Проживання травмуючих подій війни вже зараз має негативні наслідки для дітей. Вони проявляються страхами, фобіями, стресовими розладами, відсутністю мотивації до навчання. І це лише кілька прикладів, про які ми говоримо сьогодні.
Але якщо не звертати уваги на психологічне здоров'я дитини і не намагатися його захистити, ці наслідки можуть проявитися в майбутньому, коли мине загроза.
Журналістка Нікополь.City відвідала Нікопольський центр медико-соціальної реабілітації та поспілкувалася з клінічним психологом Надією Пиріжок та батьками дітей, які його відвідують.
Спеціаліст розповіла як і в чому відображаються наслідки травматизації дитячої психіки подіями війни.
Розберемося - як батькам покращити психологічний стан дитини та коли варто звертатися до фахівців.
Вокальні тики, страхи: які стани можуть переживати діти через стрес
Кожна дитина унікальна, зі своїм темпераментом та різними типами нервової системи. Пані Надія говорить про два: коли процеси збудження домінують над процесами гальмування і навпаки.
У першому випадку дитина відразу реагує на стресовий чинник: він може проявлятися переляком або істерикою. У другому замикається в собі, відсторонюється. Але з часом наслідки можуть проявлятися через слабкі місця в організмі.
Наразі українські діти можуть знаходитися у двох станах - гострому стресовому розладі та хронічному стресі. Вони теж мають відмінності, але якщо вчасно їх не коригувати, можна дійти до фобій та посттравматичних синдромів.
Психолог пояснює - гостра стресова реакція - це перша реакція на стрес. Вона проявляється зміною якості сну чи апетиту, емоційними сплесками, невротичними порушеннями.
«Це просто симптоми. Вони виникають ситуативно і не будуть вести до якогось розладу особистості, - уточнює психолог. - Наприклад, якщо дитина почула десь вибух, або побачила, як у будинок щось потрапило - вона може відреагувати на пережите проявами цих симптомів».
Наприклад так, як відреагував 10-річний Ярослав. Разом з родиною хлопчик пережив обстріл будинку у вересні минулого року. Причому молодша сестра Ярослава відреагувала менш стресово на подію, а от у онука з'явилися неконтрольовані звуки, каже їхня бабуся, пані Валентина.
«Обстріл нашого будинку був о пів на третю ночі. Ми чули вибухи, почало сипатися скло. Дідусь за кілька секунд встиг вхопити сплячих онуків та вибігти до коридору. Діти нічого і не зрозуміли спочатку… Та й потім обстріли ж не закінчувалися, - розповідає бабуся хлопчика. - Згодом ми помітили, що Ярослав почав мимоволі кашляти. Думали - захворів. Пішли до сімейного лікаря. Вона подивилася і говорить: «Горло чисте. Це щось невротичне», і - дала направлення в реабілітаційний центр».
Надія Пиріжок пояснює - вокальні тики у Ярослава це свого роду помилковий сигнал організму який він надсилає мозку.
Проблему хлопчика коригували різними методами. Одним з них було часте малювання травмуючої події у вигляді коміксу, щоб знизити емоційне сприйняття ситуації. «Також ми зменшували тривожність через покращення дихання та м’язову релаксацію», - додає Надія Пиріжок. Додатково хлопчик відвідував логопеда, займався фізичними вправами та арттерапією.
Другий стан, про який згадував психолог центру - хронічний стрес, така собі фонова тривога. Це коли дитина відчуває постійний психологічний дискомфорт, знаходиться в очікуванні травматичних подій.
«Це не заважає його функціонуванню, але може проявлятися епізодично в поведінкових порушеннях. Наприклад - втраті мотивації у навчанні або відсутності бажання спілкуватися з однолітками. Якщо тут ми нічого не виправляємо відповідно до особистісних темпераментів чи особливостей дитини - можемо отримати депресію або навіть ПТРС» , - уточнює психологиня.
Нікопольчанка Надія приходить до центру із 4-річним сином Мироном. Тут вони працюють над проблемою, яка полягає у страху сина перед звуками побутових предметів. Якщо раніше хлопчик спокійно реагував на звук фену чи пилососу, то через обстріли почав боятися.
Надія Пиріжок пояснює природу страху - при обстрілах Мирон не розумів, що відбувається, але бачив, як реагують батьки. Хлопчик зчитував їхні емоції, тривожність.Тому всі звуки стали викликати у нього таку реакцію - небезпеки.
«Коли починались обстріли, то ти або біжиш кудись, або заводиш сина в іншу кімнату і кажеш: «Сидимо тут на ліжку», - пояснює мама Мирона.
Щоб допомогти йому вийти з цього стану, разом із психологом проходили десенсибілізацію - зменшували реакцію на стресовий чинник.
Надія Пиріжок розповідає, що терапія відбувалася в ігровій формі. «Ми просто брали фен, гралися, проживали той стан, з яким Мирон стикався в побуті. Зменшували тривожну реакцію на різкі звуки».
Психолог наголошує на тому, що у випадку Мирона ситуація не критична. Її можна виправити під контролем спеціаліста або батьками відповідно до чітких рекомендацій психолога. Але якщо дитина вже перебуває в стані фобії, без попередньої підготовки зближувати її зі стресовим чинником не можна.
Як батькам мінімізувати вплив війни на стан дитини
Найперше - дати відчуття безпеки, говорить Надія Пиріжок. Якщо можливо - виїхати з України. Якщо ні - вселити відчуття хоча б відносної безпеки та сприяти соціальним зв'язкам з близькими та однолітками, творчій активності.
«Можна разом з дитиною малювати, щось ліпити. Це об’єднує і дитина в цьому процесі відчуває, що вона не одна», - додає психологиня.
На важливості соціальних зв'язків пані Надія наголошує окремо. Адже саме тут діти вчаться бути потенційними членами суспільства. На жаль, війна забирає у них можливість повноцінно формувати цей зв'язок. За його відсутності батьки можуть влаштовувати дитині сюжетно-рольові ігри. «Це прекрасна основа для того, щоб навчити дитину тому, чому вона не може навчитися у таких обставинах сама або взяти щось від соціуму», - підкреслює Надія Пиріжок.
Не варто забувати і про вміння вислухати свою дитину. На сьогоднішній день це не просто можливість бути ближче, а спосіб звільнення від емоційної прив'язки до травмуючої події. Якщо дитині потрібно - нехай вона розповідає про свої почуття та емоції стільки, скільки їй хочеться, говорить фахівець центру.
«Я раджу батькам уважно стежити за станами та реакціями дітей. Давати їм можливість вивільняти емоції. Якщо сину чи доньці страшно - нехай говорить про це. Тоді пропонуємо заховатися або намалювати цей страх. Якщо злиться - допомагаємо вивільняти злість. Але у соціально прийнятний спосіб. Запропонуйте побити, наприклад, подушку», - пояснює Надія Пиріжок.
Надія Пиріжок
До вміння слухати та вчасно зчитувати емоції психологиня додає вміння роз'яснювати те, що відбувається. Діти люблять фантазувати. Особливо за таких обставин. Тож якщо їм не пояснювати, вони будуть придумувати. І це можуть бути дуже важкі сценарії.
Отже, батькам варто пояснювати своїм дітям, що відбувається, але без страшних подробиць і деталей.
Родинам, які з різних обставин залишаються в Україні, доводиться вже другий рік адаптовуватися під умови життя в стані війни. Особливі випробування для дитячої психіки там, де зона бойових дій. У випадках, коли дитина переживає ворожі обстріли, Надія Пиріжок радить застосовувати «швидку психологічну допомогу».
Якщо поруч щось вибухає, потрібно встановити з дитиною зоровий контакт і стежити за її диханням. Воно повинно бути плавним.
Друге - дати води, щоб почала вмикатися фізіологія. Третє - заземлити. «Важливо показати дитині, що вона тут і зараз. Тобто, там нехай відбувається що завгодно, а ти тут і зараз. Ти цілий. Можна пострибати або потупотіти, щоб відчути опору», - уточнює пані Надія.
Четверте - це обійми і дотики. В цьому випадку дуже важливо притиснути дитину до себе. «Це як з немовлям зв'язок. Активізує мозок і дитина заспокоюється», - говорить психолог.
Також необхідно короткими інструкціями роз'яснити, що робимо далі.
