Утеплення фронту: як нікопольці допомагають зігріти українських захисників
З початком повномасштабного вторгнення та обстрілів нашого міста багато до кого прийшло усвідомлення, що фронт – він не десь там на сході нашої країни. Він ось тут за декілька кілометрів від окупованого Енергодара, звідки щодень на Нікополь скеровують ворожі снаряди. А з цим усвідомленням прийшло і розуміння, що треба допомагати нашим оборонцям.
З настанням холодів найчастішими запитами серед захисників є окопні свічки, теплі речі, зимові маскувальні сітки. Деякі нікопольці присвячують свій час тому, що виготовляють все це для українських воїнів.
Хто виготовляє, як та з якими складнощами стикаються люди доброї волі, дізнавались журналісти Нікополь.City.
Потреба в окопних свічках є завжди
З того моменту, коли перші нікопольці стали на захист Батьківщини від російської навали, містяни почали їм допомагати. Бо зараз в нас одна на всіх мета – це перемога. Тому, все що треба оборонцям – збирається та відвозиться волонтерами та іншими небайдужими людьми на різні напрямки.
– Наразі найнеобхідніше – це окопні свічки, маскувальні сітки та їжа. Це такі речі, яких завжди мало, – каже Дмитро Катеруша. – Бо без цього всього наші хлопці там голі, холодні та голодні. Наприклад, на фронті окопна свічка – незамінна річ, бо за допомогою її можна і зігрітись, і їжу приготувати. Горить вона від двох до чотирьох годин.
За день волонтери можуть зробити 80-100 штук. На передову їх відправляють партіями десь 300 за раз. Наразі більшість йде на Запорізький напрямок.
– Ну як можна залишити хлопців без тепла?, – продовжує Дмитро. – Тому ми робимо все від нас залежне, аби знайти витратні матеріали та якнайшвидше привезти дівчатам для виготовлення. Останній раз партію парафіну привезли з-під Солоного. І вже зараз шукаємо, де взяти ще.
Як зауважують волонтери, то наразі люди стали відчутно менше донатити. І на те є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Люди банально стомились та «проїли» свої запаси, а нові ще не сформували.
– Кожен робить для перемоги те, що може, – каже Дмитро. – Але поки йде війна кінця потребам фронту не буде. Завжди буде щось треба. Наразі для виготовлення свічок треба і жестяні баночки, і парафін або стеарин та, звісно, руки. Бо людей, охочих допомагати, на жаль не більшає.
Буржуйки з металевої каністри
Волонтер Руслан Луценко зі своєю командою вже другий рік поспіль допомагають фронту. Наразі мають замовлення на буржуйки, проте незвичайні.
– З металом зараз біда, – каже волонтер. – Раніше ми робили буржуйки з балонів об’ємом від 10 до 50 літрів, але цей ресурс вже майже вичерпав себе. Тому зараз хлопці з ЗСУ нам підказали, як зробити буржуйку з металевої каністри такого ж літражу. Це досить просто і недорого. До того ж знайти їх реально. За день можна зробити близько 4-5 таких. В неї входить кілька окопних свічок. І ось такою каністрою вже можна обігріти бліндаж. Це досить зручно та безпечно, бо така буржуйка не коптить, отже не «здає» наші позиції. Умовно кажучи – хлопці в теплі та в безпеці, наскільки це можливо.
Руслан розповідає, що на фронт везе все, що треба – від їжі, одягу, аптечок до машин та квадрокоптерів.
– Знаєте це відчуття, коли твої «посилочки» рятують життя? Це надзвичайно, – говорить Руслан. – Дуже радію, коли вдається закрити великий збір на авто чи квадрокоптер. Або ж, коли телефонують і кажуть, що наші турнікети врятували життя. Це надихає рухатись далі та працювати. Бо волонтер – це ж цілодобова робота без вихідних. Хлопці телефонують, коли можуть. Буває о 2-й годині ночі. І ти береш слухавку, записуєш, що треба. Це не вони, це ми під них підлаштовуємось. Бо є абсолютне розуміння – допомагати треба.
Закритий збір на квадрокоптер - гордість Руслана
Відшивають великі замовлення
Ніна Оселедчик зорганізувала на волонтерську допомогу фронту весь свій колектив. Разом з дівчатами вони працюють у дві зміни – плетуть маскувальні сітки, шиють дощовики, спідню та термобілизну для госпіталів, а також в’яжуть носки та мітенки.
– Спершу було досить важко, – каже пані Ніна. – Проте згодом стало легше, бо ми побачили досить велику потребу в нашій роботі. Тому з подвійною старанністю прийнялись шукати витратні матеріали. Більшість підприємців, до кого ми звертались, допомагали без вагань. Благодійний фонд, з яким ми зараз співпрацюємо, та інші благодійники доставляють нам все, що треба. Зараз ми допомагаємо і фронту, і госпіталям. Де завжди є потреба в наших виробах.
Колективом волонтерити не тільки простіше, а й цікавіше, бо співробітники допомагають один одному, подають цікаві ідеї.
– Наприклад, так у нас з’явилася кишенька у кожній спідній білизні, в яку ми вкладаємо записки з побажаннями та вдячністю захисникам, – каже пані Ніна. – А носочки та мітенки ми в’яжемо, розпускаючи светри, які купуємо на вагу в секондах. Вже понад 65 светрів пішло на перероблення. Ні, дівчата не стомлюються, навпаки – одна перед одною поспішають роботу виконати, навіть додому беруть, аби швидше зробити. Я пишаюсь своїми людьми. Дуже. А ще кожна з нас відчуває шалену вдячність до наших оборонців, це мотивує нас кожного дня виконувати свою роботу якнайкраще.
Головне, в чому єдині всі волонтери – це думка, що не хлопцям треба допомога. Це всім українцям треба, аби вони були в теплі, ситі та здорові. Бо правильно кажуть – якщо тил забуде за фронт, то фронт буде там де тил. Пам’ятаймо про це та допомагаємо. За майже десять років війни в країні кожен з нас знає, куди та кому скидати на «банку» або на «шапку», або де в його районі плетуть сітки чи роблять окопні свічки. Навіть якщо ви прийдете один раз – це допоможе.
Що було раніше?
Раніше ми розповідали, що у Нікополі одними серед тих, хто плете маскувальні сітки, є благодійний фонд «Віра, Надія, Любов – Нікополя». Про процес плетіння та збору коштів від небайдужих розповідав засновник фонду Олександр Вітько.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
