З АБО – агенцією медійного росту Нікополь співпрацює більше п'яти років. Саме завдяки їй у нас з'явився сайт Нікополь.City. Однак, особисто я досить побічно була залучена в його роботу. Там була своя редакторка та команда журналістів, які приймали участь у різних грантових історіях і проектах, організованих АБО. “Медіатори” – не виключення.
Але так сталося, що у травні 2024 року присутність Нікополя в проєкті була під загрозою. Тож мені довелося повністю у нього зануритися та взяти на себе доволі значну частину роботи редакції в цілому. Скажу чесно, для мене це було доволі важко. Проте розуміла – підвести АБО ми не можемо. Власне, так зі мною сталися “Медіатори”.
Буквально за кілька днів ми підписали Меморандум про співпрацю з міською владою і почали працювати: проводити опитування, писати інтерв’ю з представниками влади, ГО та бізнесу, робити відеосюжети про життя в Нікополі, організовувати круглі столи. Наче нічого незвичайного для мене в цьому не було. До одного моменту.
Підписання Меморандуму про співпрацю з міською владою Нікополя
Відкриваючи контент-план на наступний місяць, бачу в ньому словосполучення “глибинні інтерв'ю”. І не дуже розумію куди це і про що. Добре, що в проекті є ментори, яких я лагідно називаю “нянями” (бо це правда і без них точно не вивезти), які на пальцях і за допомогою презентацій пояснили формат і мету цих бесід.
Тож, глибинне інтерв'ю (ГІ) – це не просто опитування, а справжня розмова, що дозволяє зазирнути у глибини людської свідомості. На відміну від стандартних анкет, де відповіді часто обмежені, ГІ дають можливість респондентам висловитися максимально повно і відверто.
Кожне таке інтерв’ю – це унікальна розмова, де на однакові запитання (у глибинних інтерв’ю заздалегідь прописується скрипт – питання для всіх респондентів) люди відповідають абсолютно по-різному. Наша команда проводила такі інтерв’ю в Zoom, створюючи атмосферу довіри та відкритості.
Темою ГІ ми обрали “Як допомогти ВПО інтегруватися в громаду?”. Для Нікополя вона доволі актуальна, бо, незважаючи на складну безпекову ситуацію, у місті на сьогодні проживає близько 7 000 переселенців. Тож разом із журналісткою-фрілансеркою Дар’єю Федорещенко ми почали досліджувати цю проблему.
Круглий стіл в одному з шелтерів для ВПО
Серед головних інсайтів можу виокремити наступні:
1. Робота влади з ВПО триває з 2015 року, коли в місто почали приїздити перші переселенці з Донецької та Луганської областей.
2. Нікополь – чи не єдине місто в області (а може й в Україні), де ВПО надають абсолютно безкоштовне житло, люди не сплачують навіть за комірне.
3. ВПО отримують виплати не лише від держави, але й, у разі необхідності, одержують допомогу на лікування чи операції.
4. На жаль, більшість ВПО у Нікополі соціально неактивні люди. За 10 років вони не створили власне ком’юніті, не знайшлося позитивного лідера, який міг би представляти їх інтереси перед владою.
5. У Нікополі не створена рада з питань ВПО.
6. Інтегруватися в громаду можна, якщо цього захотіти та бути активним.
Завдяки проєкту та глибинним інтерв’ю, я познайомилися з кількома родинами ВПО, які на початку повномасштабного вторгнення переїхали в Нікополь. З деякими навіть зав’язалися дружні стосунки. Окрім того, провела ГІ з комендантками шелтерів, де живуть наші переселенці, під час яких мала можливість поглянути на побут ВПО з середини. Робила глибинні інтерв’ю і з волонтерами, які постійно опікуються переселенцями. І висновок можу зробити один – навіть попри щоденні обстріли Нікополя, наше місто затишне, а люди в ньому привітні та гостинні. Саме це основні причини того, що ВПО залишаються тут, облаштовують своє житло та починають нове життя.
