Мій візит до Чорнобиля у квітні 2018 року, був обумовлений цікавістю до історії життя зони відчуження і підготовкою матеріалу до 32-ї річниці з дня аварії. Авжеж, через роки після мого візиту Прип'ять і опустошені селища змінились, проте незмінними залишаються емоції і враження тих, хто на власні очі побачив Чорнобильську зону через 30 років.
Навіть сьогодні, коли минуло три роки від того дня, коли я вперше побачила Чорнобиль, я досі пам'ятаю звук дозиметру та спів пташок у парку атракціонів «мертвого міста» Прип'ять.
Матеріал створювався вже після того, як я повернулась додому. Додаю, авжеж, фоторепортаж. До речі, з професійною технікою була я і ще декілька чоловік в нашій групі туристів. Інші просто дивились і слухали. А мені так хотілось зупинити моменти і через світлини передати майбутнім читачам емоції, що я знімала майже в кожному куточку зони відчуження. Від того бувало й таке, що втрачала з поля зору свою групу.
Наша екскурсія тривала майже 10 годин. Ми долали контрольно-пропускні пункти, відвідали найвідоміші локації зони: місто Прип'ять, селище Копачі, Залісся, проммайданчик Чорнобильскої АЕС, Чорнобиль-2 з його колись найсекретнішим об'єктом — загоризонтною радіолокаційною станцією «Дуга», «Рудий ліс». І, так, ми обідали у їдальні №19 при ЧАЕС, яка обслуговує персонал станції. Типовий комплексний обід чорнобильського атомника був смачний і не радіаційний, адже страви виготовлені із завезених продуктів.
«Тимчасова евакуація»
Київ. 8:00. Групі туристів, які занурились в м'які крісла «Неоплану», ввімкнули документальний фільм, присвячений аварії на ЧАЕС. «Увага увага! У зв'язку з аварією на Чорнобильській атомній електростанції в місті Прип'яті складаються несприятливі радіаційні умови. З метою забезпечення повної безпеки людей і, в першу чергу, дітей, виникає необхідність провести тимчасову евакуацію жителів міста Прип'ять в довколишні населені пункти Київської області. Сьогодні, 27 квітня, до кожного житлового будинку, починаючи з 14.00 години, будуть подані автобуси в супроводі працівників міліції та представників міськвиконкому. Тимчасово залишаючи своє житло, будь ласка, зачиніть вікна, вимкніть електричні та газові прилади, перекрийте водопровідні крани», — ці слова промовляла диктор, через день після масштабної катастрофи на 4-му енергоблоці чорнобильської атомної станції.
Тоді, 27 квітня 1986 року, за кілька годин населення Прип'яті, що становило майже 50 тисяч жителів, було евакуйовано. Молоде місто-супутник назавжди залишилось самотнім і покинутим. Недарма Прип'ять називають «мертвим містом» або «містом-примарою», але в цій його самоті відчувається монументальний спокій.
Припять 1970
Моє близьке знайомство з життям Прип'яті почалося зі стели на в'їзді в місто. Наша екскурсійна група на собі переконалася в тому, що високі рівні радіації ще існують. На трасі дозиметр видавав до 130 мкР (мікрорентген), але біля «Рудого лісу» прилад почав нервувати і пищати. На його маленькому екрані висвітились цифри — 400 мкР.
Саме місто зустріло нас вулицями із занедбаними багатоповерхівками, школою і медичною частиною № 126. Це саме та єдина в місті лікарня, куди відразу після аварії привозили пожежників. Тих пожежників, які першими почали гасити вогонь на 4-му енергоблоці. Їх екіпірування настільки було заражене, що й досі в лікарняному підвалі, де воно зберігалось, радіаційний фон перевищує допустимі норми. Свого часу підшоломник пожежного, який знаходився в одному з приміщень лікарні, випромінював бета-частинки, здатні завдати серйозних опіків від найменшого дотику до нього. Саме тому наші гіди — Ян і Ліза — категорично заборонили підходити до будівлі медсанчастини ближче, ніж ми можемо собі це дозволити.
«Полісся», «Прометей», «Енергетик»
Наступним пунктом «чорнобильських туристів» було кафе «Прип'ять» та розташований поруч річковий вокзал. Декілька хвилин я спостерігала за тим, як вітер грався із поверхнею води, залишаючи від свого доторку симетричні «хвилі-реберця». Це місце було популярним у мешканців Припяті, і, можливо тоді, в квітні 1986 року, очікуючи на «Метеор», хтось так само як і я, дивився на забавки вітру…
Ми відійшли від річкового вокзалу в бік колишнього кінотеатру «Прометей». Мозаїка на одній зі стін кінотеатру викликала захват. Це ж скільки часу, праці і таланту було вкладено в оздоблення будівлі! Практично кожен шматочок мозаїки залишився на своєму місці. Увійшовши до приміщення кінотеатру, я трохи зніяковіла: моєму погляду відкрилося кілька секцій уцілілих крісел і понівечене полотно екрану, на якому колись транслювалися фільми. «Можливо тут показували кіно, за день до аварії…це ж був останній сеанс, на який встигли сходити жителі Прип'яті…Цікаво, що вони дивились». Часу для довгих роздумів особливо не було, адже екскурсійний тур мав свій регламент.
Моя група вийшла з «Прометею» і направилась до нових «туристичні об'єктів». Це були «Готель Полісся» та палац культури «Енергетик». Величезні будівлі знаходяться на центральній площі міста і, крім радіації випромінюють ще і велич радянської архітектури. До речі, готель навіть після аварії продовжував працювати — в ньому жили дозиметристи, які стежили за рівнем радіації в місті.
Символ «міста-примари»
Найбажанішим для мене об'єктом був парк атракціонів з його головним об’єктом — колесом огляду. Напевно багато хто знає, що відкриття парку і запуск атракціонів мали відбутися 1 травня 1986 року. Тепер колесо огляду є найвпізнаванішим об’єктом Прип’яті, як символ «міста-примари» і техногенної катастрофи. А ще в парку сосни ростуть з асфальту.
Наша екскурсія продовжилася проходженням по вузьким туристичним стежкам, через чагарники і дерева. Вийшовши з «лісу», ми побачили трухляві трибуни. «Це стадіон «Авангард», — сказав гід Ян. «А де ж поле?», — запитали з натовпу. «А ми тільки що по ньому йшли». Природа взяла своє — вся територія колишнього стадіону перетворилася в джунглі, втім як і все місто за весь час своєї вимушеної самотності.
Свобода від думок і буття
Ще одними епізодами екстремального туризму стали 16-ти поверхівка та будівля плавального басейну. Із цікавістю ми заглядали в квартири, кімнати, шахти ліфтів високоповерхівки. З того часу в квартирах не залишилося нічого, крім голих стін і поламаних меблів — мародери та любителі артефактів розтягнули все добро, що колись належало мешканцям. Найвідчайдушні туристи видерлись на дах багатоповерхівки. Я пішла за ними, бо розуміла, що побачу місто з висоти. Авжеж, світлинами чи словами відчуття не передати. Місто як на долоні. В дзвінкому блакитному небі пливли важкі білі хмари, яких, здається от-от торкнешся рукою. Відверто кажучи, спускатись з даху не хотілось. Можливо тому, що на такій висоті відчувається свобода від думок і буття.
Будівля бассейну «Лазурний» — це останній соціальний об’єкт Прип'яті, який ми відвідали перед поверненням до Києва. У будівлі басейну непорушною залишилася вишка для стрибків у воду, а гостинний напис на одній з дверей «Вхід в спортзал» відкриває погляду спортивний зал, де в 1986 році юні спортсмени Прип'яті відправляли баскетбольні м'ячі в кошик суперника.
Торжество природи 30-км зони
Чорнобильське сонце ховалося за горизонт. Прийшов час залишати зону відчуження. За кілька годин пішої подорожі по Прип'яті, ми неабияк втомилися, і вже мало думали про те, що на нашому одязі і взутті спокійно лежить радіаційний пил. Саме для того, щоб убезпечити себе від можливих прецедентів із зараженням, на зворотному шляху до КПП «Дитятки», ми двічі пройшли дозиметричний контроль. Апарат чимось мені нагадав той, яким роблять флюорографію, тільки притискатися до нього не потрібно. Досить покласти руки на датчики. «Машина» видала «чисто», можеш бути вільний.
На сьогоднішній день очевидним є торжество природи зони відчуження — по дорозі назад нам зустрілася пара журавлів, а зі слів гіда, дуже часто можна побачити табуни коней Пржевальського, кабанів, лисиць, вовків, лосів і навіть рисей, популяція яких досягла свого максимального рівня.
Покинувши пропускний пункт, я нарешті відключила дозиметр — маленький жовтий апарат, яким вимірюють «пульс» Прип'яті. З думками про те, що світ крихкий, а людина, господар свого життя, може допускати фатальні помилки, я занурилася в сон, але ще кілька годин в моїх вухах лунав не звук приладу радіологічного контролю, а спів птахів у парку атракціонів «мертвого міста» Прип'ять.
Архів фото та спогадів від 2018 року.
