Слухаючи зранку чергу від залпів РСЗВ з чашкою кави в руках, я дивлюся задумливо у вікно. Думаю, що мені сьогодні потрібно зробити. В голові сонні думки переплуталися між собою та з’являються в моїй свідомості як випадкові числа.
Неохоче переводжу погляд з ранкового краєвиду свого подвір’я на стіну і мимо волі думаю: треба було б перефарбувати стіни… Як там наші на передовій...?
А може...?
По обіді, сидячі в кав’ярні, заглядаю в телефон, очікуючи новини про ракетний обстріл, що почався 20 хвилин тому. Роблю ковток вже холодної кави. Навпроти кав’ярні знаходиться зоомагазин, його видно з вікна. Думаю про величезну кудлату собаку, яку вже давно хотіла завести, але як-то кажуть – «не на часі».
А не на часі в нас майже все, що приносить нам радісні дрібниці, натхнення, веселі розмови про нові починання. Не зараз, тільки не сьогодні. А як згадую про такого омріяного чотирилапого друга, одразу думки лізуть в голову: а якщо переїзд? Якщо на орендоване житло не візьмуть з кращим товаришем людини? Якщо захворіє, а ветеринари виїдуть з міста? Ні, все ж таки не зараз… Думки всі ці сумні, але ж такі реалістичні – з цим не посперечаєшся. Нинішні реалії суворі, жорстокі.
А може планувати ремонт робити? І перша думка: а як житло від обстрілів постраждає? Це все ж кошти. Виходить, що з ремонтом теж не склалося. Не на часі.
А що ж тоді на часі? На часі не життя зараз – а виживання, як не сумно це звучить. Треба реалістично оцінювати теперішнє становище.
На часі – вижити, щоб вижили рідні. На часі зберегти житло. На часі, щоб наші захисники повернулися додому живі та з вцілілими кінцівками. На часі врятувати своє життя та намагатися допомагати оточенню, якщо буде така змога та необхідність. На часі підготуватися до кращого часу, коли виття сирен назавжди стихне. Коли ти вже не виживаєш, а живеш у вільній країні. Країні, яка здобула свободу кров’ю та незламністю духу.
Ось тоді ми мусимо бути готовими для всіх тих радостей, що будуть. А будуть вони обов’язково. Хоч зараз і здається, що до них ціла вічність. Та поки ми очікуємо кращих часів, замість сумувати за собакою чи незавершеним ремонтом, краще ознайомитись з особливостями породи хвостатого улюбленця, чи обрати колір в який будеш фарбувати кухню. Тому що, така мить, як «не на часі», яка здається вічністю – вона не безмежна.
Пам’ятайте, що сумуючи за минулим і живучи в мріях про майбутнє, ми втрачаємо теперішнє – те саме «на часі», те саме «зараз». Зараз – сподіваємося, віримо, кохаємо, мріємо. Зараз, а не в майбутньому, і не в минулому. І це на часі.
