В Україні триває демонтаж пам’ятників, дощок та погрудь встановлених на честь Олександра Пушкіна. Чому ми перестали сприймати «солнце русской поэзии» поетом зі шкільної програми і чому він має назавжди піти з українського простору?
На основі власних спостережень, знайденої інформації з російських сайтів та коментарів українських істориків спробую віднайти відповіді.
А також, познайомлю вас із фактами встановлення погруддя Пушкіну в Нікополі: проаналізуємо, чи складало воно історичну та культурну цінність для нашого міста.
Замінив
Залізобетонне погруддя Пушкіна відлите у Харкові, було встановлено на території міського саду у Нікополі 25 грудня 1936 року на місці пам'ятника Леніна. Автором погруддя був скульптор Володимир Домогацький.
Пам'ятник Леніну у міському саду Нікополя
Судячи з наявних в Інтернеті фотографій, спочатку погруддя стояло на постаменті із потинькованої «під шубу» цегли, але з часом його переставили на гранітний постамент (фото у превью до статті - авт). Ймовірно, в рамках реконструкції у 1981 році.
Погруддя Пушкіну у Нікополі, яке встановили у 1936 році на місці Леніна.
Російська Вікіпедія доповідає, що скульптор Домогацький народився у 1876 році в Одесі Херсонської губернії, яка тоді була у складі Російської імперії. Працював та викладав у Москві, де і був похований. Скульптор брав участь у реалізації ленінського плану монументальної пропаганди.
Довідка: Ленінський план монументальної пропаганди – запропонована Леніним стратегія розвитку монументального мистецтва та його мобілізація в якості найважливішого агітаційного засобу революції та комуністичної ідеології.
Прикметно, що в переліку осіб на честь яких пропонували ставити пам’ятники, окрім Олександра Пушкіна був і український поет Тарас Шевченко. До речі, Шевченкові пам’ятник у нашому місті з’явився лише в 2005 році. Його скульптором виступив Василь Повстюк.
(НЕ)унікальний
В окремих випадках демонтаж або перенесення пам’ятників імперським поетам чи військовим діячам потрібно узгоджувати з Міністерством культури, бо вони можуть бути об’єктами монументального мистецтва й охоронятися Державою. Чи несло якусь архітектурну чи історичну цінність погруддя Пушкіна авторства Домогацького у нашому місті? Спробуємо розібратися.
Дуже сходже погруддя можна було побачити, наприклад, на Одещині. У місті Ананьїв його встановили в 1949 році. Наприкінці листопада 2022 року об’єкт демонтували комунальники.
Погруддя поетові в Ананьїві прибрали комунальникиФото: Ананьївська МТГ
У 1952 році схоже погруддя встановили в Білгороді-Дністровському, в дитячому парку. У 1937 – в Каховці на Херсонщині. Зверніть увагу, що на табличці написано «От граждан Каховки». Особисто я сумніваюся, що «граждане Каховки» спеціально збирали кошти на встановлення залізобетонного погруддя, ймовірно, «серійного» виробництва.
Ідентичні погруддя встановлені в містах Алатир, Чуваської республіки, Калузі, Москві та навіть на території військової частини в місті Сиктивкар, Республіці Комі. Насправді на росії саме цих погрудь більше, я обрала лише деякі.
З огляду на факти систематизованого й контрольованого встановлення ідентичних погрудь Пушкіна в різних містах України та на росії, унікальність чи культурну цінність саме такого погруддя поета для Нікополя можна піддати сумнівам. Але це не заважало простояти йому в однойменному парку понад 80 років.
20 листопада цього року нікопольський Пушкін несподівано впав зі свого постаменту. Про це розповіли журналісти медіа-групи «Прихист». Офіційно органи місцевого самоврядування не прокоментували подію і не пояснили громаді, що трапилося – акт вандалізму, після якого погруддя відремонтують і повернуть на місце, чи все ж таки активна позиція мешканців міста, які проти пам’ятників російським поетам на території міста. Так само невідомо: хто його вивіз і куди, яка його подальша доля.
«Трубадур імперії» VS «Наша історія»
Погруддя, пам’ятники та дошки на честь російського поета Олександра Пушкіна активно зникають з українського публічного простору. Здавалося б, що на 10 місяці війни вже не варто пояснювати – чому.
Але дискусії між прихильниками та противниками демонтажу й досі виникають. Переважно в соціальних мережах.
Перші аргументують необхідність зносу тим, що Пушкін – імперський шовініст, трубадур імперії та «прапор», яким росія маркувала український простір, – бо чим можна обґрунтувати засилля погрудь і пам’ятників Пушкіну в Україні. Так само, як і кількість вулиць, названих на його честь. До речі, на другому місці серед найбільш вживаних топонімів в Україні після Гагаріна йде саме Пушкін.
Другі відстоюють пам’ятники поетові апелюючи тим, що «Пушкін у війні не винуватий», «це поет, на віршах якого ми виросли», «це наша історія», «це світовий класик». Або взагалі – «немає чого робити вони, з пам’ятниками воюють», чи класика жанру – «не на часі».
Чому Пушкін має піти з України?
Доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови Національної академії наук України Павло Гриценко зазначає, що той, хто хоче читати Пушкіна – нехай читає. Це його право.
Але: «У загальнодержавному просторі, там, де ми формуємо саму матрицю, модель, яка має працювати як самодостатня система: інформаційна, яка посилає ті чи інші позитивні імпульси користувачам – там немає йому місця. І бути не може.
Це ідеться й про інших (російських поетів – авт). Чому? Тому що ми помітили – тільки но ступила нога загарбника на нашу землю, одразу ж почали нищення української книги, нищення української освіти – школи, нищення тих вчителів, які не погоджуються співпрацювати з окупантом, оголошення, що це – російське. Ви зайшли – вам спати ніде, їсти нічого, а ви думаєте про те, як знищити українське. Є програма тотального нищення всього українського. Це є теж складник геноциду», – розповідає українському телеканалу Ісландія історик мовознавства.
На моє питання нікопольському історику Мирославу Жуковському про те, чому більшовики встановлювали свого часу пам’ятники імперському поету, кандидат історичних наук відповів двома реченнями:«Пушкін у своїх творах возвеличував велич і славу російської зброї. В першу чергу, це можна простежити в поемі «Полтава».
Про те, чому пам’ятники Пушкіну варто прибирати в Україні саме зараз, а не чекати поки буде «на часі», журналістам Радіо Свобода розповів директор Українського інституту національної пам’яті (2014-2019 р.), народний депутат Володимир В’ятрович.
На його думку, пам’ятник Пушкіну є одним із маркерів російського імперіалізму Російської імперії в Україні.
«Ці пам’ятники не з’явилися в Україні, тому що в Україні 100 років тому була так багато шанувальників творчості Пушкіна, які вирішили зі своєї ініціативи поставити ці пам’ятники. Пам’ятники поставали близько 100 років тому за рішенням російського царського уряду», - говорить нардеп.
За словами Володимира В'ятровича те, що Пушкіна обрали як певний маркер для російського царського уряду, не є випадковістю.
«Справа в тому, що Пушкін (разом з Толстим) є одним із творців російського імперського міфу. І зараз цей російський імперський міф використовується для мобілізації росіян, зокрема, на війну проти України. Тому так званий «пушкінопад» є абсолютно природною реакцією українців на те, щоб позбутися цих маркерів, які є підтвердженням для Росії однієї з ключових тез, що ми нібито «живемо в одному культурному просторі», що нібито взагалі «не існує окремого українського народу», що «ми – один народ, одна нація», а відтак, що українська держава є «якимось непорозумінням, яке треба усунути», – говорить В'ятрович.
Письмових висновків на завершення робити не буду. Кожен з вас (а за слушним зауваженням нашої читачки Валентини краще вживати НАС) має зробити їх самостійно. Факти у вас є, агрументи теж. Завершу лише влучної фразою пана Гриценка на питання, що нам робити з Пушкіним в Україні: «Будуючи україноцентричну Україну, ми маємо думати про український мовний, культурний та візуальний простір. Це має бути – Україна». А Пушкін – це…
