Про діяльність благодійного фонду “Дітям Нікополя” можна говорити годинами. За 13 років свого існування цей фонд зробив так багато добрих та корисних справ, що, мабуть, не вистачить найбільшого зошита, аби всі їх перелічити.
Довгий час робота волонтерів було пов'язана із допомогою онкохворим дітям, згодом додалися ще й дорослі. А від початку повномасштабного вторгнення в орбіту підопічних додалися люди, які постраждали від війни, багатодітні родини, маломобільні категорії населення та, звичайно, військові.
Про благодійність, роботу під обстрілами та майбутнє після перемоги журналістка-медіаторка редакції Нікополь.City Анна Целуйко говорила із директоркою БФ “Дітям Нікополя” Маргаритою Горбаненко.
У НАС ВСЕ ЧЕСНО І ПРОЗОРО
Маргарито Миколаївно, розкажіть, будь ласка, для тих хто, можливо, ще не знає, з чого починався благодійний фонд “Дітям Нікополя”?
Спочатку фонд був задуманий нами, як допомога онкохворим дітям, потім ми трансформували його та почали надавати допомогу дітям та дорослим. Насправді, дорослі - це наша біль, особливо зараз, особливо під час повномасштабної війни.
Самі лікарі кажуть, що дуже зараз бюрократизована медицина щодо онкології, дуже багато таких моментів, які треба змінити. Повністю відсутня орієнтованість на пацієнта.
Онкохворому майже неможливо отримати лікування за державний кошт, хоч держава це гарантує. Однак до нас кожного місяця приходять люди, які просять допомоги в обстеженні, сплаті медикаментів та супутніх матеріалів. Один із наших пріоритетів - Нікополь без онкології, тож ми постійно тримаємо руку на пульсі.
Також зараз, окрім хворих на онкологію, ми опікуємося людьми, які потребують підтримки в екстрених ситуаціях - інфаркти, інсульти, складні травми.
Нас у кожному нашому починанні до сих пір підтримують рідні Кристофа Райви (прим. автора: Кристоф Райва - один із меценатів БФ “Дітям Нікополя”, на жаль, помер у березні 2022 року). Його дружина, донька та навіть зять постійно з нами на зв'язку, завжди питають про наші потреби, про потреби нікопольців. Ми пліч-о-пліч із ними співпрацюємо, ретельно готуємо кожний звіт за отримані від них кошти. До речі, зазначу, що гроші від родини Райва ми витрачаємо виключно на допомогу людям.
Адміністративні витрати ми намагаємося покривати самостійно - шукаємо гранти, які налаштовані саме на забезпечення діяльності благодійних фондів - заробітна плата, комірне, оренда.
Ті, хто з нами роками, точно знають, що у нас все чесно та прозоро.
Як змінилася діяльність з початком повномасштабного вторгнення та обстрілів Нікополя?
До названих вище категорій від початку великої війни ми додали ще маломобільні групи. Зараз ми надаємо допомогу всім без виключення лежачим хворим, рідні яких до нас звертаються.
Нещодавно ми виграли грант від німецької компанії GIZ на 4 мільйона гривень. Впродовж року будемо забезпечувати наших підопічних не тільки протипролежневими матрацами, але й засобами особистої гігієни, підгузками, рукавичками для догляду, нейтралізаторами запахів. Тобто, ми подбали не тільки про лежачих людей, а й про тих, хто поруч із ними.
Зараз підписуємо всі контракти та договори, і орієнтовно з серпня будемо надавати цю допомогу. Крім того, в цьому гранті передбачено надання психологічної та консультативної допомоги тим, хто здійснює догляд за такими хворими. Їм обов'язково потрібні знання щодо харчування маломобільної людини, як правильно пересувати, перевертати, як міряти тиск та робити певні процедури. У нас буде консультант, який надаватиме такі консультації.
Є вислів “На тобі, Боже, що мені не гоже”. І іноді стикаюся як і з великими фондами, так і з поодинокими волонтерами, які працюють саме за цим принципом. Так, от хочу похвалити та подякувати всім наших донорам за те, що вони кардинально не такі. Вони навпаки надають гуманітарну допомогу найкращими видами продукції. Тобто, якщо це підгузки, то найякісніші, якщо косметика чи засоби гігієни, то преміум-сегмента.
Така гуманітарна допомога надає людям оце відчуття гідності, що тобі не просто не кидають аби що, а тебе підтримують, говорять, що розуміють твої потреби, піклуються, люблять та дбають.
МИ НЕ МОГЛИ ПОХИТНУТИ ВІРУ ЛЮДЕЙ
Розкажіть, будь ласка, про те, як в переліку ваших підопічних з'явилися військові. Знаю, що крім продуктів харчування та гігієни, ви збирали та передавали на фронт певні девайси.
Це правда. На початку війни, коли ми всі розуміли, що маємо зробити максимум, аби нуль не наблизився до нас, прийняли рішення допомагати військовим. Ретельно відпрацьовували кожен запит. Ніколи б не подумала, що зможу розбиратися в дронах, батареях до них, монокулярах та тепловізорах. Але ж, такі часи…
Відзначу, що найпотужнішу підтримку нам в плані допомоги для ЗСУ надає львівський фонд, з яким ми співпрацюємо з першого дня, “Крила надії”. Більше того, його керівниця - Наталя Ліпська - також надає консультації щодо законодавства, яке стосується питань волонтерства. Саме вона домоглася тих якісних змін, які спрощують взаємини між благодійниками та військовими.
Колектив БФ "Дітям Нікополя" та військові капеланиФото: Офіційна сторінка фонду у Facebook
Абсолютно все, що протягом вже двох з половиною років нам передають “Крила надії”, серед хлопців розлітається на ура. Це і каші та супи швидкого приготування, і енергетичні напої, кава, вода, шоколад. Все дуже якісне.
Ми по-іншому не змогли б. Ігнорувати допомогу військовим, коли окупанти просто навпроти. В нашому офісі тоді у лютому 2022 року збиралися просто люди, військові, волонтери. Всі вони посміхалися і говорили, що буде добре. Однак зараз, згадуючи ті дні, зізнаються, що боялися. Коли питаю, чому ж запевняли нас у тому, що впораємося, відповідають: “Ми не могли похитнути віру людей, не могли знецінити те, що вони для нас робили”.
У нас є шафа з запитами від військових, які ми повністю задовольнили. Там і “Мавіки”, і тепловізори, аналізатори, монокуляри, прилади нічного бачення. Купа девайсів, які значно полегшують роботу на передовій.
Ми не чекаємо, що хтось наблизить нам перемогу. Ми готові долучитися до процесу, просто беремо й робимо все, що в наших силах. На іноді навіть трошки більше.
Ви також багато співпрацюєте із нашими волонтерами та фондами. Як налагодили цю взаємопідтрику?
У мене є одна фраза, якою я користуюсь завжди: “Все повинно працювати”. Якщо є продукти чи речі, але вони просто лежать та псуються, то для чого взагалі починати цю історію із допомогою? Для нас це неприпустимо.
Тому ми співпрацюємо тільки з тими волонтерами, громадськими організаціями та фондами, яким довіряємо, які звітують, роблять публікації та активно ведуть свою діяльність.
Волонтерка Оксана Глушко та директорка БФ "Дітям Нікополя" Маргарита Горбаненко
Ми з великим задоволенням через них передаємо все, чим можемо поділитися. На щастя, не було жодних прикрих випадків недовіри або щоб ми мали претензії один до одного.
КОНЦЕРТ ПЕРЕМОГИ У НАС ТОЧНО БУДЕ. ОБІЦЯЮ!
Після нашої перемоги ви плануєте продовжувати займатися підтримкою військових чи все ж таки сконцентруєтеся на допомозі онкохворим?
Час покаже. Я так думаю, що після перемоги України багато чого зміниться . Можливо буде більше зовнішнього впливу на медицину. Зараз всі ми бачимо, які потужні та сучасні відкриваються реабілітаційні центри. Причому, не лише для ветеранів. Все буде трансформуватися, ставати більш інноваційним, і ми, звичайно, будемо йти вперед та будемо поруч за потреби.
Щодо онкохворих. Дуже хочеться, щоб раку було менше. Наша стратегія, про яку я говорила раніше, “Нікополь без онкології”, однак ми не дивимося на світ у рожевих окулярах та прекрасно розуміємо, що викорінити цю хворобу не просто. Але попередження онкозахворювань, популяризація регулярних обстежень - це буде наша головна задача.
Ми і зараз плануємо різні заходи, які стосуються жіночої онкології. На жаль, зараз маємо невтішну статистику. Мало хто сьогодні взагалі глобально думає про своє здоров’я, здебільшого до лікаря звертаються вже на останніх стадіях. Про профілактичні огляди майже не йдеться.
Рак - це дуже небезпечна хвороба, дороговартісна не лише в плані фінансів, але забирає багато моральних та фізичних сил. Тому закликаємо хоча б раз на рік проходити обстеження, здавати аналізи на онкомаркери. Це вкрай важливо.
До речі, такі аналізи можна здати в нашій дитячій лікарні абсолютно безкоштовно.
Чи плануєте відновлювати свої культурно-просвітницькі заходи?
Концерт Перемоги у нас буде точно. Обіцяю! Так склалося, що свій крайній концерт ми мали провести саме в 24 лютого, в день початку повномасштабного вторгнення. Ми попросили всіх наших гостей зберегти квитки та прийти до нас на концерт, який ми обов’язково проведемо та присвятимо його перемозі України.
Думаю, що ми повернемось до всіх наших унікальних проектів - забіг “Заради життя”, концерти “Жити завтра” та “Перетанцюють всі”. Це наші власні проекти, які ми виплекали впродовж 11 років.
Проект БФ "Дітям Нікополя" "Перетанцюють всі"Фото: Офіційна сторінка фонду у Facebook
Такі приємні спогади…
Кожного разу я щаслива, що нашому фонду вдалося створити в Нікополі культуру благодійності. І навіть зараз більшість донатів до нас надходить саме з нашого міста, не з Києва чи Тернопіля, Льова чи Дніпра. Попри жах, в якому ми живемо, люди закривають збори не тільки на військових, а на онкохворих та дітей.
Чому не виїхали з Нікополя?
Куди? І щоб ми там робили? Допомагали переселенцям із Вінниці у Львів? Ми потрібні тут, дома. Єдине, через що могли б виїхати, це окупація. Інших варіантів навіть не розглядали.
Робота благодійного фонду - це бути поряд не лише в радості, ми потрібні людям у найскрутніші для них моменти. Тому про всякий випадок одну валізу з ноутбуком я зібрала, але вона, на щастя, мені не знадобилася.
Ми з дівчатками моїми - Марією та Оленою (прим. автора: Марія Мельникова - менеджерка проектів БФ “Дітям Нікополя”; Олена Кирпа - бухгалтерка БФ “Дітям Нікополя”) узгодили місце зустрічі в екстреному випадку, домовилися де кого шукати в разі евакуації, і все. От така була підготовка.
Олена Кирпа, Маргарита Горбаненко та Марія МельниковаФото: Офіційна сторінка фонду у Facebook
Марія, правда, виїздила. Але весь час працювала дистанційно. А Олена весь час була в Нікополі, щоденно ходила на роботу, зустрічала вантажі, звітувала по гуманітарній допомозі.
Розкрийте секрет, як за 13 років благодійності, два з половиною з яких в умовах великої війни та обстрілів, не втратити запал, не вигоріти, а продовжувати йти вперед?
Мабуть, попередньо треба попрацювати 40 років викладачем у дітей, а потім створити благодійний фонд, офіс якого здається просто раєм.
Викладацька робота мене закалила, навчила дисципліні та протистоянню всім перевантаженням.
Почесна відзнака багаторічної діяльностіФото: Офіційна сторінка фонду у Facebook
А ще у мене за ці роки напевно з'явилася потреба в тому, щоб допомагати, бути корисною. Мене на це надихають наші волонтери - Оксана Глушко, Оксана Дронь, Оксана Гайдук, Руслан Чуприн, Руслан Луценко. Ці люди присвятили себе волонтерству і отримують від нього задоволення.
Я вірю в нашу перемогу, і ця віра дає мені сили йти та не зупинятися. Цього я точно не можу дозволити.
