Наталія Степаненко – одна з тих, чий бізнес продовжує працювати у прифронтовому Нікополі. Власну справу започаткувала у 2006 році. Майже за 20 років вона створила мережу перукарень «Вуаля» у Нікополі та Запоріжжі.
Всупереч всім складнощам, підприємиця щодня приймає клієнтів. Завдяки професійному 20-річному досвіду, забезпечує високу якість послуг у перукарнях. Її команда майстрів постійно удосконалює свої навички, проходячи семінари та курси з підвищення кваліфікації.
Наталія Степаненко розповіла редакції Нікополь.City, про те, як наразі працює її бізнес у зоні активних бойових дій, з якими складнощами стикається, та як особисто займається розвитком працівників.
Д.Ф: Розкажіть про себе, та Вашу діяльність у місті?
Н.С: Я – власниця мережі перукарень «Вуаля» у Нікополі та Запоріжжі. Коли почалася війна, в принципі, як і всі інші, спочатку збиралася виїхати, але потім передумала. Хтось же повинен був залишитися у місті. У нинішніх умовах життя хотілося б нести людям хоч якийсь гарний настрій.
Починала я як майстриня манікюру. Згодом народилася ідея створення першої перукарні. З самого початку розвитку бізнесу, я не припиняла працювати і розвиватися професійно. Щодня приймаю клієнток у перукарні, як у Нікополі, так і Запоріжжі, зараз більше у Нікополі.
Наталія Степаненко – власниця мережі перукарень «Вуаля»
Д.Ф: Яким був початок Вашого шляху? Як виникла ідея створення першої перукарні, та чому вирішили займатися саме цим?
Н.С: З самого дитинства мені імпонувала сфера краси. Спочатку я хотіла бути модельєркою одягу, але так склалися життєві обставини, що не пішла навчатися туди, куди хотіла, і схилилася до іншої сфери.
Якось я прийшла пограти з дитиною у торговий центр. Поки дитина гралася, я думала, чому б не зробити таку перукарню: прийшов, зробив – «вуаля» – і гарний. Спочатку на всіх штендерах у нас було написано: «Краса для тих, хто цінує час».
Ми планували відкрити першу перукарню, яка функціонувала б на потоці. У кожну зміну працювало 3-4 професійних майстрів. В цілому, клієнти могли отримати будь-які послуги, які їм були потрібні. У 2006 році ми відкрили першу перукарню, після чого почали активно розвиватися і відкриватися у Нікополі та Запоріжжі. В умовах війни трохи змінився графік роботи. По-перше, не вистачає майстрів – люди всі роз'їхалися. По-друге, з огляду на те, що є перебої зі світлом та водою, то доводиться змінювати графіки роботи.
Д.Ф: Які виклики або перешкоди виникають у роботі перукарні через зону активних бойових дій у Нікополі?
Н.С: Здебільшого – це технічні питання. Якщо, наприклад, немає води чи світла, повноцінно працювати ми не можемо, тому закриваємось і виходимо на роботу, коли все з'являється.
Вважаю, що як би не було важко бізнесу та іншим сферам діяльності, для того, щоб місто жило, потрібно підтримувати життя в ньому. Тому ми приїжджаємо, та працюємо.
Хтось через обстріли виїжджає з Нікополя, але наші майстри, все одно де б не знаходилися, за межами міста або у сусідніх громадах, щодня приїжджають на роботу. Тому, потихеньку працюємо.
Д.Ф: Які проблеми постали після того, як почали обстрілювати Нікополь? Як вдалось їх вирішити?
Н.С: У мене основна проблема, і, напевно, як у більшості підприємців – через війну важко працювати, бо не вистачає персоналу. Відповідно, народ виїжджає, клієнтська база теж зменшується, а податки ми всі сплачуємо.
У Нікополі мало підтримки для підприємців, якщо порівнювати з іншими містами, де я теж працюю, і де міська влада намагається хоч якось підтримувати малий бізнес: скасовує систему оподаткування, або зменшує її для того, щоб підприємці не виїжджали, а працювали та підтримували життя в місті.
У Нікополі – по-іншому, незрозуміло чому.
У цьому плані у нас ніколи не роблять знижок малим підприємцям, тобто ми як платили все, так і платимо. І не важливо обстрілюється місто чи ні, чи можемо ми працювати, якісь цікаві у нас умови роботи. Але маємо те, що маємо.
Д.Ф: Розкажіть про відновлення перукарень які постраждали під час обстрілів. Які виникли проблеми? Чи пропонував хтось допомогу?
Н.С: Ні, допомогу ніхто не пропонував. Все робимо за власні кошти. Наразі дві перукарні закриті. Планую відкрити одну з 1 травня. Знову ж таки треба дивитися і прогнозувати, чи будуть там прильоти. Тому що хочеш не хочеш, все одно робиш власні інвестиції у бізнес.
Але допомогу ніхто не пропонував, навіть у критичні моменти. Не було такого, щоб місто допомогло вставити вікна чи ще щось пошкоджене. Але насправді там стільки нюансів виходить, що простіше зробити самому, якщо є можливість, і просто працювати.
У мене основна проблема – це нестача персоналу. Деякі майстрині, які залишилися, працюють, але більшість виїхали. У цьому плані зараз важко. Хтось боїться взагалі приїжджати сюди. У нас частина персоналу працює у Покрові, тому що до Нікополя вони бояться їздити. Війна закінчиться, і тоді всі повернуться. Але коли це все станеться, ніхто не знає. До війни у Нікополі працювали три мої перукарні, але внаслідок обстрілів залишилась тільки одна.
Д.Ф: Хто ті люди, які працюють у перукарні? Та хто є клієнтами?
Н.С: Працівники – це професіональні майстри, які мають досвід роботи не менше 10-15 років. Тобто, це далеко не учні. Це звичайні працівниці, які хочуть розвиватися та працювати навіть у таких важких умовах. Усі перукарні «Вуаля» спрямовані на економсегмент. Я орієнтуюся на те, щоб мати потік клієнтів, які можуть собі дозволити всі послуги на досить високому рівні обслуговування за доступними цінами.
Крім того, що я сама майстриня, я ще й інструкторка. У Нікополі до війни був навчальний центр «Нігтьовий сервіс». Зараз, під час війни, ми поставили його на паузу, бо у місті мало охочих їздити на навчання, і є свої нюанси в роботі. У мене є право викладання кількох дисциплін у галузі краси і я можу видавати сертифікати майстриням, які успішно закінчили навчальний курс. Раніше для себе ми навчали майстрів самі, і вони у нас потім працювали роками.
Починали з нігтів, а потім дійшли до висновку, що варто розширювати цю сферу до роботи з волоссям. Тут теж є певні проблеми: для того, щоб це робити, потрібен не просто майстер з досвідом роботи, а професійно навчений інструктор.
Майстри, з якими я працюю, мають великий досвід і працюють на потоці, але навчати інших вони не можуть. Перед війною ми знайшли собі пару фахівчинь, які могли це робити, але потім вони виїхали з міста. Зараз з цим маємо проблеми, бо інструкторів теж не вистачає. Щоб навчатися зараз, потрібно кудись їздити.
Перед війною для своїх майстрів ми організовували семінари, приїжджав інструктор, який безпосередньо підіймав їм кваліфікацію. Наразі ми цього не робимо, трохи не виходить за часом і фінансами. Зараз не зрозуміло, куди варто вкладатися, а куди – ні.
Д.Ф: З якими основними проблема стискається бізнес у місті?
Н.С: Для малих підприємців немає жодної підтримки в місті. Абсолютно ніякої. Немає жодних програм, щоб хоч якось полегшувати цю справу. В основному у всіх орендовані приміщення. Війна – це форс-мажор. У такому контексті, зазвичай робляться знижки або ще щось, щоб людина могла підтримувати бізнес, що працює в таких важких умовах.
Проте у Нікополі з цим дуже велика проблема. Підприємці, які надають комерційну оренду, не переймаються, чи можуть орендарі її сплачувати. У цьому плані – у нас відсутня організованість у всьому бізнесі. Кожен виживає, як може. Підтримки від міста теж немає. Але якось потрібно виживати, тому ми не виїжджаємо. Нікополь має залишатися містом, в якому продовжують жити та працювати.
Д.Ф: Як Ви розвиваєтесь як професіоналка, чи займаєтесь розвитком працівників?
Н.С: Люблю, щоб майстри хоча б раз у пів року проходили курси підвищення кваліфікації, розуміли, що робити далі. Але знову ж таки, зараз воєнний час – цього ніхто не робить.
А так, для мене це основне. У цій індустрії люди або йдуть вперед, або назад. На місці стояти не можна, бо індустрія дуже швидко розвивається у всіх напрямках. Тут або потрібно йти в ногу, або ти залишатимешся на місці. Тому ми завжди намагаємось проводити семінарські заняття, курси підвищення кваліфікації. Багато чого робили до війни.
Скажу про себе. Маю 270 різних дипломів за своїм фахом. Своїх працівниць я також мотивую навчатися. Інакше їм не вдасться працювати довго в цій професії. Але зрозуміло, що зараз всі ми живемо одним днем.
Д.Ф: Щоб Ви порадили підприємцям Нікополя, які знаходяться в таких же умовах?
Н.С: Потрібно продовжувати жити. Важко зараз всім. Дуже важливо, щоб люди не виїжджали, особливо підприємці. Я вважаю, що люди, які вже виїхали і відкрили бізнес в іншому місті, вірогідно на 90% вже не повернуться. А наше місто потрібно буде відновлювати у будь-якому разі, тому що рано чи пізно війна закінчиться. Потрібно збирати себе докупи і пробувати робити щось далі.
Навіть скажу по собі, у Запоріжжі перукарні я відкрила ще до війни. Тобто не через те, що почали обстрілювати Нікополь. Вирішила відкрити, бо зрозуміла, що Нікополь вже переросла. Але коли побула у великому місті, прийшла до висновку, що мені не важливо, яке це місто велике чи мале – я просто люблю Нікополь. І хочу жити саме тут.
Також хотілося б масштабуватися і розширюватися. Ця тема обговорювалася і до війни. Зараз звичайно все в підвішеному стані, але хотілося б продавати франшизи, розвивати ім'я та бренд. Наразі почали розглядати тему авторських прав. Хотілося б, щоб усі салони працювали, а також далі розвивати свій бізнес по місту. Але знову ж таки все це ми будемо робити після війни.
Що було раніше?
Раніше ми писали про те, як комунальне підприємство «Нікопольводоканал» шукає працівників.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
