Олена Пономаренко - живе у Нікопольському районі лише 2 роки. Жінка вимушено приїхала сюди з родиною на початку повномасштабного вторгнення із маленького шахтарського містечка Горняк, що на Донеччині. Житло знайшли в Покрові, а роботу – в Нікополі у компанії ІНТЕРПАЙП.
Команда Нікополь.City поговорила з пані Оленою про шлях переселенки, війну та адаптацію на новому місті.
Евакуація з містечка Горняк в Покров
– Розкажіть, будь ласка, про себе. Звідки ви приїхали до Нікопольського району? Чому обрали саме цю громаду для переїзду?
– Ми всією родиною - я, чоловік, син та брат - виїхали з Донецької області ще на початку війни. Жили в маленькому містечку Горняк. Але коли почалася війна і лінія фронту ставала все ближче, довелося все кинути, сісти в евакуаційний автобус та просто їхати. У невідомість.
Перше тоді ще відносно мирне місто, в яке ми приїхали, було Дніпро. А вже звідти ми перебралися до Покрова. Так і живемо тут понад 2 роки.
– Чи складно було облаштуватися на новому місці? Хто допомагав? Які основні виклики тоді стояли перед вами?
– Найбільшим викликом для мене особисто стала розлука із рідним домом та розуміння того, що там залишились абсолютно все моє життя. Квартира, рідні, друзі, робота. Морально це вкрай важко.
Але згодом все якось вирівнялося, з'явилися нові клопоти, довелося адаптуватися до нової реальності. Хочу сказати, що нам дуже пощастило, і ми майже одразу знайшли житло. Пам'ятаю, як перебуваючи ще в Дніпрі, я в соціальній мережі познайомилася із дівчиною, яке саме збиралася виїздити за кордон та запропонувала нам свою квартиру. Власне, саме так ми й зупинилися у Покрові. Я дуже їй вдячна, що вона так сильно нам допомогла та прихистила.
Тут облаштуватися дуже допомагали вже волонтери. На той момент до переселенців проявляли багато турботи та уваги. Та й зараз при необхідності можна напряму звернутися до фондів, ніхто не відмовить. Відверто кажучи, люди у Покрові всі небайдужі до чужого горя, з перших днів огорнули нас теплом.
– Ким та де ви працювали у своєму рідному місті?
– Вдома я працювала на шахті “Курахівська” майстринею контролю якості вугілля, мої хлопці прохідниками. Це підприємство намагається працювати й зараз, попри ракетні атаки та обстріли з боку окупантів. Люди ходять на роботу. Знаєте, спілкуюся із тими, хто там залишається, розказую про ситуацію в Нікополі, то життя в Горняку і тут дуже схожі. На жаль…
Де знайти стабільну роботу в Нікополі?
– Як швидко знайшли роботу?
– В це важко повірити, але з роботою всі ми були вже на третій день після переїзду до Покрова. Спершу влаштувалися на місцевий ГЗК. Там пропрацювали понад рік, а коли комбінат зупинив свою діяльність, почали активно шукати роботу.
І вкотре нам пощастило! Чоловік, брат та син, а потім і я - влаштувалися на ІНТЕРПАЙП. Війна внесла свої корективи і нам довелося повністю змінювати свою професійну діяльність. Зараз я працюю сортувальницею-контролеркою на заводі з виготовлення труб. Дуже задоволена, що ми обрали ІНТЕРПАЙП, робота подобається, є стабільність, навіть попри безпекову ситуацію. Колектив зустрів привітно.
Олена Пономаренко на робочому місціФото: Нкополь City
– Як дізналися про компанію ІНТЕРПАЙП? Чому саме її обрали місцем роботи?
– Про компанію дізналася з Інтернету. У Покрові доволі багато розміщено бордів з оголошеннями про роботу. До того ж чула від людей позитивні відгуки.
На сьогодні це підприємство - одне з небагатьох, про яке можна сказати “стабільне”. Тут і заробітна плата на рівні, соціальний пакет, вагома допомога в плані гуманітарки, є можливість перенавчитися та кар'єрні перспективи.
– Згадайте свій шлях працевлаштування на ІНТЕРПАЙП? Які були складнощі?
– Складнощі? А їх не було. Все чітко та швидко.
– Ким ви працюєте зараз? Які умови праці з огляду на безпекову ситуацію?
– Зараз я працюю сортувальницею. Зважаючи на безпекову ситуацію, я вважаю, що умови належні. Є укриття. Медпункт на території. Як тільки спрацьовує сигнал тривоги, нас просять переходити у сховище. Люди переживають один за одного.
На щастя, нам не довелося на собі це пережити, але знаю, що співробітникам, чиє житло постраждало від обстрілів, компанія дуже допомагає.
– Чи подобається вам ваша робота?
– Хоча сортувальниця - це нова для мене професія, але я не соромлюся вчитися. Ставлю питання, переймаю досвід у колег. Робота мені дуже подобається.
Олена Пономаренко у робочому процесіФото: Нкополь City
– Чому переселенці обирають Нікополь попри безпекову ситуацію в місті?
– Я думаю, що Нікополь та Покров стали домівкою для багатьох ВПО саме через доступні ціни на житло. Це не Західна Україна з її космічною вартістю оренди. Навіть попри обстріли, тут є робота, працює необхідна інфраструктура, лікарні.
– Як люди підтримують переселенців?
– Зараз вже ніякої допомоги для переселенців немає, однак на самому початку повномасштабного дуже допомагали різні фонди та волонтери. Виплати ВПО з усієї моєї родини зняли, ми не підходимо за категоріями, як нам пояснили в Цнапі м. Покров. Але найбільше я тішуся тим, які тут в Покрові та Нікополі люди. Незважаючи на страшні реалії життя, вони підтримують один одного, не втрачають почуття гумору та віри в нашу Перемогу. Перемогу України.
Що було раніше?
Людям потрібна стабільність: Ольга Вінтоняк про те, чи є робота в Нікополі та де її шукати
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
