Продовжую серію публікацій, присвячених подіям, які розгорталися у період нацистської окупації Нікополя з 1941 по 1944 рік. Тоді місто перебувало у складі генеральної округи «Дніпропетровськ» нацистського рейхскомісаріату «Україна».
В даному матеріалі розглянемо офіційно визнані партійні документи від 1945 року, та ті, які були переглянуті вже у 1963 році керівництвом та дізнаємося, кого і як визнали комсомольцями-підпільниками. Нагадаємо про те, хто ці люди.
8000 жертв нацистського терору
У перший день звільнення міста Нікополя від німецьких військ 8 лютого 1944 року, до нього прибула оперативна група представників компартійно-радянських органів та співробітників Народного комісаріату внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - НКВС УРСР) і Народного комісаріату державної безпеки УРСР (далі - НКДБ УРСР).
Саме до них почали звертатися родичі загиблих підпільників і партизан, жертв нацистського терору з повідомленням про обставини їх загибелі і хто здійснював проти них репресії з-поміж нацистських окупантів та їх добровільних помічників – місцевих мешканців та інших громадян Союзу радянських соціалістичних республік.
У середині лютого 1944 року був проведений таємний перепис населення і складені їх списки, а також складалися списки мешканців, яких німці вивезли в Німеччину і окремо закатованих гестапо. Наприкінці лютого-початку березня 1944 року було проведено розкопки двох братських могил: одна з яких була на подвір’ї Нікопольського відділу НКВС, друга – на новопавлівських кручах, де були виявлені відповідно 22 та 60 трупів жертв нацистів.
Через пів року місцеві радянські органи влади надали в міській відділ НКВС УРСР та органи влади Дніпропетровської області довідку, що з 17 серпня 1941 року по 8 лютого 1944 року:
«1. Угнано мирных граждан гор. Никополя на каторгу в Германию всего – 4075, из них мужчин 3552, женщин 423, детей моложе 16 лет - 104. 2. Расстреляно мирных граждан города Никополя 8000. 3. Замучено зверским путём 176…»
Копія довідки, наданої місцевими радянськими органами влади до міського відділу НКВС УРСР та органів влади Дніпропетровської області про окупацію міста німецькими загарбниками та визволенні міста Червоною Армією
Що стосується вивезених в Німеччину нікопольців питання не виникає – був складений відповідний список.
Копія Акту про вивезення нікопольців в Німеччину
Проте, як була отримана цифра – 8000 жертв нацистського терору достеменно не відомо, оскільки головне місце масових страт – протитанковий рів ліворуч вздовж шосе на виїзді з Нікополя на Дніпропетровськ між залізничними переїздами через колії на Запоріжжя та на нікопольську нафтобазу – місцем розкопок не був.
Два списки
Весною 1944 року у Нікополь із лав Червоної армії повертається Назаренко Лідія Іванівна. Спочатку вона працювала секретарем в Нікопольському міському відділі НКВС УРСР, а потім інструктором Нікопольського міськкому Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЛКСМУ).
Назаренко складає звіт про діяльність нікопольської підпільної комсомольсько-молодіжної організації, де описує, як відбувалось її створення, організаційне оформлення, виготовлення радіоприймачів, отримання через них повідомлень радянського інформбюро про становище на фронтах, пошуки друкарського шрифту і друкарського станка, виготовлення антинацистських листівок та їх розповсюдження, таємний збір і накопичення зброї, боєприпасів тощо.
Під час його підготовки Назаренко зустрічалася із учасниками підпілля, які залишилися в живих, рідними загиблих. Нею було складено два документи:
1. «Список членов подпольной комсомольско-молодёжной организации города Никополя «За Советскую Родину» (расстрелянные немцами и погибшие на фронте)», до якого були введені розстріляні гестапо – Шпак М.Г.(1916-07.01.1943 рр.), Лома В.М. (1924-07.01.1943 рр.), Резников С.С. (1924-07.01.1943 рр.), сестри Слепенцова В.К. (1922-15.04.1943 рр.) і Слепенцова А.К. (1920-15.04.1943 рр.), Шапошнікова О.М., мачуха сестер Слепенцових, (1908-01.12.1943 рр.), Хілінський М.О. (1922-23.02.1943 рр.), Кулік В.І. (1925-23.06.1943 рр.), Шахтар П.Г. (1925-23.06.1943 рр.), Лига М.С. (1923-07.01.1943 рр.), Чирченко І.П. (1925-23.06.1943 рр.); які залишилися живими, врятувавшись втечею від арешту і розстрілу, перейшли лінію фронту, мобілізовані до Червоної Армії і загинули на фронті – Чалий В.П. (1902 р.н.), Шведов О.П. (1916 р.н.), Сіряцський В.П. (1920 р.н.) та вивезений у концтабір батько Хілінського М.О. – Хілінський О.П. (1899 р.н.), доля якого на той час в 1944 р. ще не була відома. Він повернувся в Нікополь у 1945 р., пройшовши всі жахи концтабору Бухенвальд.
2. «Список членов подпольной комсомольско-молодёжной организации города Никополя «За Советскую Родину» (оставшиеся в живых)», до якого були введені:
-
Назаренко Л.І. (1923 р.н.) арештована гестапо, піддана катуванням на допитах і здійснила втечу по дорозі на розстріл;
-
Поночевна П.Й. (1908 р.н.), рідна тітка Назаренко Л.І., переховувала підпільників, військовополонених, була поранена при арешті, піддана жорстоким катуванням на допитах, на яких їй відрізали поранену руку;
-
Назаренко О.Й. (1899 р.н.), мати Назаренко Л.І., переносила листівки, господарка будинку, відбувалися збори підпільників, була арештована, піддана катуванням на допитах, але звільнена із в'язниці після втечі доньки 07.01.1943 р. під таємний нагляд агентів СД (нацистської таємної служби безпеки) щоб її впіймати;
-
Півгородній С.К. (1916 р.н.) займався таємною агітаційною роботою, був заарештований агентами СД, підданий жорстоким катуванням на допитах, внаслідок чого покаліченим привезли в лікарню, звідки його без свідомості викрали родичі;
-
Шапошнікова (Пиловицька) Л.А. (1926 р.н.), донька
Шапошнікової О.М., під час арештів 17 грудня 1942 р. знаходилася за межами Нікополя, переховувалася до кінця німецької окупації; -
Сіряцька Н.П. (1922 р.н.) розповсюджувала антинімецькі листівки, втекла з братом Сіряцьким В.П. з дому після попередження про арешт, переховувалася до кінця нацистської окупації;
-
Лось К.О. (1920 р.н.) та Костецька К.О. (1923 р.н.) розповсюджували антинімецькі листівки, були арештовані, перебували в міській поліції, звідки втекли і переховувалися до кінця нацистської окупації;
-
Бараніченко Т.П. (1899 р.н.), колишній червоний партизан громадянської війни, переховував втікачів-підпільників, разом з ними перейшов лінію фронту восени 1943 р. і був мобілізований у Червону Армії, брав участь у боях;
-
Байстрюченко П.В. (1912 р.н.) таємно утримував радіоприймач, через який отримував зведення радінформбюро для складання антинімецьких листівок та їх розповсюдження. Під час арешту вчинив опір, був поранений пострілом в груди. Після жорстокого катування на допитах був відвезений до лікарні, звідки втік і переховувався до кінця нацистської окупації, мобілізований до Червоної Армії, в боях на фронті був поранений і демобілізований як інвалід війни;
-
Каліберда М.О. (1923 р.н.);
-
Клипа М.А. (1912 р.н.), командир Червоної армії, який втік з німецького полону, переховувався у підпільників влітку 1942 р. разом з Черніковим Ю. пішов з Нікополя до лінії фронту, був мобілізований у Червону армію;
-
Кулік Л.І. (1918 р.н.), сестра Куліка В.І., була арештована у березні 1943 р., втекла з поліції, виявлена агентами СД і відвезена до м. Дніпропетровськ, де 25 травня 1943 р. її розстріляли, але була тільки поранена і втекла з місця розстрілу. Восени 1943 р. була арештована поліцією і відправлена в нацистські концтабори – Бухенвальд, Равенсбрюк. З татуйованим на руці номером 23369 повернулась в Нікополь.
Назаренко Лідія не включила в списки одного учасника підпілля – Юрія Чернікова, який служив в поліції. Весною 1942 року він змушений був разом з Клипою М.А. тікати з Нікополя і доля його була остаточно невідома.
Отже, всього по вищеозначеним спискам, які склала і підписала як голова ревкому Назаренко, в організації було 29 осіб. Його керівним органом був ревком з 6 осіб, де вона і була головою.
У травні 1944 року Лідія Іванівна надала звіт до партійних і комсомольських органів Нікополя для його розгляду і затвердження.
Нікопольський Міський Комітет комуністичної партії більшовиків України (далі - МК КП(б)У) 15 серпня 1944 року затвердив звіт Назаренко та направив його у Дніпропетровський обком КП(б)У для остаточного розгляду і перевірки в органах НКВС УРСР та затвердження. У своєму звіті вона назвала деяких підпільників – Хілінського М., Хілінського О.П., Лигу М.С., сестер Слепенцових, Дорошенко Н. нестійкими і зрадниками, оскільки вони на допитах у гестапо після катувань виказали інших учасників підпілля, місце переховування зброї тощо.
7 серпня 1944 року бюро Нікопольського міському ЛКСМУ ухвалило рішення «2. До 15.09.1944 г. соорудить братскую могилу храбро павшим за честь и независимость нашей родины тт Шпак Н., Резникову, Ломе В., Слепенцовой В., Кулику В., Чирченко И.»
Братська могила комсомольців-підпільників, 1944 рік
Виникає питання – а до цього часу ознаки братської могили саме цих підпільників були?
Проте документи подані МК КП(б)У згоріли під час пожежі в будинку обкому партії в грудні 1944 року. Лідії Назаренко прийшлось відновлювати звіт про діяльність підпільної організації, який був заново поданий на розгляд в партійні органи у лютому 1945 році.
Назаренко наполягала, що деякі підпільники не мають права бути ними визнаними і тому МК КП(б)У затвердив кількість підпільників у 19 осіб.
Вже після Дня Перемоги 9 травня бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У 2 червня 1945 року затвердило звіт про діяльність в період нацистської окупації, а саме з березня 1942 року по грудень 1942 року підпільної комсомольсько-молодіжної організації «За Радянську Батьківщину» у складі 19 осіб і 5 патріотів, які сприяли їх діяльності. Окремим пунктом його рішення було завдання партійним органам продовжувати пошук і вивчення фактів радянського партизанського і підпільного руху в період нацистської окупації.
Головне питання – хто видав комсомольців-підпільників нацистським окупантам не залишилось без відповіді. Її шукали своїми методами радянські чекісти. Першою їм дала письмове свідчення з цього питання Лідія Назаренко...
Продовження матеріалу в наступних публікаціях...
Про нацистський терор у Нікополі під час окупації, можна дізнатися із щоденника Івана Васильцова. Командир Червоної армії Васильцоі, восени 1941 року потрапив у німецький полон, звідки зумів вийти за колючий дріт і опинився пізньої осені того ж року у Нікополі. Протягом перебування у Нікопольському районі він потайки вів щоденник, де чітким каліграфічним почерком записав про події, які відбулися з ним і те, що чув від людей, спілкуючись з ними за різних обставин.
