290 років тому, на річці Підпільній, одній із приток Дніпра на території сучасного Нікопольського району, була розташована Запорозька Січ...В історії України вона відома як – Нова.
В кількох матеріалах розглянемо причини її створення, дізнаємося про проєкт її будівництва, а також про долю Нової Січі та увічнення її в історії села Покровського Нікопольського району. А також, відкриємо для себе факти з археологічних досліджень території Нової Січі та її відомі нині реліквії.
Остання Запорозька Січ
Головна причина утворення Нової Січі – обставини воєнно-політичної боротьби Російської імперії проти Польщі, Туреччини, Криму й української політичної еміграції на чолі з гетьманом Пилипом Орликом наприкінці 1720-х – на початку 1730-х роках.
Військо Запорозьке Низове, яке після знищення російськими військами Чортомлицької Запорозької Січі за наказом царя Петра І у травні 1709 році, як покарання за підтримку запорожцями виступу Гетьмана України Івана Мазепи проти нього, влаштувало восени того ж року нову Січ недалеко від гирла Дніпра в Олешках. У той час запорожці разом із своїми землями увійшли під протекторат Османської імперії та Кримського ханату.
Російська влада заборонила населенню Лівобережної України будь-які зв’язки із Запорожжям та Олешківською Січчю. Тому і Олешківська до 1728 року, і Чортомлицька у 1728-1730 роках, і Кам’янська у 1730-1734 роках Запорозькі Січі, мали економічні втрати і недостатність людських ресурсів, які не перекривали зв’язки з Правобережною Україною, що була під владою Речі Посполитою, та українцями, які проживали у Криму і Туреччині. Крім того, для запорожців була обтяжливою участь у воєнних походах Кримських ханів проти свободолюбивих гірських народів Кавказу.
Серед запорозьких козаків відбувалась боротьба двох, умовно кажучи, політичних партій – антиросійської та проросійської. Першу очолював до травня 1733 року, тобто до своєї смерті, Кость Гордієнко. Іншу – кошовий отаман Іван Малашевич.
У 1733 році під час боротьби у Східній Європі представники Війська Запорозького Низового звернулися до російського уряду з проханням прийняти їх у підданство. Імператриця Анна Іоанівна надала кошовій старшині грамоту 31 серпня 1733 року про прийняття запорожців з їхніми землями під свою владу. Цей документ зберігався двома сторонами в таємниці.
У лютому 1734 роуц кошова старшина, прикриваючись виконанням наказу кримського хана йти в похід у Польщу з метою замаскувати відкритий перехід, організувала вихід частини військових сил із Кам’янської Січі. 26 березня 1734 року запорозькі козаки покинули Кам’янську Січ і за п’ять днів прибули до нового місця розташування Січі в урочищі Красний Кут на річці Підпільна недалеко від гирла річки Базавлук і Базавлуцького лимана «Великі води».
31 березня 1734 року – дата першого дня перебування Війська Запорозького Низового в Червоному або Підпільницькому (Підпільнянському) куті, де було вирішено збудувати нову Січ.
Проект будівництва Нової Січі
На відміну від попередніх Січей, місце розташування Нової Січі чітко визначено за картографічними та описовими документами ХVІІІ століття, а також у переказах старожилів селища Покровського, які були записані дослідниками історії запорозького козацтва, зокрема Олексієм Стороженком, Аполлоном Скальковським, Дмитром Яворницьким та іншими.
Будівництво Січі вимагало багато коштів і відбувалось у нелегких умовах війни, яка розпочалася між Російською імперією проти союзу Оманської імперії та Кримського хана. У першу чергу козаки збудували земляні воли і башти, що зайняло не один рік. У той же час Військо Запорозьке Низове брало участь у бойових діях проти турків і татар. Протягом російсько-турецької війни у 1735-1739 роках запорозькі козаки втратили половину свого бойового складу. Загинув також і кошовий отаман Іван Малашевич.
Також у 1758 році запорозькі козаки пережили велику пожежу у Січі, внаслідок якої козакам довелось докласти багато зусиль зберегти і відродити свою «Січ-Мати».
Нова Січ – місто-фортеця, яка займала територію півострова у вигляді мису, який омивала річка Підпільна з річки Сисина. Площа Січі – 40 га, з передмістям – 50 га. Фортеця мала Внутрішній Кіш, де знаходилися Святої Покрови Божої Матері церква, будинки кошової старшини та 38 куренів.
У Зовнішньому Коші знаходилося 38 куренів, пушкарня. По периметру укріплень редути і сторожові вежі з гарматами. За периметром зовнішнього Коша знаходився Гасан-Баші – торгово-ремісниче передмістя. У цілому на її території площею 50 га знаходилося кількасот будівель житлового, громадського, господарського, виробничого, військового призначення. Духовним центром та окрасою Січі була багата на коштовне культове начиння п’ятибанева Святої Покрови Божої Матері Церква. У Новій Січі проживало кілька тисяч козаків. У південно-східній частині від Січі впритул розташовувався Новосіченський ретраншемент російських військ. Загальна довжина укріплень Січі по периметру становила 4 км.
Документи архіву Коша Нової Запорозької Січі, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України, картографічні матеріали російських військових інженерів XVIII ст., інші наявні історичні матеріали свідчать про велике значення Нової Січі – державного центру мілітарної християнської козацької республіки українського народу – у житті півдня України, столиці Вольностей Війська Запорозького Низового.
У 1770-х роках на території Вольностей знаходилося місто-фортеця Січ, 12 містечок і великих слобід, понад 7 тисяч зимівників запорозьких козаків, 35 церков, 1 монастир, а також проживало близько 100 тисяч осіб: запорозьких козаків та селян.
В наступних публікаціях розглянемо долю Нової Січі та увічнення її доби в історії села Покровського Нікопольського району.
