Купівельна спроможність нікопольців падає. Війна, простій та зниження виробництва на основних промислових підприємства, де працює більшість мешканців міста, призводить до того, що нікопольці все тугіше затягують пояси. Але ж їсти щось треба. Мережеві супермаркети потроху витісняють ринки, які через безпекову ситуацію продовжують скорочуватись. Вони змінюються в розмірах пропорційно відстані від берегової лінії: чим далі – тим більші.
Від колись метушливого, як вулик, Першотравневого ринку залишились з десяток продавців. Центральний ще намагається встояли, тримаючись за місто найсміливішими реалізаторами. Так само як і колись розлогий, заважаючий навіть руху транспорту, ринок на Першому кварталі, тепер ледь жевріє.
На цьому тлі виділяється хіба що Селянка, чи то «селянський ринок». Продавці тут почувають себе у відносній безпеці, але теж мають свої проблеми. Які саме дізнавались журналісти Нікополь.Сity.
Ставимо ціни нижче за супермаркети
Галина Андруша пропрацювала на ринку більшу частину життя – з 2000-го року вона продає тут овочі та фрукти. Жінка зазначає – за два роки повномасштабної війни купівельна спроможність нікопольців впала на 80%.
– Ми раніше в зиму закуповували досить багато овочів – наприклад,10 тонн картоплі, три тонни моркви та три цибулі. Але зараз такі об’єми нам не по силам, – розповідає Галина. – А все тому, що людей в місті стало відчутно менше.
Галина Андруша
До зниження попиту додались проблеми з постачальниками, бо регіони, звідки везли багато продуктів, зараз чи то під окупацією, чи то затоплені.
– Раніше ми продукцію везли з Херсонщини, звідки я й сама родом, – згадує жінка. – Там дуже смачна городина! Наші тут на Дніпропетровщині теж стараються, але умови не ті. Херсонщина багата на коренеплоди і вони там добре ростуть, набираючись з родючого ґрунту вдосталь води та сонця. Того й картопля звідти була гарніша на вигляд та смачніша. А тут наші ще не готові вирощувати до пуття, до того ж і води в нас тут тепер не так багато…
Он подивіться, яка наша червоногригорівська капустка цьогоріч манюня, а все тому що не було чим полить. Зараз ми купуємо більше продуктів по сусідніх селах. Буряк, морква, цибуля – це все місцеве. Яблуко везем з Вінниці, цитрус, гриби – з Дніпра. Все свіже. Не зважаючи ні на що, тримаємо марку!
Як зазначає Галина, перед новим роком торгівля йшла жвавіше, бо люди приїжджали додому на свята з-за кордону та з фронту, а зараз знову затишшя – люди купують не активно, і то по кіло-два. І це не зважаючи на те, що ціни продавчиня тримає нижче за супермаркети.
– Ми намагаємось ставити ціни на рівні, або ж і нижче за мережеві магазини, – зізнається Галина. – Все задля того, аби до нас йшли люди. Наприклад, картопля в нас дешевша на 5-10 грн за кілограм, а тепличні огірки – ті взагалі майже вполовину менші по вартості за супермаркетські. Різниця очевидна!
Не зважаючи на складнощі торгівлі, Галина Андруша вірить в краще:
– Українці люди дуже працьовиті, ми роботи не боїмося. Земля – наше все, вона допоможе нам відродити та нагодувати країну. Нехай тільки закінчиться війна.
Для людей, як для себе
Якщо попит на овочі та фрукти значно знизився, то з виробами з м'яса ситуація трохи краща – там продажі впали, але не так суттєво – лише на 20-30% зазначає Руслана Рабовер. Жінка з родиною продає на ринку ковбаси, сири та масло вже 20 років.
– Ми працюємо з душею, для людей як для себе, тому товар підбираємо відповідний за ціною та якістю, намагаємось тримати ціни, – пояснює Руслана причину черги до її прилавку, що не зникає. – Тому й продажі йдуть нормально. Хоча за час повномасштабної війни ціни на закупку продукції в постачальників зросли відсотків на 20%. Але добре те, що вони не зачинились – працюють, як і раніше.
Як зазначає жінка, представники компаній привозять свою продукцію в Нікополь не боячись навіть щоденних обстрілів. А ті, хто раніше розміщувався на нині окупованій території, встигли перенести бізнес, і продовжують працювати.
– Звісно, знаходитись – жити та працювати на прифронтовій території, як наша, страшно,– зізнається вона. – Ми тут працюємо за власною ініціативи – на свій страх та ризик. А куди ми звідси? Тут наша Батьківщина, батьки, діти, дім – все тут.
Впевненості Руслані додає ще й той факт, що вся родина займається однією справою, всі працюють на спільний результат.
– Ми всі зацікавлені в тому, щоб продажі йшли добре, тому воно так і виходить, – каже Руслана. – Але зусилля ми теж прикладаємо немаленькі. Ми працюємо на себе, а це означає, що майже без вихідних та цілими днями на ногах. Аби здоров’я не підводило, а там ми з усім впораємось, ми працьовиті.
Руслана поділилась з нами своєю мрією. Жінка з родиною дуже чекає, коли нарешті закінчиться війна, а в місті запрацюють на повну підприємства, бо тоді й продажі підуть активніше.
Гуманітарка скоротила виручку
Продавчиня круп, спецій, сухофруктів та олій власного виробництва Ірина Науменко працює на ринку вже більше 15 років. Але останні два роки стали викликом.
– На початку обстрілів міста постачальники відмовились їхати до нас, бо боялись, – розповідає жінка. – Тільки Харків безстрашно продовжував поставки. Треба був час, аби ситуація стабілізувалась. Зараз окрім цього ми замовляємо продукцію з Кривого Рогу, Запоріжжя та самі їздимо в сусіднє Дніпро на закупи. Але тепер значно рідше. Якщо раніше ми їздили раз на тиждень, то тепер у кращому випадку раз на місяць.
Ірина Науменко
Порівняно з довоєнним періодом асортимент продукції впав, зізнається жінка. Проте вони з чоловіком й досі намагаються продавати якусь «екзотику».
– Зрідка тепер мене питають про такий, наприклад, товар як кокосове масло, – розповідає жінка. – І мало хто знає, що воно в мене є, як і оливкове, гарбузове чи лляне. Тепер взагалі купують значно гірше – відсотків на 80%. Більшість нікопольців живуть з гуманітарки, тому на крупах економлять. Іноді мені знається, що зараз найпопулярніший товар у мене – це дріжджі та цукор (сміється - авт), і це трохи пригнічує.
Воно й не дивно, бо за стільки років Ірина з чоловіком зібрала більш-менш точні вподобання нікопольців у крупах, спеціях, сухофруктах, чаях та каві, оліях та пастах – знала, що беруть, що ні, а що точно будуть брати.
– Всі ми тут – майже як родина, – продовжує жінка. – За стільки років ти знаєш про своїх покупців не тільки їх продовольчі смаки, а й про їх сім’ї, радості та горе.
Погано, що через всю цю ситуацію в місті, продавчиня не може навіть на трохи підняти ціни, бо купувати не будуть. А вже таки треба це робити, бо ціна ренти, охорони та податку теж не стоїть на місці.
– Працювати на ринку важко, але ми звикли, – резюмує Ірина. – Пристосовуємося до ситуації, намагаємось утримати ціни та вгадати смаки своїх покупців. Іноді йдеш на ризик – і він виправдовується, а іноді ні. Проте ми віримо в свою удачу, і поки тримається місто – ми теж будемо триматись.
Що було раніше?
Раніше ми розповідали про те, як нікопольці живуть в Старій частині міста, яку обстрілюють росіяни з протилежного берега Каховського водосховища.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
