Емоційно нестабільний розлад особистості (BPD, також прикордонний розлад особистості) — це розлад особистості, що характеризується нестабільним настроєм та низькою самооцінкою.
Нікопольчанка Єлизавета Кім має прикордонний розлад особистості. Дівчина поділилася з журналістом Нікополь.City подробицями цього стану, який переживає на власному досвіді.
Постійна тривожність через дрібниці
Прикордонний розлад особистості — це розлад, що характеризується імпульсивністю та низьким самоконтролем. А ще емоційною нестійкістю, високою тривожністю і сильним рівнем десоціалізації. У мене супроводжується нервовою анорексією і важкою депресією.
Найчастіше це проявляється різкою реакцією на прості речі, постійною тривожністю через дрібниці, панічними станами.
В якийсь момент я усвідомила, що реагую на всі моменти життя негативно, щоб не сталося. Якщо відбувається щось погане — я це приймаю, а якщо хороше, то думаю: “Цього бути не може. Скоро мені доведеться за це заплатити”. І тоді я починаю наносити собі фізичні ушкодження — наприклад, різати руки, навмисно псувати відносини з друзями і рідними... Вже потім я розумію, що у мене нікого немає, але не через їх вчинки. В один момент питаєш себе: “А може все це припинити? Я не буду мучитися, а інші швидко забудуть про мене. Але ж у мене багато планів на життя! Я хочу жити!” Але потім виникає холодне і, гостре наче лезо відчуття, що у мене немає на це права і можливості.
Коли є подібний розлад в будь-якій сфері життя, починаєш переносити свої комплекси на іншу людину. Через те, що я створюю навколо себе ауру депресії, мій хлопець теж починає піддаватися цій хвилі. Важко спостерігати, як твоя кохана пошкоджує себе і знаходиться в постійно меланхолійному стані. Так само і з друзями. Всі розмови зводяться до моєї депресії і зустріч може перетвориться в монолог. Особливо важко спостерігати батькам, адже вони не розуміють, що сталося з їх дитиною.
У якийсь момент, коли почався мій розлад, мені настільки не вистачало любові і турботи, що я стала залежною від уваги. Шукаючи її в будь-якій формі. Це породжує хаотичні статеві зв'язки, бо вони створюють видимість любові. Це звучить гидко, але це так.
І моя самооцінка стрибає від: "О, Боже, я прекрасна!" до: "Я — гидота". Постійно. Вранці один стан, а через кілька годин я перестаю їсти, так як вважаю себе недостатньо вродливою. Люди поруч зі мною не витримують — вони йдуть і кажуть іншим: "Не спілкуйся з нею, вона дивна". А я ненавиджу себе за це.
Це проявляється і в роботі. Я працюю до втрати свідомості, щоб мене похвалили. Якщо це не відбувається — караю себе з ненависті, що недостатньо доклала зусиль. У якийсь період життя розлад відчувається слабко, але на жаль, він невиліковний.
У антидепресантів жахливі побічні ефекти
Я вирішила, що мені потрібна професійна консультація. Після сеансу виявилося, що я живу з цим 4 роки. ПРО виникає через травми психологічного або сексуального насильства. У мене було це все: психологічне насильство вдома, сексуальне насильство вітчимом, булінг в школі і на роботі, погані відносини з рідними. Тоді я зверталася до психолога, але вона сказала мені, що я слабка людина, що мені потрібно бути сильною, навчитись себе виховувати. І я, мовляв, сама винна, що себе так відчуваю — мені потрібно вирости , бо я дитина. І вона переконала мене. Я дійсно думала, що мені не потрібна допомога і я сама з цим справлюся. Але я почала різати шкіру на руках, цим самим виховуючи себе, звикаючи до болю. А коли сходжу кров'ю, розумію, що насправді, дуже хочу жити: “Я ж хотіла вибачитися перед цими людьми, і мріяла поїхати в іншу країну, і могла написати багато оповідань. Ось класно буде прокинутися вранці, і поговорити з мамою, десь погуляти разом”.
Різко з'являється усвідомлення своїх можливостей — найпростіших, але які можеш втратити просто зараз. Коли висиш на волосинці від смерті — хочеться жити, хоча б заради того, щоб про тебе пам'ятали. Це відчувається так.
Звернувшись до приватного психолога, мені виписали антидепресанти. І у них жахливі побічні дії. Я можу спати протягом усього дня і не прокидатися. Мама якось підійшла перевірити, чи я жива, бо я спала 12 годин поспіль. Або навпаки — могла не спати дві доби. Проблеми з апетитом, який або є, або його немає по декілька днів. Також переслідують панічні атаки, при яких я зв'язно не можу говорити. Буває, що відчуваю емоційний стрибок або взагалі не відчуваю жодної емоції. Ось дивишся на людину, до якої відчувала симпатію, а він для тебе “порожній” — просто людина, як тисячі перехожих. І я ніби порожня... Такий стан був у мене нещодавно. Він привів мене до спроби самогубства. Я майже була в зашморгу. Якби не мама, яка прийшла раніше з роботи в той день, ми могли б не розмовляти зараз.
Шукайте допомоги у психологів та підтримки у родини
Треба знати, що не соромно просити допомоги. Коли ми вчимося ходити або розмовляти, нам допомагають батьки. І в школі нам допомагають вчителі. Це все стоїть на одному щаблі. Ментальний стан — це те, від чого залежить все твоє життя і його допомагають підтримувати психологи, психотерапевти, психоаналітики. Якби тоді, в 14 років хтось мені вчасно допоміг, мені було б легше переживати ці моменти. Я була б інша. Але через бездіяльність у певний період мого життя, зараз я долаю важкий шлях…
Я вірю, що у мене вийде вирватися з цього стану. І нехай мій приклад стане для вас уроком, що подібні стани не можна засуджувати і говорити, що це просто труднощі, які роблять сильнішими. Ні... Це нерозумно. Загартовують ситуації, з яких є вихід, а не ті, які можуть вбити. Не варто плутати ці поняття.
