У Нікополі тривають громадські обговорення пропозицій нових назв вулиць міста. У переліку перших 23 варіантів вулицю Псковську пропонують назвати на честь полеглого нікопольця, Героя України — Сергія Сови.
Редакція Нікополь.Сity поспілкувалася із вдовою Сергія — Оксаною Совою про те, хто ініціював пропозицію нової назви на його честь.
Також пані Оксана поділилася із нами роздумами про те, чому саме зараз варто називати вулиці іменами полеглих українських Героїв, і як це впливатиме на патріотичне виховання дітей та майбутнє України.
- Оксано, розкажіть, чия була ініціатива перейменувати вулицю на честь Сергія?
Ідея перейменувати вулицю виникла у мене після того, як я трошки оговталася від нашої сімейної втрати. По перше я не хотіла, щоб подвиги були забуті. У нас є така тенденція — коли люди забувають. Проходить час, і ми починаємо забувати, якою ціною нам дається можливість ходити цими вулицями, залишатися в місті.
Ще з початку війни у 2014 році Сергій завжди говорив: «Ми стоїмо там для того, щоб вони не прийшли сюди. Наші хлопці завжди робили усе можливе і зараз це роблять для того, щоб це не сталося».
З початком повномасштабного вторгнення хлопці ціною життів відвойовують кожен метр нашої землі. Вони готові покласти найдорожче що мають — життя. Пожертвувати усім ради своїх родин, своєї землі, своїх дітей та майбутнього.
Багато людей, кого не торкнулася ця біда, можливо, і не розуміють чому потрібно називати вулиці на честь полеглих українських захисників. Але це зрозуміють ті, хто, наприклад, особисто знав Сергія, його побратими, колеги, друзі — вони підтримують, і з захопленням до цього відносяться. Мешканці вулиці говорять, що пишаються та мають за честь жити на вулиці на честь Сергія. Вони бачили його кожен день, віталися. Вони бачили який він сім'янин. А ми будемо і далі жити на цій вулиці. Будуть продовжувати жити діти, я на це дуже сподіваюся. Я дуже сподіваюся на те, що потім до мене будуть приїжджати мої онуки — на вулицю, названу на честь їх дідуся. Я буду їм розповідати, і діти будуть їм розповідати, як ми проживали ці важкі часи, часи війни, розповідати яким був дідусь. І це буде для них честю.
Тому, коли ми подавали характеристику Сергія на присвоєння звання Почесного громадянина Нікополя, я звернулася з питанням, чи можливо подати пропозицію на перейменування вулиці. Мені повідомили, що це можливо і потрібно підкріпити згоду мешканців. Коли я підійшла до деяких сусідів, вони мені сказали: «Оксано, ми самі хотіли це запропонувати. І порушували це питання з квартальними». Тобто, це питання підіймалося без моєї участі. Тож коли я збирала підписи, сусіди узяли у мене ці листи та самостійно зібрали підписи з вулиці. І, не лише з однієї, а з двох — навіть з сусідньої. Це мене дуже зворушило. Потім я віддала ці списки в місцеві органи влади.
Про те, що ім'я Сергія внесли на перейменування я дізналася із соціальних мереж. Коли я була у соцслужбі, я спитала як просувається питання із перейменуванням. Мені повідомили, що звернення було прийнято і буде подаватися на розгляд депутатів. І вже потім я побачила перелік вулиць на перейменування, серед яких — пропозиція на честь Сергія.
- Реакція людей на перейменування та пропозиції різна. Її можна відстежити, наприклад, в соціальних мережах під статтями на цю тему: від не на часі, до нейтральності назв. Як вважаєте, чому думки так різняться?
Я повертаюсь знову до того, що деякі й досі не розуміють, чому це потрібно робити зараз. А коли, як не зараз? Коли наші воїни проявляють свою мужність, коли вони гинуть. Багато хто говорить: «А чого тільки один, два і більше нікого». Авжеж, гідні усі. Але я борюся за прізвище і ім'я свого чоловіка. А хто, як не я буду боротися. У кожної такої родини є таке право. З 2014 року завжди вшановували пам'ять воїнів, які загинули в Іловайському котлі, Дебальцеве — відкривалися меморіальні дошки на школах, підприємствах. Так вшановувалась їх пам'ять.
А тут — вулиця. Я багатого не просила. Це звичайна вулиця, але для нас вона особлива. Тут мешкав мій чоловік, тут ми творили своє життя, мрії, плани на майбутнє. І для людей, які тут мешкають, вона не проста. На ній мешкав той хлопець, який тут ходив, вітався, допомагав комусь із сусідів, брав участь в житті.
Мені б хотілося, щоб людина, яку не торкнулася така біда, і щоб таких родин було авжеж менше, проходячи повз меморіальної дошки чи вулиці перейменованої, на секунду замислилася — якої ціною ця шана здобута. Ціною життя. Життя кожного хлопця, дівчини, які служать і гинуть. Щоб це було з розумінням — чому ми, родини загиблих, хочемо вшанувати пам'ять, і щоб вона була вічною. Ми добиваємося того, щоб пересічні люди коли йдуть цією вулицею, чи повз меморіальної дошки, розуміли що вони йдуть завдяки цим людям, яких з нами вже немає. Ми віддали найдорожче що було в нашому житті. Ми втратили найдорожчих людей. Хотілося б, щоб люди це трошки розуміли.
Деякі люди хочуть, щоб вулиці були нейтральні і тому подібне. Але зараз, коли наші воїни вершать історію нашої Держави, це не повинно пройти повз кожної людини. Коли ми будемо поважати і шанувати, тоді ми тільки будемо об'єднані. Напевно, людям важко зрозуміти. Можливо, їх не зачепило.
Чому хочуть нейтральні і не торкатися теми війни — для мене це незрозуміло. Я не можу зрозуміти, чому вони так пропонують. Виходить — ми не вшановуємо. Не усвідомлюємо втрат, того, що у нас гине цвіт. Що, дійсно, з тієї сторони гинуть покидьки, а у нас цвіт нації.
Багато з тих, хто підтримує — вони за Україну, а хто… якось так… Їм, мабуть, не зрозуміти, які гідні хлопці гинуть.
Колись я почула: «Ну от ми не знаємо всіх цих хлопців». Так подивіться хоча б в інтернеті про цю людину. Для прикладу. Ідуть вулицею Сергія Сови люди і не знають, хто це. Введіть в Інтернеті — елементарно, подивіться як він виглядав, почитайте історію цієї людини.
Якщо спитають, чому, наприклад, Сергій Сова, я скажу: «Хіба він мало зробив для міста. Він стільки спортивних нагород отримав, прославляючи місто. Він отримував призові місця виступаючи за місто. І плюс його тривала служба в лавах української армії».
- Чи можна вважати назви вулиць на честь Героїв частиною патріотичного виховання дітей?
Так. Діти живуть зараз у війні. У них вже формується світогляд того, що наразі відбувається з Державою, як ворог змушує нас стати на коліна. І діти ростуть і бачать хоробрість своїх батьків, захисників, яких вже немає. Вони втратили найдорожчих людей. Вони не зможуть більше похизуватися перед ними добрими оцінками, розповісти про свої досягнення, не порадитися навіть… Хлопчики, які втратили батька на війні, вже не зможуть порадитися з ним про свої юнацькі переживання. Наш із Сергієм син говорить: «Мамо, ти — мама, але я б хотів розказати це татові…».
Ми прочитали, що там на холодноярівців пропонують перейменувати — це теж дуже важливо. Дитина у мене вже знає, що це за бригада, він вже збирає шеврони інших бригад — йому дарують. Він знає й інші бригади. Він знає, які мужні люди воюють за нашу країну. Авжеж, це виховання. Тому дуже важливо перейменовувати.
Навіть коли проходячи по вулиці з маленькою дитиною, яка запитає, а хто такий Сергій Сова — їй потрібно розказати — хто це. А потім тим дітям, які народяться у наших дітей. Розповісти про те, як нам було важко і скільки Нікополь втратив героїв.
