В історії кожного міста є цікаві факти, притаманні лише йому. Сьогодні Нікополь.City розповість про цех вільних матросів. Засновані в ХІХ столітті, ці цехи були лише у двох містах — Нікополі та Олешках. Цікаво, що обидва міста були нащадками Запорозьких Січей — Микитинської та Олешківської.

На початку ХІХ століття Нікополь починає потроху розвиватися. Активна колонізація та наявність судноплавства по Дніпру підвищували торгівельне та портове значення міста. З кожним роком зростала кількість перевезень сільськогосподарської продукції на експорт по Дніпру до Чорного моря.

В «Статистичному описі містечка Нікополь» за 1861 рік написано: «Нікополь на Дніпрі, нижче порогів, у відношенні до судноплавства має першочергову важливість. До його першокласної пристані безперервно під'їжджають валки чумаків із зерновим хлібом, льоном, салом для відгрузки на човни і відправлення в Одесу й на дуби для відправлення в Херсон».

В 1834 році для сприяння мореплавству по Дніпру в Нікополі було засновано цех вільних матросів.

Ось, що написано в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона:

«Общества или цехи Вольных матросов учреждены в 1834 году в Новороссийском крае (Никополе, Алёшках) в видах «образования особого класса людей — национальных матросов. Принимались желающие из мещан, государственных крестьян, вольноотпущенных и разночинцев» .

Фото з експозиції Нікопольського краєзнавчого музею

Записувалися за власним бажанням, але не мали права протягом 10 років залишити цех. Головним обов'язком матросів була служба на флоті протягом п'яти років. На випадок війни служити повинні всі матроси, за виключенням сивих дідів. Морське начальство повинно було слідкувати, щоб вільні матроси здійснили не менш 5 морських шестимісячних кампаній. По закінченню служби вільний матрос отримував від флотського командування патент на звання «опытного матроса». В патенті зазначалося, які роботи міг виконувати матрос: управляти кермом, проводити заміри за допомогою лота тощо. В патенті вільного матроса Марка Бульби від 1864 року, який зберігається в Нікопольському музеї, вказано, що : «Поступив на Чорноморський флот, навчався обов'язкам матроса, вивчив такелажні роботи, навчився грести веслом, правити кермом по компасу. Признаний вільним матрос 1-ї статі». Ліворуч в цьому документі, бланк якого був заповнений від руки, вказувались прикмети: зріст, обличчя, очі, волосся, брови, рот.

Нікопольці досить охоче записувалися в цех. Нащадки запорожців, котрі по розповідям дідів знали, що таке свобода, поспішали записатися у вільні матроси. Найбільш заманливим було звільнення від подушної податі, а також звільнення від важкої на той час двадцятирічної служби, яка повністю відрізала солдата від його родини та суспільства. Цех слідкував за своїми членами, щоб вони виконували свої обов’язки, а винних виганяли з громади та забирали пільги. Матроси, що відслужили на Чорноморському флоті, мали право отримати закордонні паспорти, що було також не останньою причиною для вступу в товариство вільних матросів.

Відомий етнограф і письменник Афанасьєв-Чужбинський писав про Нікопольських вільних матросів «Вільні матроси виділяються своєю культурою, знаннями і благородністю. Вони були приємно одягнені в шаровари і шапку, свої будинки і кімнати прикрашали вишитими рушниками, матроськими картинами, малюнками кораблів, літографіями адміралів Нахімова, Корнілова, Лазарева. Любили співати і особливо матроські пісні ».

Набір в Чорноморський флот здійснювався за такою схемою: із кожних 20 юнаків віком від 15 до 20 років щороку один вступав до флоту. Вибір такого «рекрута» лежав на громаді, а та в свою чергу орієнтувалася на кількість сім’ї вільних матросів, що поступали на флот, направляла на малі та транспортні судна. За час служби вільні матроси отримували речове і провіантське забезпечення таке ж, як і лінійні матроси, від яких вони також відрізнялися відсутністю якорів на погонних ґудзиках.

У випадку виникнення в будь-якому з російських портів суперечок між шкіпером та матросами, портове керівництво запроваджувало третейський суд: із чиновника від карантину, одного депутата від шкіперів та одного матроса, для розбору та вирішення суперечок та претензій. На рішення цього суду можна було тільки приносити приватну скаргу генерал-губернатору, але як тільки її утверджено, відразу ж повинно виконуватися.

Нікопольські вільні матроси. Фото из експозиції Нікопольського краєзнавчого музею.

Під час Кримської війни 1853-1856 років з Нікополя на військову службу було мобілізовано 352 вільних матросів. Додому ж повернулося з війни лише близько шестидесяти. Багато з них було нагороджено медалями за мужність в боях. В той час в Нікополі діяв військовий госпіталь №30. У ньому було на лікуванні близько 5 000 поранених і хворих військовослужбовців, з них 1 200 померло та було поховано на міському цвинтарі. Бували випадки, коли в шпиталь приймали вже померлих у дорозі, але приймали їх під виглядом тяжкохворих. Трупи складали в сараї, а на них продовжували йти продукти та медикаменти. Важке становище поранених та хворих солдат і матросів було спричинене тим, що військовий комендант і доглядачі розкрадали виділені кошти та медикаменти. І тільки завдяки допомозі нікопольців, зокрема, місцевих сестер милосердя, які підгодовували хворих, постраждалим вдавалося вижити у нікопольському шпиталі.

Нікопольський цех вільних матросів проіснував до 1917 року. Він відіграв значну роль у розвитку чорноморського мореплавства та виховав не одне покоління моряків.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися