На кургані Товста Могила, поблизу міста Покров на Дніпропетровщині, 21 червня 1971 року дослідник Борис Мозолевський знайшов відомий на весь світ артефакт – золоту пектораль. Скіфська прикраса дотепер входить в колекцію київського музею історичних коштовностей України. Про пектораль багато вже відомо, але, все ж таки, щось залишається за лаштунками.
Ми зібрали для вас найунікальніші факти про знахідку скіфської прикраси.
Розкопки на кургані Товста Могила
Коли археологи розчистили коридор, який вів до центральної камери поховання, вони побачили, що завітали до кургану не перші. Скіфські принади лежали просто на стежині кургану. Грабіжників, ймовірно, хтось сполохав і вони, поспішаючи, впустили бронзову булаву, а також кілька золотих і срібних речей.
Злодії шукали цінності тільки у відомих їм ритуальних місцях, інші ж схрони їх не цікавили.
Розкопки називались «рятувальними»
Розкопки на кургані Товста Могила вважалися невідкладними та рятувальними. Біля Товстої Могили проходили колії, депо, дороги. Була ще одна причина невідкладних розкопок: місту Дніпру, де потужно будувався новий житловий район (Індустріальний) терміново була потрібна земля для озеленення. Начальник Покровського (Орджонікідзевського) ГЗК — Григорій Середа пішов на те, щоб віддати ґрунт із Товстої Могили Дніпру, а за це попросив залізничні вагони для перевезення марганцевої руди, які на той час були «дефіцитом». У результаті кожен отримав, що хотів: хтось – вагони, хтось – землю, а Борис Миколайович – Пектораль.
Ось, що пише Борис Мозолевський у своїй книзі «Скіфський Степ» про цю подію:
“У лютому 1971 р. мені повідомили, що окреслюється можливість зняти насип кургану. Щоб не вскочити в халепу, я поїхав і посвердлив його, остаточно довівши, що курган споруджено скіфами. Але думка вивезти насип могили на платформах до м. Дніпродзержинська, звідки звернулися до комбінату по чорнозем для озеленення нового житлового масиву, відпала з технічних причин, і розкопки знову відклали.
І все-таки як я не мріяв про них, вони звалилися на мене, мов сніг на голову. Наприкінці березня я приїхав до Орджонікідзе підписати договір на продовження фінансування наших досліджень. Тут раптом з'ясувалося, що через весняне бездоріжжя бригада скреперів, яка знімала перед кар'єрами чорнозем, простоює. Отже, протягом кількох днів її можна використати для робіт на Товстій Могилі. Переді мною був вибір: або тепер одному зважитися на розкопки, що під силу лише серйозному колективу дослідників, або не знати скільки очікувати нової нагоди. Часу для роздумів не було, і я обрав перше”.
Важкі дні до знахідки
Пектораль не давала знайти себе швидко. Мозолевський впродовж двох тижнів прокидався о 5:30 і працював на кургані по 16 годин щоденно, без відпочинку і вихідних.
“Ми поверталися близько півночі до готелю, задубілі від холоду і глухі від реву машин, і, навіть не вмиваючись, мертві падали в ліжко, щоб завтра знову продовжити той шалений герць” - розповідав при житті археолог.
Чарівний день: збіг обставин чи доля?
21 червня, в язичницький День мертвих або день літнього сонцестояння, Мозолевський о 14:30 натрапив в земляній підлозі на предмет, що виявилася скіфською пектораллю.
Знахідка пекторалі: як це було?
У своїй книзі «Скіфський Степ» Борис Мозолевський детально описує момент знахідки пекторалі:
“Шахтарі, по обіді перекріпивши дромос у слабких місцях, уже лаштувалися додому. Ми, археологи, вирішили ще трохи попрацювати. Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур, я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів, потім тихо, щоб не зчиняти в могилі галасу, покликав Черненка. З двох боків ми швидко розгребли глину, і Євген перший промовив те слово, що небавом стало найпопулярнішим у пресі: пектораль… Ми зателефонували про свою знахідку (на кургані доти вже встановили телефон) в комбінат і міськком. Перший секретар міськкому Ю.Д. Крушинський, другий секретар О.П. Лебедько і Г.Л. Середа приїхали на могилу. Терпіти далі було несила. Порушуючи методику, ми підняли пектораль з долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати”.
Як Мозолевський прикрасу перевозив
Керівник експедиції Борис Мозолевський віз пектораль до Києва на собі, під товстою тілогрійкою, щоб приховати знахідку від московських або ленінградських музеїв. Беріг її, як власну дитину.
