13 червня військовослужбовцю 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сергію Сові мало б виповнитися 37 років. Останній бій захисника України проти російських окупантів відбувся торік на Харківщині. У вересні 2022 року тіло полеглого воїна виявили під час ексгумації у звільненому Ізюмі. Через тиждень із Сергієм простилися у рідному Нікополі.
Цим репортажем редакція Нікополь.City вшановує пам'ять нікопольця, Героя України Сергія Сови та висловлює щирі співчуття родині.
Пам'ятаємо і дякуємо за захист країни та її громадян ціною власного життя.
Боротися, бо вільні люди...
На кладовище до Сергія Оксана привезла мене особисто. Взявши в машині білу тканину, вона обтерла від пилу пам’ятник чоловіка. Його встигли встановити до 13 червня попри дощі, які йшли поспіль кілька днів.
На обеліску з чорного граніту неймовірно реалістично втілені фотографії Сергія. Наче дивишся взагалі не на фото, а на стоп-кадри з чорно-білого відео. Оксана говорить, що ці фото - відображення двох сторін життя Сергія. З однієї сторони фото з автоматом в руках - останнє з Чернігівщини, перед поверненням до лав 93-ї. З іншої - фото поруч з собаками, адже кінологія була його улюбленою справою. І підпис: «Вільна людина».
«Ми вирішили, що це не мають бути слова скорботи, бо це не про Сергія і не про нас. Він живе в наших серцях. Тому, ми обрали його улюблену ще з 2014 року фразу - «Вільна людина»...Він трактував її так, що кожна вільна людина має боротися…», - говорить дружина Героя України.
Золота зірка Сергія Сови
«Золота Зірка» Сергія Сови, якою він удостоєний посмертно - нині є сімейною реліквією. 24 лютого цього року Президент України Володимир Зеленський особисто вручив її Оксані, Еліні та Марату на Софійській площі.
«Відверто - я й досі збентежена тим, що я не знаю як себе поводити в статусі дружини Героя України. Я розумію, що це випробування, відповідальність та ноша, яку маю нести... Але я не знаю як це... Мені навіть важко говорити, що я вдова Сергія Сови. Щось в мені пручається... Тому, я й досі залишаюсь в статусі дружини. Дружини Сергія Сови, якого багато хто знав у Нікополі», - ділиться Оксана.
Також на згадку про тата і чоловіка в родині залишаються його особисті речі: військовий кітель, розгрузка, рюкзак із шевронами та портупея. Для музею в Києві Оксана передасть деякі елементи військового спорядження. Говорить: «Все інше буде берегтися вдома. Ми ж нічого не змінювали в будинку. Деякі речі висять як раніше».
Вулиця іменем Героя
На початку травня у Нікополі було перейменовано низку вулиць, серед яких - Псковська, що названа на честь російського міста. На ній Сергій проживав із родиною. Нині вона названа на його честь.
Ірина Ярославівна Помаранцева, сусідка Сергія, пригадує, що після його поховання ухвалили з іншими сусідами рішення - перейменувати Псковську на Сергія Сови. Почали збирати підписи мешканців. А потім, виявилося, що так само підписи збирає і Оксана. Об'єдналися.
«Це наша вдячність Сергію за захист, - наголошує сусідка. - Ми всі знали на вулиці, що Сергій довгий час не виходив з Оксаною на зв'язок. Ми знали. І воно нам боліло».
Пані Ірина пригадує, що Сергій завжди був привітним, але ніколи не розповідав зайвого. Був зібраним. Питаючи у нього, як справи, могла почути: «Все добре. Перемога за нами».
«А ще, дуже часто його можна було побачити із собаками. І такі ж виховані собаки. Він їде на велосипеді, а вони поруч із ним і, навіть не реагують на вуличних собак», - розповіла Ірина Ярославівна.
Завжди в бою
«Син завжди рвався в бій», - ділиться батько - Олександр Миколайович.
«Сергій був дитиною з характером. В юнацтві любив бокс. А ще, постійно рвався в бій. В пекло. На передову. При цьому - прекрасний сім'янин, турботливий батько та син, - розповідає телефоном про сина Олександр Миколайович. - Я пишаюся ним. Пишався завжди. І до війни і зараз».
Батько Сергія ділиться, що син був прямолінійним, завжди боровся за справедливість. І ця риса передалася й онуку Марату. А от найбільше любові і уваги Сергій дарував доньці Еліні: «Вона його обожнювала», - говорить Олександр Миколайович.
Повернення до спогадів
Оксана Сова про чоловіка: «Більше не зможу його привітати з днем народження»
Оксана стримано говорить, що сьогоднішній день для неї розпочався важко, але емоції беруть вверх...
Вранці Еліна, Марат та Оксана приїхали до тата і чоловіка на кладовище. Син попросив окремий букет квітів від себе особисто.«Він завжди залишається тут наодинці з татом, просить, щоб ми почекали 5 хвилин. Йому найважче за всіх», - відверто говорить Оксана, додаючи, що авторитет Сергія для дітей був непохитний. - Навіть зараз вони говорять: «А тато б сказав отак», або: «А тато зробив би ось так».
Донька Еліна була для Сергія всесвітом. А сина Марата він виховував, даючи настанови - захищати сестру. «І прибирати», - на обличчі Оксани з'явилася посмішка. Чоловік завжди уважно ставився до порядку в будинку та особистих речах.
Дружина Героя ділиться, що весь початок червня для неї - це низка знакових і емоційно напружених дат. 5 червня - її день народження, 9 - дата їх весілля і, 13 - відповідно, день народження Сергія.
Пригадує, що в день свого народження теж була на кладовищі. «Я більше ніколи не почую найголовнішого привітання від найголовнішої людини у своєму житті… Навіть жодного телефонного дзвінка як раніше, коли Сергій був на службі, я вже не почую…І сьогодні такий день, коли вже я не зможу його привітати, - ділиться Оксана. - Тому, ці дні для мене важкі. Повертаєшся завжди до спогадів».
Окрім спогадів доводиться поринати у сни, в яких з'являється Сергій. Це окремі епізоди з минулого життя, де вони разом, де чоловік простягає руку, коли Оксана потребує допомоги. Ділиться: «Я боюся висоти. І коли мені уві сні доводиться дивитися униз, або спускатися - а я боюся - з'являється Сергій, який мене супроводжує...».
