Продовжуємо друк матеріалів, присвячених розгрому комсомольського підпілля у Нікополі у період нацистської окупації міста.
У першій частині розповідалося про те «Кого і як визнали комсомольцями-підпільниками – мовою документів». У другій - «Хто і що розповідав на допитах у чекистів про розгром комсольського підпілля у Нікополі».
Пропоную увазі читача завершальну частину матеріалів.
Хто керував в Нікополі розгромом комсомольського підпілля
Чекісти достеменно встановили, що Нікопольський відділ СД очолював гауптшарфюрер СС Петер Хамахер (у німецькому Вермахті його звання дорівнювало обер-фельдфебелю, у Червоній Армії – старший сержант, старшина роти). Він організував таємний щільний контроль за населенням не тільки м.Нікополя, але й Марганця, селищ марганцевих шахт, сіл Нікопольського і Томаківського районів і північно-західних районів Запорізької області.
Саме з цієї округи поліцейські команди і агенти СД практично щотижня привозили в Нікополь до П. Хамахера заручників, осіб затриманих за підозрою, заарештованих на слідство та винесення ним рішення про їх звільнення або вироку для них, і у випадку смертного – розстріл у протитанковому рові на околиці міста Нікополя. Його підлеглими були слідчі, оперативні співробітники, охоронники та агенти, якщо зважити по їх прізвищах, без сумніву – не «нордичного/арійського» походження.
Безумовно, чекісти повідомляли про результати своєї оперативно-розшукової роботи партійні і радянські органи щодо встановлення нових достовірних фактів про діяльність радянських підпільників, партизан, патріотів в період нацистської окупації і, останні вносили відповідні корективи у свої рішення.
Але що стосується Нікопольського комсомольського підпілля позиція компартійних органів міста Нікополя на чолі з першим секретарем міськкому Левковцевим С.О. залишалась незмінною – так, була в Нікополі лише одна підпільна організація «За Радянську Батьківщину», єдиним її керівником була Л. Назаренко-Попова (вона вже стала Попова, бо вийшла заміж). М. Хілінський є головним її зрадником. Щоб героїчний приклад нікопольських комсомольців-підпільників вихованців ленінсько-сталінського комсомолу був широко відомим компартія наказала, а дніпропетровський письменник-комуніст Михайло Нечай написав про них повість «Вірність», яка була надрукована масовим тиражем у 1958 році. Марно скаржився на несправедливість батько Миколи Хілінського – О.П.Хілінський, який вимагав об’єктивного розгляду про долю його сина і товаришів по підпіллю, яких не бажали визнавати такими.
Перегляд справи про нікопольських комсомольців-підпільників
Життя йшло далі – у 1953 році помер Сталін і розстріляли Берію. Відбувся ХХ-ий з‘їзд КПРС, який засудив злочини сталінізму, як перегини генеральної лінії компартії на шляху до комунізму. На облегшення духовного настрою у суспільстві чекістів частково розігнали і взяли під партійний контроль, а партія – оновлювалась і кадрах, і в своїй діяльності. Тому в партійно-радянські органи, а також і в прокуратуру, і в суди, і в КДБ (комітет державної безпеки) поступили мільйони заяв-скарг громадян на комуністично-радянських сталіністів, які не хотіли розглядати їх проблеми.
На початку 1960-х років ворожнеча родин Назаренко і Хілінських, яка лежала невидимим чорним вантажем над минулим організації «За Радянську Батьківщину» отримала свою розв’язку. Нове керівництво Нікопольського МК КПУ за участі співробітників КДБ УРСР створило авторитетну комісію, яка здійснила перевірку і переперевірку діяльності комсомольського підпілля у Нікополі і довела, що: «Участник этой организации Назаренко Л.И. после изгнания немецко-фашистских оккупантов из гор.Никополя приписала себе руководящую роль в организации, без основания обвинила в предательстве действительного руководителя этой организации Хилинского Л.А. и участницу организации Дорошенко Н.А. Кроме это, по инициативе Назаренко Л.А. не были включены в список участников в подпольную группу «За Советскую Родину» Хилинский А.П., Лыга Н.С., Слепенцова В.К. и Слепенцова А.К.». Додамо, що вищеназвана комісія також розглянула десятки інших заяв мешканців щодо визнання участі нікопольців у радянському партизанському і підпільному русі.
Всі вищеозначені матеріали були направлені на розгляд в Дніпропетровський обком КПУ. Результатом їх остаточного розгляду була постанова бюро Дніпропетровського промислового обкому КПУ №14 від 28 червня 1963 року: «О пересмотре отчёта о деятельности подпольной комсомольско-молодёжной организации «За Советскую Родину» в период ВОВ 1941-1945 гг. гор.Никополя», якою було ухвалено:
1. Утвердить постановление бюро Никопольского горкома КП Украины от 10 октября 1962 г.
2. Во изменение постановления бюро обкома КП Украины от 2 июня 1945 г. утвердить состав руководящего органа подпольной комсомольской молодёжной организации «За Советскую Родину» в количестве шести человек: Хилинский Н.А., Резников С.С., Назаренко Л.И., Шпак Н.И., Слепенцова В.К. и Лома В.Н.
3. Утвердить дополнительно членами подпольной комсомольско-молодёжной организации шесть человек согласно прилагаемого списка №1.
4. Признать участниками борьбы с немецко-фашистскими оккупантами 12 человек группы «Правда» согласно прилагаемому списку №2. Руководителем этой группы считать Хилинского Н.А.
5. Утвердить участниками других форм борьбы с немецко-фашистскими захватчиками в период ВОВ 1941-1945 гг. граждан Никополя, которые оказывали содействие подпольной комсомольско-молодёжной организации «За Советскую Родину» в составе 10 человек согласно прилагаемому списку №3.
6. Исключить из списка участников подпольной комсомольско-молодёжной организации «За Советскую Родину» Клыпу М.А. как не принимавшего участия в работе организации».
Але до цієї партійної постанови, яка реабілітувала його сина, Хілінський О.П. не дожив. Він помер 23 лютого 1963 року, рівно через 20 років після розстрілу нацистами його сина. Публічної моральної травми зазнала Назаренко-Попова Л.І., яку притягнули до партійної відповідальності та опублікували в міській газеті «Нікопольська правда» нові рішення компартійної влади. Вона пішла з життя у 1965 році.
Меморіалізація нікопольських комсомольців-підпільників. Поки без імен - ?
Одним із наслідків розгляду вищеназваного питання була пропозиція обласному управлінню культури вилучити книгу М.Нечая «Вірність»: «Как необъективно освещающую деятельность никопольских подпольщиков». Михайло Нечай, як комуніст критику сприйняв правильно і написав роман під тою ж назвою, який був виданий у 1966 році.
Надалі М.Нечай доповнював, переписував і перевидавав свій художньо-документальний твір у 1968 і 1971 роках. Його читачі тільки гадали, в яких виданнях де є правда про ті воєнні часи.
Тільки 6 травня 1966 року виконком Нікопольської міської ради депутатів трудящих ухвалив рішення №242 про встановлення на братській могилі підпільників замість дерев’яної пірамідки плити із сірого граніту. 29 липня 1966 року завдання було виконано. На плиті була встановлена меморіальна дошка із нержавіючою сталі із текстом: «Здесь будет сооружён памятник героям подпольной комсомольской организации «За Советскую Родину» Хилинскому Н., Резникову С., Слепенцовой В., Слепенцовой А. и тысячам других советских граждан расстрелянных фашистскими захватчиками в 1941-1943 гг».
Керівництво партійних органів вимагало встановити монументальну меморіальну споруду. Вона була виготовлена в Харківських художніх майстернях скульптором Ю.Іванківським та архітектором В.Замерецем.
9 травня 1970 року пам’ятник у сучасному вигляді був урочисто відкритий. На стіні висотою 4 м. був створений горельєф з композицією із 3-х фігур, які символізували комсомольців-підпільників. У правій верхній частині стели були відлиті з металу на південотрубному заводі літери: «Героям комсомольцам-подпольщикам и тысячам никопольчан, жертвам фашизма, погибшим в 1941-1945 гг».
Братська могила підпільників «сооружёная» у 1944 році втратила свої зовнішні ознаки. Місце нової могили, яка зазначена за паспортними даними об'єкта культурної спадщини поруч із стелою розмірами 6.60х12.0 м., нічим не була позначена. Поверхня вищеозначеної ділянки була знівельована. Плити з іменами загиблих комсомольців-підпільників не було встановлено. Вона з’явилась у жовтні 1978 року і її поява була пов’язана з новими обставинами.
Де була братська могила, в якій знаходилися тисячі жертв фашизма, ані слова, ані позначки місця розташування… Питання у людей, які пережили нацистську окупацію, у першу чергу підпільників та їх рідних, з цього приводу були. Проте компартія і КДБ навчили людей не задавати незручних для влади питань.
Архітектор, який складав креслення вищеозначеного об'єкта культурної спадщини – фахівець високого рівня професіональної культури і відповідальності – не отримав жодних документів про місце розташування братської могили, був змушений делікатно написати: «Схематический генплан расположения памятника комсомольцам-подпольщикам», а не так, як вимагали виписати в документи офіційну назву «Братская могила комсомольцев-подпольщиков».
Проте, одним із найважливіших наслідків компартійної постанови від 28 червня 1963 року було те, що вона прорвала завісу майже 20-річного замовчування щодо інших – загиблих і живих учасників підпільної та партизанської боротьби на території Нікопольського краю і, як з’ясувалось, це стосувалось вже нових десятків імен.
Щоб зрозуміти, чому так сталося і чому майже два десятиліття нікопольські комсомольці-підпільники були єдиними офіційно визнаними компартійно-радянськими органами влади учасниками антифашистської боротьби, для цього потрібно повернутись у липень 1941 року, коли місцеві органи КП(б)У та НКВС УРСР почали таємно готувати підпільні організації і партизанські загони для боротьби в тилу німецьких військ і що з цього вийшло.
Далі буде…
