В кожній сім’ї дорослі члени родини мають свої уявлення про війну. Тож батьки будуть передавати своїм дітям все те, що вони розуміють і відчувають.
Дітям якого віку краще не розповідати про небезпеку за вікном, і в якому віці ваш син або донька вже можуть зрозуміти і поділитись своїми переживання про війну в Україні?
Відповіді на питання нашій редакції надала керівниця центру розвитку сім’ї «Синтез» у Нікополі, психолог, сімейний терапевт, розстановник Ірина Штанько.
Як розказати дитині 2-3-х років про війну?
«Ніяк. Взагалі. Ми не використовуємо ніяких таких термінів і слів, що лякають. Батьки мають просто домовитись з дитиною, що в якісь моменти потрібно буде швиденько вдягтися і піти туди, куди вони скажуть. Також необхідно донести малюку, що потрібно бути поряд з мамою, триматися за руку, не бігти попереду чи залишатися.
Все що батьки повинні створити дитині наскільки зможуть - це безпечний простір та задоволення базових потреб таких як сон, їжа, тепло, емоційний контакт. Не скасовуйте казки на ніч, ігри, фізичну активність наскільки це можливо в умовах, в яких опинились ви та дитина. Попіклуйтесь про свій емоційний стан - це буде запорукою стійкої дитячої психіки», - відповідає психолог.
Що потрібно розказувати про війну дітям від 4 до 7 років?
«Дитині дошкільного віку потрібно речі називати своїми іменами, тобто - казати про те, що відбувається. Зміст розмови залежатиме від підготовленості дитини, її інтелектуального розвитку. Старайтеся розповісти чесно, але не більше, ніж дитина може вмістити в себе. Розмова має носити характер забезпечення безпеки життя.
Старайтесь не нагнітати і не перебільшувати настільки, щоб не налякати своїми поясненнями. Саме тому, рекомендую говорити про війну дітям найбільш стабільному в емоційному плані дорослому в родині. Адже найголовніше, це той спокійний емоційний тон, яким дорослий буде спілкуватися з дитиною.
Часто дитина (з 5-6 років) може питати : «А нас не вб'ють?», «А ми не помремо?»
Відповіді на такі питання мають бути впевненими та заспокійливими : «Ми зробимо все, щоб жити, бути здоровими і неушкодженими. Для цього зараз у нас є такі правила… ( і тут ви додаєте ті правила, що забезпечують безпеку)», - зазначає Ірина Штанько.
Як говорити про війну з дітьми від 7 до 11 років?
«Діти молодшого шкільного віку, від 7 до 11 років - це передпідлітковий вік. Тут ми можемо більше розмовляти, розмірковувати, відповідати на питання дитини, про те, як все відбувається, що саме може трапитися. В першу чергу ми говоримо в контексті безпеки дитини і сім’ї в якій вона перебуває. Ми можемо говорити про те, що на наше місто можуть скинути бомбу, можливо ми побачимо танки (а хтось їх уже бачив), можливо озброєних людей. Потрібно зазначати, що це небезпечно, але ми – батьки, будемо намагатися робити все що від нас залежить, аби зберегти безпеку нашої сім’ї.
Якщо хтось з близьких або знайомих знаходиться на фронті і захищає Україну, говоріть дитині про них, як про героїв - вони нас захищають, ми знаємо, що вони сильні, мужні і добре роблять свою справу. Тобто, всі розмови повинні закінчуватися позитивом, щоб дитина не «малювала» собі фантазії.
Також було б добре, якби дорослий не лише розповідав про війну і якісь факти, а й запитував дитину його особисту думку. На кшталт: «Що ти про це думаєш?», «Як ти собі це уявляєш?». За можливості давати дитині виводити зі свого внутрішнього плану ті фантазії і картинки, які вона собі малює. Важливо спостерігати за тим, як дитина грає, які ігри та ігрішки обирає, що малює - все це є проявами її внутрішнього стану.
Якщо ви помічаєте, що дитина надмірно нервує, надто стривожена, слід обговорювати її стани, надавати підтримку, звернутися до дитячого психолога за більш детальними порадами. Кожна дитина, як і кожна сім'я - індивідуальні в своїх проявах, і це слід брати до уваги. Має сенс звернути увагу на свої внутрішні стани, бо найчастіше - надмірна тривожність, страхи, гнів дитини - це прояви станів дорослих, що поряд з нею», - ділиться професійною порадою психолог.
Як спілкуватись про війну з підлітками?
«Директивні накази підліткам «стій тут», «одягайся коли скажемо», «не йди туди без нас» - навряд чи призведуть до доброго контакту. З 11 років починає розвиватися критичне мислення, тому у дітей підліткового віку є своє ставлення до того, що відбувається, свої роздуми і уявлення. Переконувати їх в тому, як ми думаємо – не дуже хороша ідея. З підлітками треба розмовляти, питаючи в них їх власну думку, і переводити на рівень діалогу рівних. Авжеж, ми розуміємо, що у них все виглядає по-дитячому, вони інфантильно дивляться на те, що відбувається. Проте ми не можемо заперечувати власному ставленню їх до того, що відбувається. Тут буде ефективним діалог.
Дайте можливість підлітку висловлювати свої думки і просто діліться своїми, не намагаючись нав'язувати власне бачення.
Якщо, наприклад, говорити про те, що під час повітряної тривоги компанії підлітків замість того, щоб знайти укриття, продовжують гуляти містом і не реагують на неї, це для них буде більше, як бравада, неприйняття того, що їм пропонується. Це виникає через те, що їм здається, що вони краще знають. Зрозуміти вони зможуть лише на власному досвіді або через обговорення конкретних ситуацій – наслідків бомбардування, військової агресії і таке інше. В інформаційному просторі достатньо документальних відео і фото підтверджень наслідків російської агресії. З підлітками є сенс обговорювати цю інформацію, але ж і тут варто бути уважними і бережними до нестабільної підліткової психіки.
Нам доведеться ще багато працювати з наслідками і травмами війни, пропрацьовуючи внутрішні переживання, але це буде трохи пізніше, коли переможемо. Задача максимум зараз - зберегти життя», - резюмує сімейний терапевт.
Ірина Штанько
Потреба у прояві та розумінні почуттів
Ірина Штанько окремо наголошує на тому, що особливу увагу потрібно приділяти почуттям - питати, що саме зараз у дитини відбувається в душі. Говорити про свої почуття, не боятися казати про те, що вам теж буває страшно, але ви впораєтесь, бо робите усе можливе для безпеки.
Говорячи про свої емоційні стани, важливо давати дитині розуміння, що відбувається в першу чергу із нею, можна ділитися і своїм, при цьому головне - показувати, що ваші стани - то ваша особиста справа, і дитині не треба робити нічого, щоб вам було краще. Дуже важливо не перекладати відповідальність за свої переживання на дитину. Також потрібно озвучувати й про те, що все можливе для нас роблять українські війська, які захищають державу.
«Проговорення почуттів, внесення ясності про те, що відбувається в нашому внутрішньому світі – це є гарною профілактикою тих розладів, які можуть супроводжуватися в цій ненормальній ситуації. Це можуть бути розлади фізіологічного характеру (сну, апетиту) і, звичайно таки, психоемоційних станів (тривожність, депресія, роздратованість, гнівливість, погана працездатність, низька зосередженність). Всі ці прояви - це нормальна реакція нашої психіки, нашого тіла на ті ненормальні умови, в яких ми опинилися»,- говорить психолог.
Всі ми потребуємо психологічного супроводу і підтримки. Тому, не гребуйте звертатись за допомогою до психолога. Якщо дорослий буде говорити про те, що з ним відбувається, для дитини це стане прийнятним і вона також буде ділитись зі своїми внутрішніми почуттями.
