Друга половина вересня 1941 року:
Дніпровські плавні і Північна Таврія
16-17 вересня 1941 року: Рада партизанських загонів
в Дніпровських плавнях
Загін 1080 після переправи через Дніпро у плавні розташувався на таємній партизанській базі. За повідомленням майора Март’янова О.Д. в ній вже знаходились партизанські загони – Лепетихський (62 чол.), Апотостолівський (40 чол.), Харківський (48 чол.), Криворізький (26 чол.) на чолі з головою ради партизанських загонів Рижиковим Ф.Т. Всього 176 партизан. А де ж інші народні месники, яких раніше було набагато більше?
Мартьянов. Начальник штаба парт. загону 1080 РВ Південного фронту
На засіданні ради партизанських загонів у той же день з командуванням 1080, ймовірно з’ясувалось (а на сьогодні виявлені і документи з цього питання), що свої позиції у плавнях покинули партизанські загони у повному складі і відступили з частинами Червоної армії – Другий Нікопольський партизанських загін (23 чол.), Марганецький (60 чол.), Чкалівський (130 чол.).
Із рапорта майора Март'янова О.Д. 1942 р.
Півтора десятка партизан із с. Капулівка із складу Першого Нікопольського партизанського загону Рижикова Ф.Т. після повідомлення про каральну акцію німецьких військ у їх рідному селі 30-го серпня 1941 р. і, мабуть, під враженням розстрілу своїх чотирьох товаришів покинули плавні і перейшли у розташування радянських військ. З ними вони і відступили на схід.
Частина Харківського загону «П-8» НКВС УРСР на чолі з
Меркур’євим М.І. виїхали у м. Харків відзвітувати про свою партизанську діяльність. Ті партизани, що залишились в плавнях із вищезгаданого загону, об’єдналися із Харківським загоном «П-6» НКВС УРСР на чолі з Єрмаковим В.П. та залишками Першого Нікопольського партизанського загону під командуванням Рижикова Ф.Т.
Майже 500 бійців і командирів Кам’янсько-Дніпровського винищувального батальйону НКВС УРСР Запорізької області покинули свої позиції на Дніпрі і пішли у відступ з частинами Червоної Армії.
У розташуванні радянських військ виїхали, а потім у Дніпропетровський обком КП(б)У та обласне управління НКВС УРСР перший секретар Нікопольського МК КП(б)У Дідик С.І. і начальник Нікопольського міськвідділу НКВС УРСР старший лейтенант держбезпеки Зварковський О.М., яким було доручено спеціальне завдання по організації керівництва партизанським рухом у Дніпровських плавнях.
Після обміну думок на засіданні ради партизанських загонів було ухвалено рішення про введення до її складу командування загону 1080, а також командирів і політруків рот, серед яких головну роль мали капітан-прикордонник Гаркавченко П.Н. і майор Март’янов О.Д. Зв’язок із штабом Південного фронту був налагоджений через радіостанції, які з радистами були у розпорядженні командира загону 1080 Захарова М.П. і командира Апостолівського партизанського загону Каростоянова І.І., який був довіреною особою «майора Соколова» – начальника оперативного пункту агентурної розвідки розвідвідділу Південного фронту майора Мельничука О.М.
Гаркавченко П.Н. Заступник командира парт. загону 1080 РВ Півд. фронту
Наступного дня рада партизанських загонів у новому складі, де вирішальний голос мали новоприбулі командири, які підпорядкували собі місцевих партизан, визначили завдання по напрямам активних дій кожного загону у круговій обороні Дніпровських плавень на захід від Нікополя.
Північна Таврія: початок битви за Приазов’я
У середині вересня 1941 р. радянські війська 9-ї і 18-ї армій Південного фронту у складі 7-и дивізій та інших частин відступали на схід недовго. Вони закріпилися за протитанковим ровом, який за свідченням очевидців був циклопічних розмірів і виритий за 2-3 тижні десятками тисяч мешканців Запорізької області під керівництвом військових інженерів і саперів. Він простягнувся від Дніпровських плавнів у с. Балки Запорозької області на південь через с. Тімашолку та на захід від м. Мелітополь до лиманів Азовського моря. Наступ німецьких та румунських військ був зупинений. Новий командуючий німецькою 11-ю польовою армією генерал-лейтенант Еріх Фон Манштейн вважав, що Крим є головним напрямом його бойових дій. Тому на перекопський перешийок були направлені головні сили німецьких військ.
Манштейн
Командування Південного фронту Червоної армії вирішило скористатись зменшенням кількості військ противника на лінії фронту у Північній Таврії і нанести удар 9-ю і 18-ю арміями у західному напрямі:
- 164-а стрілецька дивізія і 394-й корпусний артполк повинні вести наступ вздовж лівого берега Дніпра на Кам’янку-Дніпровську і Нікополь за підтримки атак партизан із Дніпровських плавнів по тилу противника
- 4-а стрілецька дивізія і 266-й корпусний артполк повинні прорвати фронт противника у напрямі с. Велика Білозірка.
- 30-а, 176-а, 150-а стрілецькі дивізії повинні наступати від Мелітополя на Перекоп.
Також були підготовлені до наступу дві танкові бригади, авіація і резерви (див карту).
25 вересня 1941 р. радянські війська розпочали наступ. Найбільш успішними були дії 164-ї СД. Румунські війська мали важкі втрати у піхоті і артилерії та почали відступ. Німецьке командування почало швидко підтягувати до місця прориву радянських військ 18-ї армії свої резерви з Кримського напрямку, кидати їх в бій під села Балки, Мала і Велика Білозерки. Напружені кровопролитні бої тривали до 30-го вересня 1941 р.
Схема Наступу радянкських військ під Мелітополем 25-28.09.1941
Ситуація на Південному фронті кардинально змінилася 29 вересня 1941 року. Після оточення і розгрому військ Південно-Західного фронту Червоної армії німецька 1-а танкова група була зосереджена в районі м. Новомосковськ Дніпропетровської області. Звідси її дивізії нанесли потужний удар на південь по радянській 12-й армії, яка прикривала м. Запоріжжя. Її фронт був прорваний і вже 4-го жовтня 1941 року німецькі танки та мотопіхота увірвались у м. Запоріжжя.
Ось чому 30-го вересня 1941 року командування Південного фронту наказало військам 18-ї і 9-ї армій не тільки зупинити наступ, але й відступати на схід…
Далі буде…
