Отже, на 57 день війни нацистської Німеччини проти Радянського Союзу її війська захопили Нікопольський край разом з його марганцевими шахтами, і містами – Нікополь і Марганець, десятками сел і селищ. Звісно, на цьому війна не закінчилась…
Німецькі танки з мотопіхотою вранці 18 серпня 1941 р. посунули на схід і захопили залізничну станцію Мирова, селище Томаківку і далі направились на місто Запоріжжя.
У другій половині дня німецька 9-а танкова дивізія наблизилася майже впритул до залізничного і автомобільного мостів через о.Хортиця і найголовніше – до найбільшої гідроелектростанції у Європі – «Дніпрельстан ім.Леніна».
Для Південного фронту Червоної Армії склалася критична ситуація.
Дніпровське цунамі
На гідроелектростанції знаходився охоронний полк НКВС, на лівому березі Дніпра у м.Запоріжжя та на північ від нього всього одна – 274-а стрілецька дивізія неповного складу.
Прорив німців на лівий берег Дніпра, де був великий промисловий центр – м.Запоріжжя означав катастрофу для радянських військ 9-ї та 18-ї армій, які нижче його переправлялися через Дніпро від міста до гирла Дніпра. Німецькі війська отримали можливість нанести удар їм в тил і до Мелітополя.
В цих умовах особлива група спеціального призначення радянських інженерів-саперів на чолі з Б.Еповим та О.Чернявським привела в дію підривний пристрій, який був закладений у греблі гідроелектростанції.
Одночасно вибухнули 20 тон толу. Колосальний за потужністю вибух знищив центральну частину греблі довжиною близько 165-170 м. із її загальної довжини та на всю її ширину і висотою зверху вниз до 30 м. На сотні метрів від місця підриву у повітря полетіли сотні тисяч кубометрів бетону. Не встиг зникнути вогненно-чорний стовп вибуху, як із величезного отвору у греблі вирвалася стрімка водяна лава зі швидкістю кур’єрського потягу. Під її смертельний удар потрапили радянські військовослужбовці і біженці, які були в цей час на Дніпрі на переправах, паромах, понтонах, човнах тощо. Водяна гора перевертала їх і несла свої жертви вниз по течії Дніпра. Далі – розлилася по плавням і затопила їх.
Боєць Чкалівського партизанського загону Бондаренко Д.Я. у 1988 р. згадував про події 18 серпня 1941 р.: «Я заметил, что вода по низменности стала быстро прибывать. Доложил в штаб, но меня обвинили в паникёрстве. Немного времени прошло и тут начало затапливать. Подняли тревогу, начали быстро выходить из плавней. Один боец Литвинов Григорий Поликарпович из с.Шолохово залез на вербу, откуда его сняли на лодке местные жители».
Але пощастило не всім залишитися в живих від «Дніпровського цунамі».
Тільки на переправах через Дніпро біля Нікополя зникли безвісті близько ста бійців 25-го дорожно-експлуатаційного полку 18-ї армії. Після того, як рівень води вище греблі «Дніпроельстану» знизився до її нижньої частини у місці прориву, вода в плавнях відійшла вниз. До берегів прибивало хвилями трупи людей і тварин. Їх за наказом німецьких командирів місцеві жителі закопували у місцях виявлення, щоб не було спалаху інфекційних епідемій.
З воєнної точки зору руйнація «Дніпроельстану» була виправдана. Але його підрив був абсолютною несподіванкою як для командування і частин радянських військ, так і біженців, населення прибережних сіл в районах нижче о.Хортиці, що привело до численних жертв.
Фрагмент радянської оперативної карти частин 18-ї армії Південного фронту Червоної Армії, кінець серпня 1941 р.
Перший підпільний «млин» комом
Оперативна група Нікопольського МК КП(б)У, міськвиконкому та міськвідділу НКВС після переправи 17 серпня 1941 р. через Дніпровські плавні під вогнем противника прибула в селище Кам’янка-Дніпровська.
Потім вони спрямували свій шлях у с.Ушкалка. Дідик С.І та Зварковський О.М. тут зустрілися з партизанським загоном Рижикова. Вони наказали йому наблизити бойові групи партизан до правого берега Дніпра і здійснювати напади на німецькі частини на шосе Нікополь-Кривий Ріг та диверсії на залізниці.
18 серпня 1941 р. Дідик С.І. та Зварковський О.М. виїхали в с.Іванівка Камʼянсько-Дніпровського району. Тут вони зустрілися із партизанським загоном Куцевола П.М. і провели його інструктаж. Але тут їх чекала вкрай неприємна несподіванка.
У 1984 р. Дідик С.І. залишив про це у своїх спогадах: «…в расположение отряда прибыл секретарь подпольного горкома Гаркуша. Во время беседы с ним выяснилось, что по семейным обстоятельствам и то, что его многие в городе знают, он не может вернуться в Никополь. Создалась чрезвычайная ситуация. Но партийное подполье не может оставаться без руководства.»
Дідик С.І. та Зварковський О.М. відсторонили Гаркушу від посади секретаря підпільного міському. Вони призначили його керівником Писаренко Валентину 1916 р.н., завідувачку промисловим відділом Нікопольського МК КП(б)У. Вона передала їм свій партійний квиток, а натомість отримала фінанси, адреси, конспіративних квартир, пунктів зв’язку, паролі і завдання проникнути в Нікополь у вересні 1941 р.
Після відвідування партизанських загонів Дідик С.І. та Зварковський О.М. виїхали до свого керівництва із доповідями про події 17-18 серпня 1941 р.
Село Ушкалка – створення нового партизанського загону
Приблизно 16-17 серпня 1941 р. майор Мельничук О.М. відвідав село Ушкалка: «…возле сельского совета я увидел группу вооружённых людей в гражданской одежде, которые отдыхали на площади. На мой вопрос, кто эти люди и что они здесь делают, ко мне подошёл подтянутый человек лет сорока и чётко доложил, что это Апостоловский истребительный батальон, часть которого находится в плавнях на переправе, а здесь, в Ушкалке, другая часть… Командир Апостоловского истребительного батальона
Коростоянов И.И., который предъявил свои документы, и его люди произвели благоприятное впечатления…».
Отримавши необхідну інформацію про загін Коростоянова І.І. Мельничук О.М. повідомив їм також, що він – є майор «Соколов» представник штабу Південного фронту, який знаходився у с.Велика Білозерка і доповість своєму командуванню про них. Наступного дня після погодження зі своїми начальниками майор «Соколов» під час зустрічі з Коростояновим І.І. повідомив, що його бійці будуть Апостолівським партизанським загоном, який Червона Армія забезпечить зброєю і боєприпасами.
Новим партизанам було наказано:
1. Утримувати плавні як плацдарм для подальших дій радянський військ;
2. Організувати виготовлення і розповсюдження політичних листівок
серед населення окупованих німцями територій;
3. Вести розвідку в тилу ворога.
Майор «Соколов» під час таємного інструктажу Коростоянова І.І. щодо організації розвідки наказав йому встановити зв’язок із партизанським загоном Рижикова Ф.І. для координації спільних розвідувально-диверсійних дій. Місцем зустрічі і зв’язку залишалось с.Ушкалка.
Мельничук О.М. із офіцерами оперативної групи також встановив особистий зв’язок із Рижиковим Ф.Т. та іншими загонами і групами нікопольських, марганецьких і кам’янських партизан, винищувальними батальйонами НКВС із деяких районів Дніпропетровської та Запорізької областей на лівому березі Дніпра для здійснення завдань, штабу Південного фронту, який вимагав від Мельничука О.М. свіжі і точні розвідувальні дані щодо військових частин противника на правобережжі.
Мельничук О.М. згадував у 1988 р.: «В ходе непрерывной партизанской разведки были вскрыты противостоящие нам на правом берегу Днепра дивизии 1-й немецкой танковой группы и 3-й румынской армии. В качестве подтверждения партизаны приносили солдатские книжки с нумерацией воинских частей, изъятые у солдат противника, убитых при налётах партизанских групп.»
Мовою документів
Із інформації НКВС УРСР ЦК КП(б)У про бойові дії партизанських загонів на території Дніпропетровської області:
«Партизанским отрядом под командованием Резниченко в районе Никополя уничтожено два немецких офицера, одна легковая автомашина, два офицера ранены. У убитых офицеров были изъяты и доставлены командованию Красной Армии личные и оперативные документы.
Партизанский отряд под командованием т. Клочка в районе Марганца на р.Днепр уничтожил 32 немецких солдата, захватил 1 катер, который передано командованию Красной Армии…
Партизанский отряд под командованием т. Рыжикова совершил налёт на группу офицеров, находившихся у Днепра, в результате которого было убито пять офицеров…».
Із інформації НКВС УРСР ЦК КП(б)У про бойові дії партизанських загонів у Запорізькій області:
«…Партизанский отряд под командованием тов. Рыжикова, действующий в плавнях в близи г. Никополя, совершил нападение на следовавшую штабную легковую машину, в результате которого были убиты германский офицер и два солдата, машина уничтожена. У убитых были захвачены и переданы командованию Красной Армии личные и оперативные документы.
Партизанским отрядом под командованием т. Ермакова, действующим в Днепровских плавнях в близи г.Никополя, также был совершён налёт на следовавшую штабную легковую бронированную автомашину, в результате чего были убиты три штабных германских офицера, шофёр ранен. Машина уничтожена.
У убитых было захвачено и передано командованию Красной Армии личные и оперативные документы…»
