Від жіночих сумочок до військового екіпірування: історія підприємців, які працюють у Нікополі
Родина Якушевих – Олександра і В'ячеслав та двоє їх маленьких дітей – перебувають в Нікополі весь час повномасштабного вторгнення росіян в Україну.
Подружжя вірить в ЗСУ настільки, що не просто продовжує вести тут бізнес, а й навіть планує відкрити ще один магазин в нашому місті. Як їм це вдається, дізнавались журналісти Нікополь.Сity у Олександри Якушевої.
Сьогодні в родинному активі Якушевих – магазин «New for you» та кафе «Берег». До війни Олександра з родиною активно продавала в магазині сумки, валізи, шкіргалантерею, шапки:
– Коли відкрились, ми закупили дуже великий асортимент продукції на два поверхи на будь-який смак та запит. Активно цим займались та з якогось часу вирішили – нам цього замало, і на свій страх та ризик вирішили відкрити щось для себе дуже нетипове, але таке бажане – власний ресторан. Це була така рожева мрія, яка коштувала нам надзусиль та великих коштів.
Родина сподівалась, що з часом все окупиться, бо місце розташування топове – набережна міста. Але не так сталося, як гадалося. Ресторан відкрився і почався коронавірус, а потім і війна.
– Десь півтора роки туди не прилітало, але нещодавно кафе дуже сильно обстріляли – пошкодило п’ять вікон, металеві ставні... Дивитись на те, як вороги руйнують твою мрію дуже боляче. Ми вклали в цю справу багато сил та коштів, а тепер все стоїть зачинене... Звісно, в цьому винні росіяни, це на них треба подавати до суду на відшкодування збитків. Бо хто їх покриє? Але незважаючи ні на що ми віримо, що наш ресторан врешті-решт запрацює. В нас на нього великі плани.
Щодо роботи магазину у прифронтовому Нікополі, то нині тут працює сімейний підряд – сестра Олександри з чоловіком та свекруха. Це добре для бізнесу, бо кожен з них зацікавлений в процвітанні магазину.
– З часу заснування магазину ми розподілили обов’язки, кожен знає свою зону відповідальності: документами, дозволами – займається чоловік, я займаюсь поставкою товару, збутом, рекламою та організаційними моментами, продавці у нас продають, а бухгалтер займається звітністю, податками та нарахуваннями.
Олександра із сестрою у власному магазині
Магазин не просто справа життя родини Якушевих – він ще і їх пункт незламності, бо рятував їх під час інтенсивних обстрілів та блекауту.
– Мої продавчині разом зі своїми родинами тут ночували на підвальному поверсі, – згадує Олександра. – Тут було тепло та безпечно, ми придбали все необхідне, щоб деякий час тут можна було перебувати – є генератор, біотуалет, запас води та їжі. А що робити – в такий час живемо.
Олександра згадує, що з початком інтенсивних обстрілів міста багато людей виїхало з міста – був період, коли в магазин приходили лише за валізами. І це лякало, бо кожен підприємець тобі скаже, що коли мешканці їдуть – це тебе полишає частина прибутку. Це не могло не внести коригування в роботу бізнесу.
– Багато нікопольців зараз військовослужбовці, – каже Олександра. – Вони долучились до лав ЗСУ ще на початку повномасштабного вторгнення. Тоді з забезпеченням було не дуже і треба було все підряд. Перше, що ми замовили – це тактичні рукавиці. А потім як пішло: нам потрібно те - привезіть, а ще те… Так у нас з’явилось усе, що пов’язане з військовим спорядженням. І я скажу так - це великі гроші, специфічний товар, з яким мені було страшно працювати.
"Ми можемо повністю зібрати людину до ЗСУ", – Олександра Якушева
Знайти, зробити замовлення, довезти – це, ще як виявилось, пів справи. А от звернутися з думкою, що війна - вона ось поруч, що там на фронті не чиїсь, а твої близькі та знайомі. Усвідомлення цього факту, а також того, що невідомо коли зможеш повернутись до звичного, мирного життя, далось вкрай важко.
– Я робила все на автоматі – знайти, домовитись, привезти, відправити на передову, - згадує Олександра. - Я не могла зупинитись, бо було розуміння, що від мене залежать люди. Ти прокидаєшся з телефоном та засинаєш з ним. В мене тоді розпочалась депресія. І хоч ми на той момент виїхали з міста, це не врятувало, бо я все одно продовжувала все контролювати дистанційно. Тож ми вирішили повернулись. Але перед цим я змусила себе тиждень відпочити, відключилась від всього. Це трохи допомогло.
Військовий бізнес поступово витіснив сумочки, рюкзаки, шапки та купальники – все те, чим Олександра торгувала в мирний час. Все це переїхало на підвальний поверх - таким чином подружжя розділило військовий та цивільний товар.
– Зараз ми можемо повністю зібрати людину до ЗСУ, – каже Олександра. – На це є попит у родин військових – вони або приходять та замовляють в нас особисто або роблять це через наші сторінки в соцмережах чи на торгових онлайн платформах. Для військових у нас є все, навіть шеврони. Деякі з них виготовлені на моє авторське замовлення – це з гербом нашого міста та написом «Нікополь», таких більше ніде немає, тільки у нас. В магазині є навіть дерев’яна точна копія байрактару – це ручна робота українського майстра, який робив для наших хлопців на замовлення окопні свічки. Також є м’яка іграшка джавеліна (посміхається).
На зараз військовий бізнес себе окупає. До того ж бувають оптові замовлення, в тому числі від волонтерів, яким подружжя робить знижки.
– На початку повномасштабної війни ми багато чого віддавали безкоштовно, – згадує Олександра. – Це був наш внесок в допомогу нашим хлопцям, які ціною надзвичайних зусиль наближають нашу перемогу над ворогом. Чи стало важко вести бізнес під час війни? Так, додалось роботи, бо з одного магазину в нас вийшло два. Зараз цивільні набагато менше скупляються, набагато більше – родини військовослужбовців.
До речі, цікавий факт – якщо на початку обстрілів міста багато людей купували валізи для виїзду за кордон, то зараз більше купують для поїздок Україною. Це надихає, зауважує Олександра. Щодо планів на майбутнє, то родина Якушевих досить оптимістично налаштована.
– Ми настільки віримо в наші Збройні сили, що до кінця цього року готуємо до запуску ще один бізнес в Нікополі. Ми бачимо в Нікополі великий потенціал. Нікополь буде процвітати, от подивитесь, - запевняє родина Якушевих.
Олександра Якушева: "Зараз цивільні набагато менше скупляються, набагато більше – родини військовослужбовців".
І коли Олександра так каже, вона не кидає слова на вітер, бо з дитинства дівчина звикла все планувати та досягати поставлених цілей.
– Накопичувати гроші на свій бізнес я розпочала ще в школі, – розповідає дівчина. – У мене навіть бухгалтерські зошити були, які тато приносив мені з заводу, в них я планувала та розписувала свої витрати. В п’ятому класі я заощаджувала на шкільних обідах, відкладаючи символічну суму, яка потім перетворювалась на подарунки всій сім’ї на свята. Дивно, але мене цьому ніхто не навчав, сама не знаю звідки така звичка. Я постійно любила накопичувати гроші. Можна сказати – це моє хобі (посміхається). Знаючи таку мою особливість в дитинстві мені постійно дарували скарбнички, які я фанатично поповнювала.
Родина Олександри, її мама з татом, торгують на ринку все життя, і дівчина, можна сказати, там і виросла.
– Вже не пам’ятаю скільки мені було років, коли я продала свою першу пару шкарпеток, – згадує Олександра. – Але мені подобається займатись торгівлею. Я люблю дарувати людям, крім товару чи послуги, ще щось більше – настрій, позитивну енергетику, за новою порцією якої вони і повертаються знову. Я люблю це відчуття, коли вдається подарувати людині задоволення від покупки. Іноді людина сама не знає чого хоче, або не наважується, а я можу допомогти їй зробити вибір. Я це роблю легко та невимушено, і так у всьому в житті.
Так із легкістю Олександра обрала чоловіка В’ячеслава, який і допоміг їй врешті-решт наважитись на відкриття власного магазину.
– Колись, на початку наших відносин я запропонувала Славі працювати разом на ринку, - згадує дівчина. - Але він в мене дуже чуйна людина, і одразу збагнув, що пропрацювавши там більше 15 років, ця «гра» мені набридла - ринок забирав весь мій час, сили і енергію. Слава допоміг мені збагнути, що вже пора відкрити власну справу. Звісно, було страшно, я не розуміла з чого почати, до того ж вдалого прикладу в моєму оточенні на той момент не було.
Але як то кажуть – нічого не здатне зупинити ідею, час якої настав. Подружжя зрозуміло, що не бажає все життя працювати на ринку, тож вони почали рухатись у напрямку до мрії – відкриття власного магазину. Так склалось, що приміщення знайшлось досить легко - його їм здав в оренду знайомий. І закрутилось.
– Ринок – це система з якої важко вийти, бо твої кошти весь час у щось вкладені, але коли ти готовий - треба наважитись і зробити це, – каже Олександра. – Звісно різниця між тим, коли ти все тягнеш на собі і коли делегуєш повноваження, береш відповідальність не тільки за себе, а ще й за людей, яких наймаєш, гарантуючи їм роботу та зарплату, колосальна. Мені пощастило з чоловіком - він мене не просто підтримує, а й допомагає у всьому. Слава в мене така людина, яка поки не оформить усе за буквою закону, спати спокійно не буде. Тому коли до нас в черговий раз приходить перевірка – я спокійна.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
