Нещодавно публічним став інцидент за участі пасажирів Укрзалізниці - цивільних і військовослужбовця. Повертаючись додому у відпустку, український воїн був змушений їхати у тамбурі потяга Інтерсіті Дніпро-Київ на вимогу пасажирів. Двоє чоловіків поскаржилися на неприємний запах від військового.
В Укрзалізниці вже відреагували і на поведінку пасажирів і на дії стюардеси, повідомивши, що проведуть серед провідників тренінг стосовно українських військових.
Скандал вщухне, але проблеми у відносинах між цивільними та військовими можуть виникати й далі. Чому так сталося, що двоє громадян України зневажливо повелися стосовно захисника під час воєнного стану в країні. Чому виникає внутрішнє дистанціювання цивільних від військових і війни. Як залишатися вдячним тим, хто захищає тебе і не завжди має можливість бути «при параді» в суспільстві.
Про це журналісти Нікополь.City спілкувалися із психологинею та керівницею Центру розвитку родини «Синтез» Іриною Штанько.
Пані Ірина ділиться, що якби опинилася сама в такій ситуації, то самостійно б шукала інше місце у потязі. «Варто було б розуміти, що ця людина (йдеться про військовослужбовця - ред), яка зараз створює для тебе якийсь дискомфорт, як мінімум зробила щось, щоб ти не сидів під окупацією десь у фільтраційному таборі. Якщо тобі неприємно, вирішуй тоді питання з простором, де тобі буде приємніше», - коментує психологиня ситуацію з пасажирами.
- Війна нам демонструє - життя буває різним
На думку пані Ірини, конфлікт мав місце через те, що ми не готові до реалій життя в часи війни.
«Ми звикли ідеалізувати. Створювати картинку про те, як щось має бути. Наприклад, сім'я: люблячі мама, тато, - з німбами над головами, діти – янголятка; вітальня, залита сонячним світлом - всі поважно сидять за столиком, акуратно снідають і розходяться у своїх справах.
Насправді у житті все далеко від такого ідеалу. Коли ми стикаємося з тим, що ця ідеально намальована нами картинка не відповідає реальності, ми починаємо злитися , розчаровуватися, протестувати проти цього, ніби маючи якусь надію, «дотягнути» цю реальність до тієї ідеальної картинки».
Ірина Штанько наголошує, що війна нам демонструє – життя буває різним. Відтак, у ньому є місце всьому: і комфортній поїздці в Інтерсіті, і зустрічі з воїном, який неприємно пахне.
«Багато хто зараз намагається малювати ідеальний образ українського воїна. Звичайно, це правильно під час війни. Це підтримка бойового духу, віри в перемогу. Ми звикли зовні підтримувати, говорячи: «Слава ЗСУ», «Слава Україні! Героям Слава!», надаючи емоційне посилання. У цьому є частка ідеалізування. Ми малюємо собі образ воїна-захисника зі зброєю в руках, практично – архангела. І тут, коли стикаємося з тим, що він може погано пахнути, наші ідеали руйнуються і виникає протест.
Я не прагнула б зараз до того, щоб ідеалізувати образ військовослужбовця, як якийсь «ангельський», «божественний». Вони звичайні люди – такі ж як ми. Ті люди, які вирішили взяти в руки зброю, і захищати територію і свободу нашої держави. У цьому слід знайти привід для подяки», – коментує пані Ірина.
- Сприймайте факт, що життя має поганий запах
Ірина Штанько рекомендує приймати той факт, що життя може бути брудним із неприємним запахом, з брехнею, зрадою.
«Є сенс вчитися дивитися правді у вічі. Ми звикли брехати у цьому нашому прагненні до ідеалізації. Зараз є можливість оголитися для самого себе і подивитися на те, яку ідеальну картинку я малюю, і, чи готовий бути в тих реаліях, які надає мені життя. Чим більше ми погоджуємося і приймаємо, що життя різне, тим спокійніше нам житиметься.
Ми можемо бачити крайні точки: про бруд і неприємний запах на одному полюсі; до світлого, практично, божественного на другому. Між цими двома полюсами є величезний спектр, де можна вибрати місце тому, з чим ми стикаємося в житті. І це не завжди буде другим полюсом».
