Більшість щоденних дій для людини з інвалідністю – це випробування, яке іноді доводиться проходити самостійно. Кожен крок супроводжується бар’єрами: сходами, непристосованими зупинками та громадським транспортом, ненормативними пандусами, та бордюрами.
Редакція Нікополь.City провела інтерв'ю з Наталією Пархитько, заступницею керівника ГО «Доступно UA». Керівником організації є Дмитро Щебетюк.
Доступно UA – громадська організація, яка розповідає про життя людей з інвалідністю та розвінчує міфи про них. Під час інтерв'ю пані Наталія розповіла, які проекти реалізуються організацією, та як вони впливають на життя громад. Що таке взагалі безбар'єрний простір, та з чого потрібно починати, щоб доступність була відчутною для людей з інвалідністю.
Д.Ф: Що таке взагалі безбар'єрний простір?
Н.П: Безбар'єрний простір — це простір, яким зручно користуватися всім. Людям високого і низького зросту, людям різної статури. Людям з інвалідністю, людям, які пересуваються кріслом колісним. Людям з порушеннями слуху або зору. Батькам з дітьми та самим дітям.
Д.Ф: В чому проявляється безбар'єрний простір для людини на кріслі колісному?
Н.П: Найважливіше, що потрібно враховувати, це доступний вхід та просторі двері. В ідеалі, якщо будувати з нуля, потрібно проектувати так, щоб вхід був на рівні з вулицею, щоб не було порогів, сходинок, пандусів.
Якщо йдеться про переоблаштування локації, тут варто, по-перше, зробити нормативний пандус, по-друге, продумати, як люди з порушеннями зору або слуху можуть комфортно перебувати в просторі — дуже важливе контрастне позначення та загалом навігація. Далі, коли ми вже заходимо в простір, важливо, щоб були просторі проходи для того, щоб нічого не перешкоджало вільному пересуванню людини.
Також дуже важливою є універсальна вбиральня. В Україні є велика проблема з цим питанням. Коли наша команда домовлялася про зустріч за межами офісу, ми витрачали декілька днів на пошуки закладу, де ми можемо посидіти разом. Зараз це набагато простіше, тим паче ми вже багато де побували і вже знаємо плюси і мінуси локацій. Але раніше це був просто виклик. Навіть були ситуації, коли ми сиділи в одному кафе, а Дмитро Щебетюк, який користується кріслом колісним, ходив у вбиральню в сусіднє.
Також, наприклад, для просторів де є інформаційні стійки важливо не робити їх тільки на високому рівні. Має бути понижена стійка — для того, щоб людині на кріслі колісному було зручно.
Для робочого місця ідеально, щоб стіл регулювався по висоті, тому що крісла колісні теж не однакові — вони бувають нижчими, вищими, ширшими. Це теж важливо враховувати.
До речі, в кав'ярнях дуже часто роблять завищені стійки, особливо в кав'ярнях самообслуговування. Людина має підійти і заглядати, це незручно. І так само облаштовують модні круглі або квадратні столи з однією опорою посередині, яка заважає людині на кріслі колісному підійти і зручно поїсти. Тобто їй доводиться знаходиться на відстані півметра від столу, тому що передні колеса не можуть під’їхати під нього.
Д.Ф: Що потрібно змінити, щоб люди перестали говорити: особливі діти, інваліди тощо. Як цього позбутися?
Н.П: Чесно кажучи, якби я знала, як цього швидко позбутися, ми б уже це зробили. Загалом, це лише просвітницька робота, багато інформування. На нашому досвіді я помітила, що коли люди навіть приходять на онлайн-курси, наприклад, з коректної термінології, то дуже важливо якесь кріплення. По-перше, щоб ці знання оновлювалися, якщо довго не використовуються. По-друге, загалом, особистий контакт працює набагато краще. Це конкретна робота, яка повинна бути проведена. Це має бути в політиках організацій, особливо державних структур – вони мають бути першими, а не бізнес, який зараз є рушійною силою для нас. Тому ця просвітницька робота – дуже довготривала.
Д.Ф: Як відрізняється безбар'єрність у великих містах і районних центрах? Де реалізується ефективніше?
Н.П: Все залежить саме від керівників, від міського голови, від їх помічників і відповідальних за втілення рішень. Насправді майже все залежить саме від цього. Якщо поставити відповідального керівника у великому місті і у маленькому, то результат роботи буде помітний саме в маленькому. Там, наприклад, один центр, декілька місць для відпочинку, там набагато легше і швидше реалізувати зміни.
Якщо говорити про велике місто, то там можуть зробити ідеальний парк, але він буде на іншому кінці Києва. Все залежить напряму від місцевої влади. Якщо зараз дивитися середньостатистично і суб'єктивно, то моя думка така, що в маленьких містах реалізувати безбар'єрність легше, ніж в Києві.
Д.Ф: Як існувати в просторі, який не пристосований для людей з інвалідністю?
Н.П: Насправді дуже важко. Наприклад, коли я виходжу з дому, я просто вийшла і все. Я живу на другому поверсі, у нас немає ліфта, і коли Дмитро Щебетюк приходив до мене в гості, фізично дуже важко піднятися, потрібна допомога. Це залежність від інших людей. Багато людей живуть в цих реаліях зараз, але, на мою думку, це велике порушення прав людини, коли ти хочеш кудись піти, але залежиш від багатьох людей, які тобі допоможуть. У нас є знайомий, який займався баскетболом, і він пропускав тренування просто через те, що не міг вийти з квартири. Це нонсенс, і це Київ.
Д.Ф: Розкажіть про «Доступно UA». Чим займається організація?
Н.П: Загалом, у нас є два головні напрямки. Перше – це зміна сприйняття суспільства щодо людей з інвалідністю. І друге – це тренд архітектурної доступності, і загалом архітектурна доступність локацій міста. І також мотивація до активного життя. Цим ми займаємося вже з 2015 року.
Д.Ф: Ким Ви працюєте в організації?
Н.П: Знаєте, у громадських організаціях часто так відбувається, що доводиться робити багато різних речей. Спочатку я починала як волонтерка в організації, потім перейшла до роботи з фінансами, а зараз займаю посаду заступниці керівника. Єдине, чим я не займаюсь, це піар SMM. Тут у нас вже є спеціалісти, я тільки можу додати правки.
Також проводжу тренінги для соціальних структур, бізнесу тощо. Крім того, вивчаю універсальний дизайн. Ми також надаємо консультації з архітектурної доступності, тому багато чим займаюсь.
Д.Ф: Які проекти Ви реалізовуєте, та над чим працюєте зараз?
Н.П: В травні або червні ми маємо запустити проект щодо консультації 5 громад про архітектурну доступність, стратегії безбар'єрності, розвитку міста і відбудови в тому числі. Друге, минулого року ми відкрили для себе тему тренінгів для соціальних працівників, тому що багато людей можуть робити помилки через необізнаність.
І загалом, про перший наш головний напрямок – це зміна свідомості суспільства. Для початку потрібно познайомитися та захопитися цією темою для того, щоб люди вже по-перше, враховували потреби людей з інвалідністю у своїх проектах. А друге – дізнавались далі щось, тому що за півтори години тренінгу все не дізнаєшся, але захопити дуже хочеться цією темою, тому ми цим займаємося.
І третє – у нас функціонує соціальне підприємництво «Бюро доступності», де ми надаємо рекомендації якраз щодо архітектурної доступності. Якщо розглядати лікарні, реабілітаційні центри тощо, ми надаємо ці рекомендації безкоштовно. Зараз у нас проходить консультування Укрзалізниці щодо безбар'єрності, найактивніше зараз бюро доступності, тому що у нас тільки закінчився проект по консультації громад теж щодо відбудови. Але ми там не встигли зробити все, що хотіли і тому зараз відкриваємо новий проект.
Д.Ф: На скільки ці проекти впливають на життя громад?
Н.П: Насправді тут важко переоцінити, тому що умовний навіть тренінг, який ми проводимо, змінює, наприклад, в 10-15 людей свідомість і сприйняття людей з інвалідністю. Це руйнування стереотипів наче можна оцінити як дрібницю, але для мене це не дрібниця, тому що загалом, якщо більше людей будуть розуміти та поважати людей з інвалідністю і відноситись на рівних, це насправді вже багато чого змінює. Я вже мовчу про якісь практичні штуки, такі як перебудова, покращення доступності в конкретних локаціях. Це звісно, те, що видно і можна відчути, а зміну свідомості, на жаль, не можна відчути напряму, але насправді, це теж дуже впливає.
Д.Ф: У квітні Ви плануєте провести серію вебінарів на тему: «Як створити безбар'єрний простір у громадах». Розкажіть про цю ініціативу, для кого вона буде корисна, та для кого буде проводиться?
Про що буде розповідатися, та як ці знання можуть допомогти у створенні безбар'єрного простору? Хто може долучитися, чи потрібні там представники Органів місцевого самоврядування. Чому це буде корисно їм?
Н.П: Можу сказати, що це буде корисно всім, але наша основна цільова аудиторія – активісти, які загалом працюють над створенням будь-яких проектів, а друге – це працівники соціальних послуг. Саме для того, щоб зрозуміти основи. Для власників бізнесів також буде дуже корисно звертати увагу на доступність і взагалі, відкривати для себе цю тему.
Я дуже сильно запрошую саме працівників місцевого самоврядування, для того, щоб працювати в цій темі і загалом, щоб рухатись у напрямок доступності, безбар'єрності, потрібно знати основу. Ця основа буде саме на цих тренінгах. Тобто не можна робити безбар'єрність, якщо в тебе немає навіть уявлення про неї.
Можна побудувати і відкрити те, що зручно буде конкретно тобі, але не буде зручно маломобільним групам населення. Тобто, перший тренінг буде саме про організацію простору. Будемо говорити про сприйняття людей з інвалідністю для того, щоб саме це сприйняття змінити. Другий тренінг більше акцентуватиметься на ветеранів та ветеранок з інвалідністю, а також загалом на всіх людей з інвалідністю. Він буде якраз про сприйняття, про коректну комунікацію, допомогти не нашкодити. Це дві трохи різні теми: перша – більше фізична, друга – більше про свідомість та сприйняття.
Поки що в партнерстві з ЦЕДЕМ, ми вирішили провести два вебінари. Чесно кажучи, поки що я не планувала проводити такі відкриті вебінари, але мені прийшла ідея щодо нового проекту. Ми могли б якраз запрошувати цільові громади, або загалом громади, яких цікавить ця тема. Логічно їх продовжити для органів місцевого самоврядування, можливо, онлайн.
Д.Ф: Організація «Доступно UA» створила Бюро доступності. Розкажіть про цю ініціативу, з якими питаннями можна звертатися до бюро, і як воно працює? Хто може звернутися?
Н.П: Загалом можуть звертатися всі, але основна цільова аудиторія – це власники бізнесів, які хочуть зробити свій простір доступнішим. Це можуть бути кав'ярні, офісні центри, магазини, супермаркети. Всі ці категорії були нашими клієнтами. Також Міністерство закордонних справ планували зробити свій офіс доступнішим і Офіс президента України. Тому, насправді можуть всі звернутися. Найголовніше, це бажання змінитися, ми проводимо цей аудит і надаємо рекомендації для того, щоб люди взагалі розуміли вектор руху і навіть могли забюджетувати.
Не обов'язково одразу витрачати мільярд доларів та перебудовувати все. Насправді, іноді є такі незначні порушення, які можна змінити протягом місяця і не вкладати купу грошей. Все це залежить від самого приміщення, від масштабу і так далі.
А друге, ми проводимо якраз тренінги або вебінари для команд, тому що знову ж таки, мало змінити офіс. Дуже важливо змінити культуру в компанії, це потрібно підтримувати.
Тому що люди можуть навіть не зрозуміти чому з'явився пандус, чому розширили двері, або чому взагалі з'явилася універсальна вбиральня для кого це і про що це. Часто людям з інвалідністю яким не зручно в офісах, працюють вдома, або дуже рідко з'являються умовно у фізичному офісі. І важливо про це комунікувати, тому ми також проводимо вебінари на цю тему. Тобто, можна сказати мета бюро зробити простір доступним в ментальному і в архітектурному плані.
Д.Ф: Компанія Uklon у Києві запустила клас авто для людей з інвалідністю, які користуються кріслами колісними. Усі поїздки виконуються професійним драйверами, які пройшли курси-тренінги від «Доступно UA». Розкажіть про ці курси, чому навчають водіїв? Чи можливо було б запровадити таку ініціативу в інших містах? Що для цього потрібно?
Н.П: Рік тому були проведені тренінги нашим засновником організації, Дмитром Щебетюком, який сам пересувається на кріслі колісному. Перше, що ми зачіпаємо в будь-яких тренінгах на будь-яку тему, це сприйняття людей з інвалідністю. Тобто, мало допомогти фізично, також велику роль грає саме відношення людини. Це дві основні частини, з яких складався наш тренінг. Перше – це зміна сприйняття спілкування, коректна термінологія та проектна взаємодія. Друге – це вже практичні навички. Умовно кажучи, за що можна брати крісло колісне, а за що не можна тощо.
Нещодавно, Uklon відкрив таку ініціативу у Львові. Найважливіше, що потрібно – фінансування. Uklon дуже багато допомагає ЗСУ і також частково фінансує ці проекти, але на цей проект вони постійно шукають партнерів, які будуть допомагати закупити машини, переобладнати автівки і так далі. Тому що в Uklon є бажання, енергія, але не вистачає тільки фінансування, тому що справді це великі кошти.
Д.Ф: Наша редакція провела інтерв'ю із нікопольцем Денисом Портним, який усе життя пересувається на кріслі колісному. Тема інтерв'ю була наскільки місто Нікополь доступне для маломобільних людей та людей з інвалідністю. Денис зазначив, що місто взагалі не доступне навівши приклади: відсутністю туалетів, не пристосованих зупинок, громадський транспорт, та ненормативних пандусів. На вашу думку, що потрібно змінити, щоб доступність була відчутною для людей з інвалідністю? З чого потрібно почати?
Н.П: Взагалі потрібно починати з аналізу того, що є зараз. Наприклад, наразі у нас умовний нуль, або один відсоток доступності. Я планую йти до Нікополя, дуже сподіваюсь, що мене підтримає команда. Перше – це перевірити всі локації, адмінбудівлі, перевірити пішохідні переходи, пониження, проаналізувати транспортну інфраструктуру і вже потім йти розвиватися, виходячи з того, що в нас є. Тут потрібні кошти, щоб переоблаштовувати все. Тому важливо знову ж таки забюджетувати ці зміни, які потрібно внести. Для прикладу, у ЦНАП (в країні - авт.) ненормативний пандус, і багато людей не можуть ним скористатися і насправді це питання не 100 тисяч доларів. Наприклад, інформаційна стійка, як на мене, її потрібно обов'язково змінювати, але першочергово потрібно, щоб людина зайшла. Якщо інформаційну стійку можна якось адаптувати, то з входом тут ніяк.
Потрібно починати з таких кроків і розробляти стратегію розвитку міста і конкретної умовної локації адмінбудівлі, додавати по декілька автобусів на рік. Можливо, хтось подумає, що це дрібниці і краще взагалі не робити, але це дуже величезна помилка, тому що іноді є моменти, коли умовно у вбиральні не вистачає просто двох поручнів, які коштують 5 000 грн, і людина вже зможе туди зайти. Тут важливо проаналізувати і потім розписати план дій, як ми це можемо зробити. Плюс, у нас є міжнародні партнери, які нам допомагають. Коли ми почнемо відтискати москалів подалі, то вони будуть допомагати ще більше, особливо Нікополю, тому що про місто говорять.
Впевнена, якщо буде зацікавлена людина, умовний помічник міського голови, який буде займатися пошуком цього фінансування, тоді можна буде зробити так само за допомогою міжнародних партнерів, але бажано, щоб до цього був проведений хоча б якийсь мінімальний аналіз, щоб розуміти, що першочергово робити. Було б добре, якби представники міської ради побачили статтю і були підготовлені до нашого запиту.
Поки проект офіційної назви не має, наразі ми на моменті підпису з грантодавцями. Ми плануємо з 5 містами, які будуть входити до проекту. Перше – це проводити тренінги для соціальних працівників тощо. По-друге, взагалі дізнатися ситуацію щодо безбар'єрного простору. Якщо є якісь напрацювання, то проаналізувати їх і додати свої правки та доповнення. Можливо, є стратегії, і до таких стратегій ми хочемо додати підпункт або додаток, про що це, бо багато людей не розуміють про що мова.
Якщо, наприклад, взагалі нічого немає, то допоможемо створити стратегію та проведемо аудит локацій. Зазвичай ми проводимо такі воркшопи, на яких показуємо, як можна пройтись по чек-листу і дізнатися, який плюс мінус рівень доступності.
Якщо вже будуть конкретні кейси, наприклад, заплановано переоблаштування ЦНАП, то тут ми можемо в онлайн і офлайн режимі приїхати і допомогти надати рекомендації. Якщо вже щось буде перебудовуватися, то в онлайн форматі одразу консультувати.
Насправді проведення аудиту це одне. Є деталі, які не розпишеш у чек-листі, і тому потрібно, щоб приїжджали експерти, які повністю зможуть проконсультувати. Ми дуже відкриті до співпраці, тому що ми хочемо взяти регіони, які найбільше постраждали, і допомогти зробити доступний простір.
Що було раніше?
Раніше ми писали про те, як БФ «Дітям Нікополя» запустив проєкт з профілактики онкологічних захворювань.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
