Вона перетворила сільський будинок культури на один із найпотужніших волонтерських центрів на Нікопольщини. Надана гуманітарна допомога для місцевих жителів та військових на передовій давно рахується тоннами. Її телефон майже не перестає дзвонити. Вона - Оксана Глушко - волонтер, депутат, підприємиця, мама та дружина військового.
Ми познайомилися із Оксаною Вікторівною напередодні місцевих виборів у 2020 році, але тісно спілкуватися почали лише на початку великої війни.
Сьогодні пропоную разом зі мною провести день в режимі пані Оксани.
8 гуманітарних локацій та 3 під зав'язку набиті автівки
Ми зустрічаємося о 10:00 у Нікополі біля благодійного фонду “Дітям Нікополя”. Тут нас вже чекають директорка Маргарита Горбаненко та її помічниці Марія Мельникова та Олена Кирпа. Після кількох хвилин обіймів та короткої розмови про справи, беремося за вантаження дитячого харчування, яке Оксана Глушко роздасть в громаді родинам, в яких є маленькі діти, та напівфабрикатів швидкого приготування, яке точно буде не зайвим і поїде до наших військових. 20 хвилин і багажник Оксаниної машини повністю забитий коробками.
“Пані Оксано, це лише перша точка, а місця у вашому багажнику вже немає. Тож з радістю поділюся своїм”, - пропоную волонтерці.
“Дякую! Він точно не завадить. Я, коли приїжджаю до Нікополя, а це середа та неділя, то завжди спершу приїжджаю до Маргарити Миколаївни. Тут грузять під зав’язку - каші та супи швидкого приготування, варення, кава, сухе молоко, взимку був навіть шоколад. Це все передаю нашим хлопчикам. Також діляться й дитячим харчуванням. Я щиро вдячна фонду за їхню допомогу та залученість. Вони з першого дня війни допомагають”.
Наостанок кава нашвидкоруч, фото і ми їдемо далі.
Оксана Глушко та директорка БФ "Дітям Нікополя" Маргарита Горбаненко
Наступна локація - “Нова пошта”. Забираємо посилку, її передала дівчина, яка слідкує за діяльністю Оксани у соціальних мережах. У коробці лот для лотереї, які волонтерка проводить раз на 2 -3 дні, закриваючи таким чином збори для ЗСУ.
“Це вже не вперше, коли незнайома людина, яка знає про мою діяльність лише з Facebook, надсилає лоти для лотереї. Насправді, це так цінно. І в таких випадках я розумію, що рухаюсь в правильному напрямку. Моя волонтерська діяльність абсолютно відкрита та прозора. Моя стрічка - це здебільшого звіти, тож я щаслива, що люди мені довіряють”.
Забираємо посилку для лотереї
Далі прямуємо до фонду “Берегині Нікополя”, де на нас вже чекає Світлана Струс. Вантажимо вже у дві машини. От для чого дівчатам великі автівки - для того, аби гуманітарну допомоги возити.
Забираємо у пані Світлани крупи, консервацію, засоби гігієни та велику маскувальну сітку. Вона - мастхев на фронті. І знову обійми, слова подяки та підтримки. Рушаймо далі.
Світлана Струс та Оксана Глушко
Про наступну зупинку, де на Оксану Вікторівну вже чекають, ми, на жаль, багато розказати не можемо з міркувань безпеки. Однак тут для волонтерки приготували “подарунків” аж на 150 чоловік.
“До мене звернувся командир новоствореної 157-ої бригади. Їх аж 150 чоловік. Необхідність є абсолютно в усьому. Починаючи від облаштування спальних місць до засобів захисту військових. Тож у нашому волонтерському чаті я прописала потреби хлопців, і сьогодні збираємо для них подушки, матраци, ковдри та посуд.
На жаль, не можу багато сказати про ту локацію, де ми зараз знаходимося, але про людей скажу із задоволенням. Незважаючи на те, що тут неодноразово ставалися прильоти, дівчата продовжують свою кропітку працю - плетуть сітки та збирають допомогу для наших хлопчиків”, - говорить Оксана Глушко.
Коли ми зайшли до приміщення, перше про, що я подумала - нам точно не вистачить місця в машинах, аби розмістити все те, що приготували нам дівчата. Найбільше “бентежив” матрац. Але Оксана Вікторівна швиденько мене заспокоїла: “Зараз приїде Сашко, в нього бус та ще й з причепом. Впораємося. Тим паче, нам знову треба на пошту, з Німеччини прийшов вантаж”.
Зустрічаємо Олександра, вантажимо все у його рятівний причеп і їдемо далі.
Ресторанне меню для військових
Приватний сектор одного з віддалених районів міста, кругом квіти та цвітуть черешні. Під’їжджаємо до затишного подвір’я, де пахне домашньої випічкою. Наш волонтерський кортеж зустрічає літнє подружжя - пані Любов Чечельницька з чоловіком Миколою.
“Ой, а ви раніше, ніж я очікувала. Не встигла навіть фартуха зняти та зачіску зробити. Тільки від плити відійшла. Все ще гаряче”, - говорить пані Любов.
“Пані Любов - справжня бджілка. Завжди, як ми збираємося в дорогу до хлопчиків чи чекаємо їх додому, ця жінка разом із своїми помічницями виготовлює справжній бенкет. Піца, сирники, пиріжки, олів’є, яблучна шарлотка, різноманітні страви з м'яса, свіжі овочі та фрукти. Знаєте, коли чую від когось про те, що немає сенсу возити на фронт харчі, бо хлопців забезпечують пайками, хочу зазначити головне - жоден пайок не замінить домашньої їжі, того тепла, з яким її готують для військових наші господині.
Пані Любов велика молодець. Вона змогла згуртувати навколо себе велику команду. Здебільшого це пенсіонерки, найстаршій помічниці - 74 роки”, - з ніжністю та вдячністю говорить Оксана Глушко.
Любов Чечельницька та Оксана Глушко
Починаємо разом завантажувати автівку Сашка провізією. Аромати просто неймовірні. Чоловік згадує, як одного разу в поїздці на фронт їх з Оксаною Вікторівною зупинили на одному з блокпостів для перевірки. Коли військовий відкрив багажник, то ледь не зомлів від запаху домашньої їжі.
Олександр - постійний помічник Оксани Глушко
“Питає в мене: “А що там? Пиріжки?”. Кажу: “Так, пригощайся”. Він несміливо взяв один і просто ковтнув його. Ми з Оксаною подивилися один на одного та віддали тому хлопцеві усю коробку. Він був просто щасливий”, - згадує Олександр.
Допомога із Німеччини
Коли ми закінчили вантажити продукти, пані Любов гостинно запрошує нас до столу, але часу навіть на горнятко кави не маємо. Поспішаємо знову на “Нову пошту”. Тут на нас чекають три здоровезні “палети”, в яких щонайменше 50 коробок з консервами, швидким харчуванням, генератор, ноші та багато-багато іншого.
“Чесно скажу, я в приємному шоці від такого подарунку. Тут стільки всього! Дуже вдячна. Окрім того, хочу відзначити лояльність “Нової пошти”. Вони повністю скасували нам сплату за доставку, а це майже 5 000 гривень. Все, що приїхало сьогодні до нас з Німеччини, ми розподілимо між військовимим та мешканцями нашої громади. Вистачить точно всім”, - із захватом каже Оксана Глушко.
І таких "скромних" пакунків було аж три
Після “Нової пошти” покидаємо Нікополь та їдемо до волонтерського центру виванжатувати все, що назбирали протягом дня. 20 хвилин і ми на місці. Тут нас зустрічають волонтери, які від першого дня поруч з Оксаною Вікторівною.
“Оце ви сьогодні молодці!”, “Аж три машини?!”, “Як же нашим хлопчикам буде смачно та тепло” - захоплено говорять помічники волонтерки і потроху починають розвантажувати нашу “здобич”.
А ми тим часом йдемо з пані Оксаною в окрему кімнату та підсумовуємо наш спільний день.
Оксана Вікторівна, розкажіть, будь ласка, з чого зазвичай розпочинається ваш день?
Мій день починається дуже рано, я прокидаюся о 5 годині ранку і передивляюся новини в Інтернеті. Потім починаю писати пости - зазвичай, це один-два пости зі звітами по попереднім зборам. Тому що, якщо ти не будеш звітувати, то люди не будуть довіряти. На довірі будується все волонтерство.
Десь о 8 ранку я їду до волонтерського центру. Якщо немає видачі або погрузки, то працюю з документами. Її обов'язково треба вести, до кожної звітності чіпляю чеки, квитанції, акти прийому-передачі, зараз ще стала роздруковувати фотографії з військовими, яким ми збираємо. Щоб потім до нас не було ніяких питань.
Потім починають йти люди, дзвонити фонди та бригади.Майже кожного дня приїжджають машинами військові,яких ми вантажимо на фронт. Це поточна робота. Бувають дні складніші, бувають легші, але зазвичай кожного дня до 15-ї години я знаходжусь у центрі.
Враховуючи те, що ви живете в селі, я ж розумію, що роботу на городі ніхто не скасовував. Як справляєтеся цього року? Тим паче, що ваш головний помічник - ваш чоловік зараз захищає Україну.
Минулого літа мені було значно легше, тому що чоловік був поряд. Він більшу частину роботи брав на себе. Але я намагаюся все рівно город тримати в порядку. Займаюся їм або зранку, або вже ввечері після роботи. Дуже допомагає з цим тато.
А як з депутатством?
Депутатство також ніхто не скасовує. Але зараз воно здебільшого зводится до вирішення гуманітарних питань. Ми з командою роздаємо людям продуктові набори, дитяче харчування, засоби гігієни, крісла колісні, візочки та ходунки для людей з інвалідністю.
Також по мірі звернень людей надаю їм допомогу.
До речі, я ще веду й підприємницьку діяльність. Про неї майже ніколи не згадують. Часу не неї зараз не так багато, в пріоритеті -волонтерство,бо це зараз важливіше, але менше з тим - друга половина середи та неділя я займаюся суто цим - веду онлайн марафони та Школу правильного харчування (офлайн).
Якщо запитати, хто така Оксана Глушко - бізнеследі, волонтер, дружина та мама чи депутат, то щоб ви відповіли про себе?
Не задумуючись, зараз я на 90 % волонтер, а 10 % все інше.
Кожного разу, приїжджаючи до вас, бачу, як поповнюється ваша колекція прапорів та подяк від наших захисників. Розкажіть про ті бригади, з якими ви зараз працюєте, яких підтримуєте?
В мене немає бригад, яким би я відмовляла, я намагаюсь допомагати всім, хто до мене звертається. Хоч це бригада, яка з самого початку війни на передовій, хоч новостворена. На сьогодні ми співпрацюємо з близько 30-ма бригадами. Я веду облік - на які напрямки ми їздимо, до яких бригад, що хлопці замовляють, що ми їм передаємо.
Постійно на зв'язку з 92-ою, 93-ою, 53-ою ,25-ою, 43-ою,35-ою бригадами. Зараз приєднуються дуже багато нових бригад, які сформовані не так давно. Ми мабуть більше року співпрацюємо з морською піхотою, допомагаємо теж їм чим можемо.
З новеньких - 46-а та 157-а бригади. Не обов'язково, щоб в цих підрозділах були наші хлопці, маю на увазі з Нікопольського району. Я намагаюся допомагати всім. Тобто, може звернутися військовий з Харкова, може з Новомосковська, допоможемо по силам всім. Адже вони всі наші, вони захищають нас й не перебирають кого захищати, а кого ні.
Окрім того, що ви збираєте та передаєте нашим захисникам передачки, ви ще раз на два тижні самостійно до них їздите. Яка з останніх поїздок справила на вас найбільше враження?
Часів Яр. Там знаходилася 126-а бригада, якій ми допомагали в Херсоні. Потім їх перекинули на Донецький напрямок. Коли перший раз я приїхала до них, їх була одна кількість, а в наступну поїздку їх залишилось вже в два рази менше. Не стало хлопців, яких ти знала особисто, пригощала пиріжками, спілкувалась неодноразово з ними. Це страшний біль... І ті хлопці, що вижили, вони волонтеру розкажуть те, чим не зможуть поділитися ані з мамою, ані з дружиною.
І я знаю дуже багато історій, коли ти починаєш для бригади збір на щось, а через декілька днів приходить повідомлення, що він вже неактуальний, бо немає для кого збирати. Більшість загинули.
Часто повертаючись з таких “відряджень”, перші години з водієм ми просто мовчимо. Кожен обдумує побачене, почуте.
Але потім починаються дзвінки, нові запити, нові збори. І ти розумієш, що не можна опускати руки, заради тих, хто живий. Заради тих, хто чекає на твою допомогу.
За два з половиною роки повномасштабного вторгнення Оксана Глушко передала на фронт 17 автівок, 11 коптерів, 11 комплектів автомобільних шин, 10 тепловізорів, 8 генераторів, 4 “Старлінки” та 2 РЕБи. Загалом за час великої війни зібрали понад 2 мільйони гривень.
