«Психологічний стан українського суспільства у часи війни – дуже важливий аспект, основа – на якій будуватиметься подальше життя країни», - таку тезу редакція Нікополь. City почула від керівниці центру розвитку сім’ї «Синтез» у Нікополі, психолога, сімейного терапевта, розстановника Ірини Штанько.
Журналісти City побували в гостях у центрі розвитку сім’ї «Синтез» та почули від психолога важливі і корисні поради про те, як не провалитися в депресію та чому потрібно позбуватись провини вцілілого. Бо як ви знаєте, Дніпропетровщина, наразі, один з більш-менш спокійніших регіонів.
За словами Ірини Штанько наразі українці, переживають стан втрати.
«Ми втратили своє мирне життя, домівки, роботу. Багато з нас втратили вже близьких, знайомих, рідних. Ми втратили свої плани, мрії про майбутнє. Ми зараз стоїмо на порозі: а чи не втратимо ми свою свободу? Ми, звичайно віримо і дивимось в сторону перемоги, але все одно, ці сумніви підточують зсередини.
У стану втрати є стадії проживання: шок, заперечення, торги, депресія. Після депресії – прийняття. Шок ми всі прожили. Багато людей зараз переживають стадію – заперечення (нам все ще хочеться прокинутись зранку і дізнатись, що все це наснилося). Також ще є актуальною стадія торгів. Торги проявляються в тому, що ми вишукуємо тих, хто щось зробив не так: «от якби той раніше», «а якби той, зробив так». Ми звинувачуємо один одного – волонтери тих, хто не займається волонтерством, «неволонтери» - волонтерів, ті хто залишився, звинувачують тих хто поїхав і навпаки», - говорить психолог.
Ірина Штанько
Як не провалитися в депресію та що робити з провиною вцілілого?
«Потроху ми впадаємо в депресію – це затяжна та важка стадія, коли ми поступово губимо сили. Ми, звичайно, дуже стомилися, бо не маємо спокійного сну, можливості відпочинку. Ми напружені, весь час читаємо новини, очікуємо чергової повітряної тривоги, дослухаємося до звуків вибухів, намагаємось прогнозувати, що буде далі, - все це виснажує. І зараз рівень психічної енергії іде на спад, коли ми знов начебто завмираємо, уповільнюємося, наша активність зменшується, ми стаємо більш схильні піддаватися впливам і провокативним вкидам, а значить ослаблюємо себе .
Іноді краще гніватися і бути в стадії заперечення, бо вона дає якесь життя коли ми висловлюємо свій протест, свій гнів, свою незгоду, таким чином, ми проявляємо свою активність, живемо, тоді ми бачимо що є енергія на життя.
Коли ми завмираємо у стадії депресії, є небезпека провалитися в яму і не діяти, не дивитися в сторону життя. Та все ж, проживання стадії депресії неминуче, нам треба її пройти. Тоді як це зробити з найменшими втратами? Тут варто тримати контакт із собою. Усвідомлювати, що саме зараз зі мною? Коли ми маємо контакт із собою, ми можемо простежити свій стан, провалювання в апатію, зневіру і небажання діяти, проявляти активність. Тоді потрібно «діставати» себе з того стану. Це мають бути будь-які активні дії. Наприклад, візьміть за звичку писати собі плани на день і виконувати їх. Дуже корисно повертатись до мирних справ наскільки це можливо, слідкувати за своїм простором і, наприклад, наводити у ньому порядок: дім, квартира, шматочок землі поряд із домом, робоче місце. Тобто привносити своїми діями зміни у просторі. Таким чином ви будете відчувати, що хоча б на щось можете вплинути або змінити, бачитимите результати своєї діяльності - все це не дасть вам провалитися в депресію.
За стадією депресії обов'язково буде стадія прийняття та світлої пам’яті. Але це настане тоді, коли ми переможемо. Зараз ми в підвішеному стані, де стреси і втрати продовжуються і ми не знаємо коли це скінчиться.
Отже, якнайбільше активностей, якнайбільше можливостей дивитись в життя. Важливо також піклуватись про свій фізичний стан. Якщо є потреба лягти відпочити, випити чашку кави, прийняти душ – давайте собі цю можливість! Не слід забороняти собі маленькі радості, а тим більш задоволення базових потреб! Думка про те, що зараз там йде війна, хтось страждає або в оточенні, а я тут зараз сиджу п’ю каву – це те, що відбирає сили у вас, і не лише у вас!
Зараз ті, хто перебуває у більш-менш мирних умовах життя, відчувають провину вцілілого. Через цю провину ми наче приєднуємось до тих, хто вмирає, страждає, потерпає. Ми тим самим підсилюємо ту частину нашого суспільства, що в стражданні, а значить ослаблюємо систему в цілому. Систему, яка охоплює всю країну, націю. Якщо ми не будемо давати собі можливості цього робити (випити каву, відпочити і т.і. – ред.), ми зруйнуємо те, заради чого там ті люди страждають. Ми бережемо, тримаємо те, до чого вони мають повернутися. Це наша місія - зберігати острівки життя. І робити можливо це через такі прості речі і дії, через те, що дивимось в життя. Якщо від цього відмовлятись і «провалюватись» в депресію, ми разом з тими, хто страждає дивимось в смерть. І тоді, задля чого наші ЗСУ, тероборона роблять неймовірне і важливе? Кого вони тоді боронять? Тих, хто вже готовий померти?
Тому – дивимося в життя, піклуємося про себе, про тих хто поряд, допомагаємо чим можемо і наскільки це можливо – тримаємо активну позицію, дихаємо, живемо! Все – вже Україна!», - резюмує Ірина Штанько.
