25 лютого виповнюється 150-річчя від дня народження видатної української письменниці Лесі Українки. Продовжуємо наше знайомство з творчістю та цікавими фактами з життя української поетеси.
Сьогодні приділяємо увагу віршу, який був написаний Лесею в один з важких періодів, адже хвороба давала про себе знати. Його у своїх спогадах описує молодша сестра письменниці Ольга Косач-Кривинюк:
«Найкращої весняної пори 1890-го року Леся була два місяці прикута до ліжка тяжкими «липкими кайданами». Лежала вона у «великому» домі колодяжанському в тій кімнаті, де під вікном росли бабунині гадяцькі зілля, – канупер, любисток і зірка, – а біля самого вікна росла «райська» яблунька, та сама, що заглянула до Лесі у вікно і послала весняний привіт своїм цвітом.
Лежачи з тяжкою мукою, Леся написала: віршований лист до брата Михайла, мені в альбом «Веснянку» і «Contra spem spero».
Вірш вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893 року.
