Життя у цей світ приходить разом з першим криком дитини. Ніхто не знає, ким виросте немовля, яку професію обере, яким шляхом рухатиметься у своїй долі. Одними тих, хто в перші хвилини знаходиться поруч з новонародженими, є люди особливої професії.
Сьогодні наша розповідь про унікальну людину, яка за роки своєї роботи зустріла перші крики тисяч малюків, прийнявши величезну кількість пологів. І сьогодні в місті, яке знаходиться на лінії фронту, разом зі своїми колегами вона продовжує доводити – життя з’являється, а отже воно триває!
В акушерстві – понад 40 років
Акушерка Нікопольського пологового будинку Валентина Грицуняк хотіла стати медиком з самого дитинства, хоча до цього в її родині ніхто не обирав цю професію. Як зізнається жінка, можливо на її професійний вибір вплинув той факт, що у дитинстві вона багато хворіла і часто зустрічалася з лікарями. Саме в цей момент дівчина зрозуміла, що є люди, які приходять на допомогу іншим, рятують здоров’я і життя. Цей фактор, а також природне бажання допомагати людям, привели її до Херсонського медичного училища, яке вона закінчила у 1981 році. Цього ж року разом з чоловіком молода дівчина переїхала до Нікополя, де і влаштувалася працювати до міського пологового будинку.
Валентина Грицуняк (ліворуч) під час навчання в медичному училищі
Вона й досі пам’ятає свій перший робочий день, який випав на 5 травня 1981-го року. І ось вже майже 43 роки Валентина Віталіївна віддає всю себе благородній професії акушерки.
Пані Валентина зізнається, що поява немовляти на світ – це дуже особливий момент. «Все змішується і радість, і тривога. Складно навіть сказати, які емоції відчуваєш, коли приймаєш на руки новонароджену дитину», – говорить вона.
Свого «першого» вона прийняла ще під час практики у Нововоронцовському пологовому будинку. Й досі через десятиріччя вона чітко пам’ятає усі основні «параметри» тієї дитини – «хлопчик, вага 3500 грамів, 52 сантиметри, перша дитина у породіллі».
Валентина Грицуняк після закінчення навчання в медичному училищі
Скільки пологів було прийнято за більш ніж чотири десятиріччя роботи акушеркою у Нікополі, вона вже і не згадає. «Раніше, ще якось рахувати пробували для себе. Бувало, що за 3 місяці одна акушерка у нас приймала до 100 пологів», – згадує жінка. Але одне можна сказати точно – кількість немовлят, яких першими зустріли її турботливі професійні руки, йде на тисячі!
Професія акушера є свого роду демографічним свідком життя і розвитку Нікополя та району. Наприклад, у 80-ті роки рівень народжуваності був вище: тоді за одну ніч могли прийняти до 12 пологів. У неспокійні 90-ті цифра серйозно впала, потім знову дещо збільшилася.
А з початком війни працівники Нікопольського пологового будинку як ніхто відчули її страшні наслідки, коли середня кількість пологів зменшилася до 1-2 за добу…
Та попри обстріли, невизначеність та щоденні ризики життя триває. І у пологовому будинку Нікополя з’являються на світ нові малюки. Разом зі своїми колегами Валентина Грицуняк робить усе можливе, аби і немовлята, і їхні мами зустріли цей момент здоровими та щасливими.
Пані Валентина понад 40 років працює у Нікополі акушеркою
Робота акушерок – надзвичайно складна і відповідальна
«У нашій роботі головне – відповідальність. Адже під час пологів ми бережемо фактично 2 життя, як новонародженої дитини, так і жінки. Тож відповідальність у нас подвійна», – зізнається Валентина Віталіївна.
За десятки років її роботи прогрес у сфері акушерської справи теж рухався вперед. «Коли я тільки починала свою роботу, у нас були лише зовнішні та внутрішні обстеження, а також стетоскоп. А зараз у нас є апарати ультразвукового дослідження, кардіомонітори, завдяки яким ми можемо обстежувати жінку, серце дитини, пологову діяльність. Суттєві кроки зроблені і в питанні анестезії: сучасні методи знеболювання дуже допомагають майбутнім мамам легше перенести процес пологів», – говорить акушерка.
З колективом пологового у 90-х роках
Важливим моментом у сьогоднішній акушерській справі є так звані «партнерські пологи», коли жінку під час народження дитини безпосередньо підтримуються близькі люди – чоловік, родичі, чи навіть подруги.
Акушерська справа дійсно постійно розвивається і вдосконалюється. «У порівнянні з тими ж 80-ми, матері з першої хвилини народження перебувають разом з дитиною, відразу можуть прикласти її до грудей. Коли бачиш, як батько на радощах плаче, коли у нього народжується син, то це теж дає тобі неймовірні емоції», – говорить наша співрозмовниця.
Тож персонал пологового будинку постійно проходить різноманітні курси, семінари, займається самоосвітою. Все це відбувається як в онлайн-режимі на базі закладу, так і очно в інших містах. Крім пологів акушери також займаються санітарно-просвітницькою роботою, виконують ті процедури, які породіллям призначили лікарі.
За словами нашої співрозмовниці, у пологовому будинку дружній колектив, де всі готові прийти на допомогу один одному. «Я можу працювати і в післяродових палатах, знаю роботу кожного і можу підстрахувати. Так само і мої колеги», – говорить вона. І ця взаємовиручка дуже допомагає зберегти повноцінну роботу Нікопольського пологового будинку навіть у ці буремні часи.
Колектив пологового будинку стійко прийняв всі виклики війни
Валентина Віталіївна пригадує, як в перший день повномасштабної війни якраз мала йти на своє чергування. А тут вибухи, паніка, розгублені люди. Але як би не було страшно, жінка того ранку все одно вийшла на свою добову зміну.
І ось вже понад 2 роки, попри бойові дії, колектив пологового будинку виконує свою благородну справу. Тут продовжують з’являтися на світ діти не лише Нікополя, але й малюки з усього Нікопольського району.
«За цей час у нас ніколи не було збою в роботі. У нас дуже хороший колектив і більшість людей залишилися в місті на своїх робочих місцях», – з гордістю говорить Валентина Віталіївна про своїх колег.
Звісно, що війна внесла свої корективи у роботу пологового будинку. В її реаліях довелося облаштувати підвальне приміщення, у якому зробили резервні пологову залу і палати. Все це для безпеки матусь та новонароджених.
«Буває починаєш приймати дитину в пологовій залі, потім сирена і ти вже мусиш спускати породіллю до підвалу», – говорить наша співрозмовниця. Бігати до підвалу та переміщувати туди жінок, на жаль, у прифронтовому Нікополі доводиться часто…
І хоча у підвальній частині все прекрасно облаштовано, але психологічно атмосфера дуже тисне як на жінок, так і на медичний персонал. «Завжди намагаєшся заспокоїти матусь, кажеш, що все буде добре, стараєшся, щоб процес пологів пройшов максимально комфортно», – говорить вона.
Справжнім випробуванням для працівників стала відсутність води, через знищення росіянами дамби Каховської ГЕС. Діяльність пологового будинку потребувала величезної кількості води, тож персонал самотужки носив її відрами та переливав у спеціальні ємності. «Весь колектив збирався і носив воду, на всі три поверхи та підвал. Це було дуже важко фізично, але ми витримали цей непростий період», – пані Валентина.
З колегами спільно долають виклики повномасштабної війни
Знайшла своє покликання
Життя кожного працівника пологового будинку теж наповнено щоденними стресами та небезпекою. Як і інші нікопольці Валентина Віталіївна переживає за близьких під час обстрілів міста, намагається відразу зателефонувати їм, щоб переконатися у їхній безпеці. Разом з чоловіком Миколою Миколайовичем сумує за своїми двома онуками Настею і Максимом, які сьогодні виїхали за кордон. Переживає, що через бойові дії не може поїхати на рідну Херсонщину, де залишилися могили близьких.
Але переступаючи поріг пологового будинку, вона залишає усе за спиною і сумлінно виконує свою роботу. «Ми повинні бути тут, на своєму місці. Акушерці як нікому в своїй діяльності потрібні такі якості, як доброта, професійність, співчуття до жінки, витримка, бажання їй допомогти, використати усі свої знання та навички. Якби я не любила свою роботу, то стільки років би не працювала. Я не уявляю свого життя без пологового будинку, це мій другий дім. Ніколи не думала змінити свою діяльність. Напевно, це просто моє покликання», – зізнається Валентина Грицуняк.
Нам, своєю чергою, хочеться побажати цій незвичайній жінці та її колегам сил та витримки. Адже кожна дитина, яка сьогодні з’являється на світ у стінах пологового будинку, є символом майбутнього, символом життя. І тому, доки турботливі руки приймають малюків – воно продовжуються!
Що було раніше?
Раніше ми писали про роботу і життя у прифронтовому Нікополі старшого дізнавача Нікопольського райуправління поліції лейтенанта поліції – Валерії Асауленко.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
