Нікопольчанка Неля Ібрагімова в зооволонтерстві вже близько 6 років. Зараз вона має свій котячий притулок, який називається «Котофеї» і ніжно називає його мешканців своїми дітками. У цьому році виповниться два роки з дня його відкриття.
У звичайному житті Неля працює викладачкою у Нікопольському педагогічному коледжі. Викладає методику трудового навчання та художню працю і ділиться, що весь дизайн і інтер’єр у притулку створювала сама, а втілити в життя ці задуми допомагали звичайні люди, яким була небайдужа ідея створення такого закладу у місті. Ці творчі пориви Нелі можна побачити й у малюнках на стінах притулку, у якому побували наші журналісти Нікополь.City.
Зооволонтерка поділилась з нами про діяльність притулку під час великої війни.
- Скільки котів у Вашому притулку?
Наразі вже за 130 голів. Більшість з них можуть зараз виходити вдень гуляти на вулиці, але ночують всі в притулку.
- Ви тільки дорослих котів забираєте?
Так, бо кошенят сюди не можна, для них тут смертельні віруси. У крайньому випадку можу забрати на свій страх і ризик на декілька днів, але за цей час буду шукати термінову перетримку або родину для них. Звертаюсь до людей, не несіть мені ці коробки з кошенятами, бо ви гарантовано несете їх на смерть. Краще стерилізуйте своїх котів та кішок.
- Чому так важлива стерилізація котів та кішок?
Я стерилізую всіх, хто до мене потрапляє без виключення, навіть глибоко вагітних, як би це для когось не звучало жорстоко.
Багато випадків, коли під час стерилізації з’ясовується, що у кішки піометра, інколи вже в дуже запущеному стані і її життя знаходиться під загрозою, адже таке захворювання, як гнійна піометра, може бути смертельним та інколи проходить безсимптомно. Тому, стерилізація дуже важлива, в першу чергу, для здоров'я кішок.
Я завжди прошу людей стерилізувати своїх тварин. Кішки гуляють постійно, та самий «гарячий сезон» кошенят починається з квітня-травня і продовжується до пізньої осені. Але мені здається, це взагалі нескінченний потік…
Люди, які ігнорують прохання волонтерів стерилізувати домашніх тварин, впевнені, що вони швидко роздадуть кошенят-цуценят. А вже після їх народження і безрезультатних спроб роздати потомство, обривають нам телефони з проханням допомогти у роздачі або забрати діток.
- Скільки в середньому на місяць вдається роздати котів?
Зараз небагато. Якщо 3-4 котики за місяць знайдуть родини - то добре. Багато людей виїхали і продовжують виїжджати з міста, тож не хочуть брати на себе відповідальність за тварин та мати зайвий клопіт.
З початком повномасштабного вторгнення за квітень-місяць роздала майже 40 котів. Але і потрапило в той період до мене понад 50 домашніх, покинутих тварин різних порід: шотландські, британці, девон-рекси, сфінкси тощо. Всіх їх залишили господарі, які виїжджали з міста.
На вулицях міста теж було на той час безліч переляканих домашніх тварин. З такими тваринами було дуже непросто впоратися, адже вони знаходилися у стані дикого стресу. Деякі з них взагалі відмовлялися від їжі, сиділи, як вкопані, дивлячись в одну точку. Це було жахливо бачити і самій відчувати те, що відчували ці нещасні тваринки. Роботи по реабілітації таких котиків було дуже багато, але впорались.
Зараз вже смутно пам'ятаю той нелегкий, шалений період, бо один епізод змінюється іншим, ще важчим за попередній.
- Які були найбільші труднощі під час повномасштабного вторгнення?
Це покинуті тварини. Інколи, до 10 котів за день доводилося забирати. Це були як прості, так і породисті, які на вулиці не виживають. Дуже шкода було сфінксів, які взимку залишились на вулиці. Як вони там виживали, одному Богу відомо.
- Води в місті немає, як вирішуєте проблему?
Коли відключили воду, придбала ємність для води на 125 літрів, наповнила водою для технічних потреб. Для пиття купувала в пляшках по 5 літрів. Намагались витрачати воду дуже економно. Вдень нам потрібно приблизно 50 літрів, це якщо економити. А ще потрібно прибирати приміщення, мити підлогу, посуд, клітки, варити їжу, мити лотки хоча б через день. Витрачається багато вологих серветок, туалетного паперу, сухих рушників, рукавичок, санітайзерів, антисептиків.
Зараз водою притулок забезпечений повністю, завдяки допомозі небайдужих людей, які привозили нам воду, дозволяли набрати води в пусті ємності у своїх будинках. Також з ємностями великого об’єму та водою допомогла зоозахисна організація UAnimals. Волонтери з – під Києва, з Кривого Рогу, зі Львова також привозили нам воду.
- Яким чином, зазвичай, ви співпрацюєте з благодійними фондами?
Я пишу листи - прохання в усі організації, які можуть допомогти тваринам з кормом, обладнанням, обробками від паразитів тощо. Багато благодійних фондів відгукнулись та допомогли.
Наприклад, фонд «Щаслива лапа», окрім кормів та обробок, подарував нашому притулку три бактерицидні рециркулятори, кисневий бокс, морозильний ларь, м'ясорубку, електрочайник.
Корм також надходить Від Роял Канін, від Пуріна, від Saw Pets of Ukraine. Також є допомога і від звичайних людей, знайомих з Польщі, Німеччини, Америки. Я безмежно вдячна всім, хто нам допомагає.
- Як вдається поєднувати роботу і волонтерство? Особливо у такий час.
Зараз у навчальних закладах нашого міста дистанційне навчання. Тож, зранку пари, а після обіду справи притулку. Потрібно возити котиків на стерилізацію, але це я планую заздалегідь, можу везти одночасно 6 – 8 котів. Також потрібно закуповувати ліки, м’ясну та рибну продукцію, наповнювачі тощо. Потім потрібно поратися в притулку: оглянути кожного, чи не захворів хто, полікувати хворих, погодувати хвостатих, прибрати в клітках та вимити лотки, приміщення. Роботи вистачає. Не всі «пацієнти» хочуть і даються лікуватися і на них витрачається більше часу, ніж на інших. Інколи ледь встигаю все зробити до комендантської години. Є агресивні дітки, через таких руки покусані та пошкрябані, але вже звикли до цього, справляємось.
Коли було очне навчання, то так само - веду пари й сюди. Мої хвостаті займають більшу частину мого часу і життя.
Жодного дня за цей важкий період я не виїжджала з Нікополя. Дуже втомилася, фізично і морально, як і більшість людей, що залишились в Нікополі. Але нічого, тримаємось. Дякую своїм дівчатам-помічницям, які підтримують, приходять допомагати і, головне, залишаються в місті.
- Як багато людей приходять допомагати з котами?
Одна людина годує та прибирає зранку. Інколи може хтось з знайомих прийти на допомогу, бо одній людині дуже важко все встигати. До того ж, ще доводиться лікувати хворих котиків. І одна, інколи двоє, але не часто, ввечері.
Мої постійні зміни вечори понеділка та п'ятниці, в інші дні постійно протягом дня я там. Потрібно контролювати процес лікування, одужання та слідкувати за «важкими» тваринами.
Я знаю по іменам всіх моїх діток, знаю їх характер, хто що любить чи не любить,а вони знають мене, зустрічають, розмовляють зі мною, кожен хоче притулитися. Намагаюсь хоч трішки приділити увагу кожному, погладити, взяти на руки, бо це, як у дитячому будинку. Але з цими пухнастими антидепресантами забуваєш про все на світі. Дуже засмучуюсь, коли вони починають хворіти, не їдять. І дуже радію, коли все добре з моїми дітками, коли вони бадьорі та активні.
Вакциную кожного сама особисто, веду облік вакцинування від вірусних інфекцій та обробок, намагаюся вчасно обробляти від паразитів свою котобанду.
- Чи траплялося таке, що люди хотіли взяти кота лише з конкретного міста? Наприклад, з Бахмуту, Херсону, інших гарячих точок?
Ні, таких не було. І взагалі, якщо людина хоче конкретно лише породистого кота, то мене це дратує, бо звичайні коти для мене нічим не гірші за породистих, адже тварину потрібно любити серцем, а не заводити її заради пафосу. До речі, потім таких нещасних тварин волонтери пачками збирають на вулицях міста.
- На вашу думку, як зооволонтера, ставлення людей до тварин змінилося?
Так, більшість людей стали проявляти свою агресію та жорстокість до тварин більш відкрито. Тварин труять, вбивають, знущаються, стріляють по ним з пневматики. Доводиться рятувати немало тварин з кулями у хребті, з поламаними щелепами. Тварин збивають автомобілями та навіть не зупиняються, щоб надати допомогу.
Але є і дуже багато хороших людей, які співчувають тваринам, підтримують нас морально і матеріально, навіть якщо вони виїхали з міста. Людина вона в усі часи або людина або ні.
Я вдячна всім небайдужим людям, які весь цей нелегкий час підтримують мене і наш притулок.
- Як вдається справлятися з емоційним навантаженням через проблеми у котів?
Коли багато хворих, важких котиків, коли день видається насиченим, приходжу додому виснажена вщент, інколи зовсім без настрою, не хочеться ні з ким спілкуватися, переживаю все в собі, думаю, що можна зробити для тої чи іншої тварини, як допомогти, планую свій щільний графік на наступний день.
Дуже шкода, коли ти вкладаєш всю душу, багато часу та безліч сил в котиків, а тварина помирає навіть після довготривалого лікування. Це дуже виснажує, в першу чергу, морально. З кожною такою тваринкою залишається частинка мого серця, опускаються руки, але я змушую себе зібратися та продовжувати свою діяльність, бо моя допомога потрібна іншим тваринам. Мої пухнастики дуже допомагають мені справлятися з депресіями. Якби люди тільки знали, які це вдячні діти. Я дуже люблю кожного з них і завжди хвилююсь, коли віддаю когось в родину.
- Можете розказати декілька історій про котів, врятованих від смерті або просто успішно вилікованих?
Таких історій безліч у кожного волонтера. Приведу декілька «свіжих». Наприклад, у березні цього року довелося рятувати кота з подвійним переломом щелепи. Постраждав знову ж таки через людей. Приблизно тиждень він не виходив до людей, ховався і страждав від болю. Коли вийшов з укриття, його схопили і привезли до ветклініки. Але не на лікування, а для того, щоб приспати. Його там просто покинули і втекли. Добре, що ветлікарка зателефонувала і повідомила мені про нього, надала першу допомогу котику, а я забрала його на лікування.
Цілий місяць Лакі, так я його назвала, перебував на стаціонарі в Запоріжжі. Там йому щелепу зібрали. Поступово він одужав і зараз він в родині. Все добре, щасливий порятунок.
Кішка Сєня (Єсенія), внаслідок вірусної інфекції, мала серйозні проблеми з очима, одне око думала, взагалі доведеться видаляти, та вирішили пробувати лікувати. Процес тривав довгих 3 місяці, але око вдалося врятувати.
Кішка Мерсі зовсім молоденька, знайшли на дачах з майже повністю відірваною лапкою. Люди, що опікали її, також принесли до ветклініки, щоб приспати.
Я взагалі дивуюсь таким людям, адже коли у людини болить рука чи нога, його ж не присипляють, чому ж до тварин таке ставлення? Отже, ветеринар також зателефонував мені. Я сказала, ампутуйте лапку, зашивайте, заодно стерилізуйте, а я заберу її в притулок. Наразі, це гарненька, мініатюрна, дуже лагідна дівчинка.
І ще кілька слів про мого улюбленого синочка Балушу.
Він у притулку вже більше року. Багато людей пам'ятають, як він потрапив до мене. Взимку цей велетень «побирався» під магазином. Вся мордочка у нього була вражена підшкірним кліщом та так, що навіть очі не розкривалися. Балуша пройшов тривалий період лікування.
І тепер це красень, якого я так і називаю - синочок. До речі, він не прилаштовується в родину, бо є символом нашого притулку «Котофеї».
