Продовжуємо друк матеріалів, присвячених розгрому комсольського підпілля у Нікополі у період нацистської окупації міста. У попередній публікації мовою документів ми розповідали кого і як визнали комсомольцями-підпільниками.
У другій частині публікації дізнаємося про те, хто і що розповідав на допитах у чекистів про розгром комсольського підпілля.
Головне питання – хто видав комсомольців-підпільників Нікополя нацистським окупантам не залишилось без відповіді. Її шукали своїми методами радянські чекісти.
Першою їм дала письмове свідчення з цього питання Лідія Назаренко.
«Зорин»
Із звіту голови (ревкому – прим.авт.) Назаренко Лідії у Дніпропетровський обком ЛКСМУ «О работе подпольной комсомольско-молодёжной организации города Никополя «За Советскую Родину» действующей в период временной оккупации», який також знаходився на перевірці в органах радянської державної безпеки.
«Выдал организацию родной дядя двух племянниц-подпольщиц Валентини и Антонины Слепенцовых. Он был членом ВКП(б) до войны, лейтенант по званию. Он объяснил племянницам, что был в плену и разными путями ему удалось бежать оттуда, что он работает на заводе в г.Днепропетровске, слышал об организации и очень хотелось узнать, кто её члены. Он вошёл в доверие их и те признались ему в том, что они являются членами такой подпольной организации. Дядя по прозвищу «Зорин» (Рябых Тимофей Дмитриевич) привёз ещё одного с собой по прозвищу «Свердлов» как представителя Днепропетровской организации, завоевал доверие у первого секретаря Хилинского и тот дал список подпольщиков с данными о них. Так организация была раскрыта».
Батько Миколи Хілінського – Хілінський Олександр Павлович під час одинадцятигодинного допиту в Нікопольському міському відділі НКДБ УРСР 8 серпня 1945 року стверджував: «Я считаю, что эту организацию выдали Чалый Владимир Поликарпович, Назаренко Лидия и некто «Зорин»…».
«Зорин» на той час був невідомо де, Назаренко повідомила чекістам свою позицію, і до речі, була під їх підозрою. Володимир Чалий після відновлення комуністично-радянської влади в Нікополі і до своєї мобілізації в Червону Армію повідомив в НКВС УРСР про підпільну антифашистську групу Миколи Хілінського, яка вже була взимку 1941-1942 років. Але розсварився з ним за його ігнорування правил конспірації, з якими Чалий був обізнаний.
У жовтні 1945 року чекісти допитали учасницю підпільної організації Пиловицьку Лариса Анатоліївна., яка засвідчила: «Предателем подпольной организации «За Советскую Родину», как я делаю вывод, является Рябых Тимофей, который в июле 1942 г. приезжал из гор. Днепропетровск в гор. Никополь к нам на квартиру якобы за фруктами. Рябых будучи у нас на квартире спрашивал мою неродную сестру Слепенцову Валентину о том, существует ли в Никополе какая-то подпольная организация.
В ноябре 1942 г. Рябых Тимофей вторично приехал к нам вместе с которым в это время приехал пожилой мужчина по кличке «Зорин»…
На третий день после приезда Рябых и «Зорина» в нашем доме было проведено собрание всех членов подпольной комсомольско-молодёжной организации с присутствием Рябых и «Зорина». На этом собрании первым выступил «Зорин», который в своём выступлении сказал, что в Днепропетровске также существует подпольная молодёжная организация, руководителем которой является сам «Зорин» и что эта организация связана с Красной Армией.
…В этом же выступлении «Зорин» потребовал составления списков всех членов организации с указанием: фамилии, имя, отчества, года рождения, партийности, кем работал в подпольной организации и домашний адрес. Такой список в тот же вечер по указанию «Зорина» и Хилинского мной составлен и за подписью Хилинского вручён лично «Зорину»…».
Ймовірно сумління гнітило Пиловицьку Вона усвідомлювала, що вищеозначений список, написаний її рукою на аркуші паперу, опинився в СД (нацистська таємнаслужба безпеки) і став причиною мученицької смерті її товаришів. Вона виїхала з Нікополя. Перебуваючи у місті Павлоград вона покінчила своє життя самогубством.
Два агенти СД
Органи радянської державної безпеки після звільнення Нікопольського краю від німецьких військ відновили повний контроль за його населенням за допомогою таємних інформаторів та багаторівневою системою перевірки населення у пошуку учасників німецької окупаційної адміністрації, у тому числі агентів і співробітників німецьких розвідувальних та контррозвідувальних органів, поліції тощо. Тих, хто потрапляв із їх числа у поле зору чекістів – чекали арешт і слідство в органах НКДБ, а потім суд і покарання, іноді – таємне співробітництво з ними.
Із протоколу допиту колишнього оперативного співробітника Нікопольського відділу СД Пирха Якова Захаровича у січні 1946 року:
«Вопрос: А известно ли вам кто мог предать подпольную комсомольскую организацию гор.Никополя?
Ответ:...после ареста участников подпольной организации, когда я вернулся из командировки, то в СД находился неизвестный для меня немец. Интересуясь этим мужчиной, я в одно время в разговоре со старшим следователем СД Захарчуком и Голосенко, спросил у них, а откуда к нам приехал этот немец, то Голосенко мне сказал, что этот немец приехал из СД гор.Днепропетровска, который привёз с собой список участников подпольной комсомольской организации гор.Никополя и согласно этого списка мы проводили их аресты.
Вопрос: А откуда этот работник СД мог достать список участников подпольной комсомольской организации?
Ответ: Об этом мне не известно и Голосенко по этому вопросу ничего не говорил».
Приблизно у той самий час – арештований чекістами у січні 1946 року агент Дніпропетровського відділу СД «Зорин» – Книр Максим Дмитрович на допиті надав такі свідчення:
«…Получил задание выехать в гор.Никополь для разработки партийно-комсомольского актива, Баратов Н.Г. (резидент СД в м.Дніпропетровськ – прим.авт.) рассказал мне, что я еду в Никополь для внедрения в подпольную партийную организацию. Кроме этого направляемый вместе со мной в гор.Никополь Рябых Тимофей рассказал мне о подпольной организации…
В начале Рябых познакомил меня с руководителем организации Николаем, который пришёл раньше других членов организации. Во время знакомства он представил меня как представителя днепропетровской подпольной организации, который прибыл в Никополь для обмена опытом борьбы с немецко-фашистскими оккупантами, назвал меня по фамилии «Зорин». Когда собрались члены организации, я выступил согласно намеченному плану. Руководитель организации Николай представил списки всех активных работников организации около 10 человек и список средств».
Отже, два агенти із Дніпропетровського СД, які були заарештовані радянськими чекістами визнали свою провокаційну діяльність, жертвами якої стали всі учасники таємних зборів нікопольських комсомольців-підпільників, у тому числі Микола Хілінський і Лідія Назаренко.
Остання, так само як і всі підпільники не мала підозри, що перед нею були приховані вороги, не заперечувала як і всі підпільники проти складання списків активу, які опинилися в їх руках.
Але після того, як вона вижила, то намагалась перекласти на Хілінського головну вину, якщо не всю, за розгром організації.
Далі буде...
