Ілля Федотов – досвідчений волонтер, який займається громадською діяльністю вже понад 10 років. До початку повномасштабного вторгнення зі своєю командою організовував міські свята. Наприклад, на День Незалежності волонтери пригощали мешканців міста 130 літрами борщу та влаштовували автопробіги. Наразі Ілля активно допомагає військовим та жителям міста.
Ілля Федотов розповів редакції Нікополь.City, як наразі функціонує благодійний фонд «Допоможи своїм», яку допомогу надає організація, та що дає їм сил продовжувати робити добрі справи.
Від громадської організації до благодійного фонду
Д.Ф: Ілля, розкажіть, будь ласка, про себе та Вашу діяльність у фонді?
І.Ф: Фонд «Допоможи своїм» у нас відносно новий, адже започаткований буквально пару місяців тому. Ми його створили, тому що з фондами більше співпрацюють великі організації та донори. Воно якось краще звучить для людей, хоча для нас це просто формальність. До цього у нас була громадська організація «Мир». Ми розвозили все – від продуктів до будівельних матеріалів.
У соціальних мережах регулярно робимо всі звіти. По-перше, для того, щоб до нас не було питань, і, по-друге, я не звик до приказки «роби добро та кидай його у воду». Зараз, напевно, ми так мотивуємо людей, робимо все, щоб усі це бачили та допомагали один одному, тим паче у такі часи.
Колись у 90-ті роки ми жили дуже скромно, тому були ситуації, коли нашій родині допомагали. Це був приклад доброї справи, і можливо, саме з того моменту все й почалося. Спочатку це були невеликі вчинки, але з часом, набувши статусу і знайомств, вдається дуже сильно допомагати цивільним та військовим. Коли ти зустрічаєш людей в місті або пишуть військові, що ми врятували їм життя, попри те, що я чоловік, сльози, якщо чесно, бувають часто. Особисто мене це дуже сильно мотивує.
Д.Ф: Чим Ви займаєтеся у фонді, та які основні обов'язки у Вас?
І.Ф: Я керівник фонду. Моя діяльність полягає у пошуку інвесторів та людей, які можуть нам допомогти у придбанні необхідних речей. Іноді потрібна фізична допомога, наприклад, щось розвезти або доставити. Також часто необхідно щось придбати або з кимось домовитися. Це, мабуть, основні функції керівника та комунікатора.
Д.Ф: Ілля, розкажіть, про Вашу команду?
І.Ф: У нас дуже велика команда, основні люди – Андрій Гузій, Олександр Мельник, Данило Сокур. До речі, я безмежно вдячний кампанії «OnTaxi». Очільнику Віталію Плескачу, Дмитру Вишнивецькому, Роману Кутовому, Андрію Кулакову, Євгену Аверкову, Денису Пилипенко та Дмитру Ларіоненко. Коли підірвали Каховську ГЕС, ми перевозили їх машинами 17 тонн води за один раз, абсолютно безкоштовно. Першу партію до міста завезли саме ми. Понад 20 тонн ми видали більш ніж 500 людям.
Хлопці мені допомагають і мають такі ж обов'язки, як і мої. У нас всі рівні. Єдине, що я більше спілкуюсь з очільниками фондів і донорами, які можуть нам чимось допомогти, а хлопці – фізично й морально. Вони використовують свої автомобілі та віддають свій час. Головне – це підтримка, без якої я б насправді вже з'їхав з глузду. Це справа, в яку ми вкладаємо своє бажання, оскільки ніхто з нас не отримує заробітних плат, усе відбувається на волонтерських засадах.
Насправді мені просто подобається цим займатися. Якщо я за день не зроблю добру справу, то, напевно, прожив його даремно. У всіх ситуаціях я завжди намагаюся ставити себе на інше місце. У кожного з нас є друзі та рідні, тому маю надію, що колись на іншому краю знайдуться такі ж як і ми, і вони так само допоможуть нашим близьким чи іншим людям. Тому показуємо все на своєму прикладі.
Д.Ф: Раніше у Вас була ГО «Мир». Як виникла ідея створити благодійний фонд, і скільки часу він працює?
І.Ф: Ми думали про цю ідею, колись наші знайомі донори зателефонували та запропонували надати нам допомогу за умовою, що ми напишемо листа від фонду. Чомусь у них були такі певні критерії. На жаль, я не можу розповісти, що це була за допомога, але для нас вона мала велике значення. Так ми створили фонд і почали його розвивати. Для мене це те саме громадське об'єднання, але потужніше і більш з розширеними можливостями. Хоча ми займаємося тим же, що й раніше, наша організація існувала 7 років до того, як ми стали фондом. Тобто громадською діяльністю займаємося вже досить давно. Тоді ми навіть не знали слово «волонтер», просто робили це, та і все.
Також ми гарно розмальовували будинки та саджали дерева у нашому районі і залишали невеликі логотипи організації. Взагалі, це люди, які отримують від цієї справи задоволення, оскільки вони комусь корисні і можуть чимось допомогти. Тому в принципі діяльність раніше і зараз нічим не відрізняється, змінилася тільки назва.
Від води до тепловізорів: ключові напрями допомоги
Д.Ф: Чи має фонд партнерів? Як здійснюється його фінансування?
І.Ф: Співпрацюємо ми із такими організаціями: «Професійний розвиток», «Globa22», «Коло», вони для нас дуже багато зробили. Загалом, на рахунок фонду не надійшло ще жодних коштів. Ми просто надаємо допомогу, і можливо, це навіть краще, тому що отримуємо підтримку у вигляді готових продуктів, запчастин або інших речей, робимо звіти і передаємо тим, кому це потрібно. Крім того, нам допомагають звичайні громадяни та різні фірми. Вони надають все необхідне, ми це збираємо і надсилаємо хлопцям. Наприклад, нещодавно ми отримали запит від військових щодо холодильників, скоро будемо надавати звіт.
Також нам віддавали автомобілі, тому це дуже класні люди, які багато допомагають. Коли підірвали Каховську ГЕС, ми їздили до Херсона, і один чоловік передав нам катер, який коштував приблизно 300-400 тисяч гривень, абсолютно безкоштовно. Ми туди повезли цілу фуру: багато плац.засобів, два автомобілі, катер, чотири човни, пліт, речі та їжу. Все це нам віддали, за винятком одного човна з новим мотором, який нам коштував 10 тисяч гривень, але це була символічна ціна.
У нас є знайомий з Києва, Микола Руденко, він дуже допомагає нам із паливом, дає поради та надсилає кошти. Я навіть не можу всіх перерахувати, оскільки людей справді багато. Є фонди, які пропонують допомогу у вигляді їжі та речей. Вони надсилають автомобіль, ми його розвантажуємо та роздаємо тим, кому це потрібно. У нас є списки літніх людей, людей з інвалідністю та сімей з дітьми, тому ми намагаємося підтримувати всіх.
Д.Ф: Які основні напрямки допомоги фонду? Чи багато запитів від військових?
І.Ф: Як таких основних напрямків у нас немає. Від військових запитів завжди дуже багато: від води до тепловізійних прицілів і до деяких речей, які я не можу назвати. Тому ми намагаємося надавати допомогу по пріоритету. Іноді робимо переадресацію на когось іншого. Якщо є потреба в турнікетах, я можу звернутися до фонду «Коло», а якщо це лікування пораненого, з таким питанням можуть допомогти інші люди. Це вже настільки налагоджені комунікації, що, наприклад, якось ми купували 3D-принтер, на який нам зробив найбільший донат чоловік з нашого виконкому. Він не афішує себе, але насправді дуже підтримує військових.
Наразі їжа і речі вже не настільки пріоритетні, як раніше. Зараз основними потребами є машини, дрони, тепловізійні приціли. Ми були в Оріхові, Часовому Ярі, мої хлопці частіше туди їздять, оскільки моя задача в першу чергу – зкомунікувати, придбати, зібрати збір, а вони вже відвозять. Або приїжджають військові, і тоді ми їх завантажуємо. Тобто допомога надається від діточок до військових, яким ми надаємо деяку техніку спеціального призначення.
Д.Ф: У чому сьогодні найбільша потреба? Куди більше спрямовується допомога?
І.Ф: Наразі, напевно, самі необхідні РЕБи – це захист від дронів, адже війна переходить зовсім в іншу фазу. Ми вчора мало не потрапили під дрони, тому захист дуже потрібен. Знаєте, сама велика подяка, коли тобі подарували шеврон, і не просто так, а за якісь заслуги. Тому дуже багато бригад, яких ми підтримуємо. Звісно, наша 100-та бригада, 93-та, 92-га, 75-та, 25-та, 43-та, і багато інших.
Ми також допомагаємо нашим службам. Зараз ми плануємо робити збір і обладнувати їх РЕБами, тому що ви ж бачите, як б'ють дронами по автомобілях у Нікополі. У нас є проект, тому ми маємо намір трохи убезпечити ДСНС, і будемо намагатися допомогти їм чим зможемо.
Д.Ф: Ілля, чи була історія, яка особисто Вас дуже зворушила?
І.Ф: Була цікава історія. Ми їхали в Херсонську область, у Чорнобаївку, і там зустріли місцевого літнього чоловіка. Він розповів, як наші військові били окупантів, а у місцевих жителів аж дахи підскакували від вибухів. Звісно, було дуже страшно, але водночас і радісно, що наші воїни їх вибивали звідти.
Також ця історія про катер. Нам зателефонував чоловік і сказав забрати у нього човен. Напевно, такий катер хотів би мати кожен після Перемоги. Він нам його просто відав і все. Цей чоловік з Нікополя, звати його Валерій Реков. На жаль, в той час мене не було в місті, тому що я у Дніпрі забирав великий евакуаційний пліт у хлопців, які зараз займаються 3D-принтом. Вони нам його віддали, він само надувний та розкладається. То, поки я був там, хлопці приїхали і були просто в шоці, коли мені надіслали фото цього апарату я зателефонував Валерію і запитав, що ми йому винні? Він просто махнув рукою і сказав займатися своїми справами. Наразі катер, якщо я не помиляюся, місяця два назад виконував бойові завдання, адже він дуже потужний і швидкий, також ним евакуювали людей.
До речі, у нас була історія, коли ми допомагали ДСНС тушити Епіцентр. Ми відкидали гуму, та різні пластмасові вироби, було дуже приємно, коли просто цивільні люди брали участь разом із нами. Хоча спочатку рятувальники говорили, що допомога їм не потрібна, але коли все почало розгоратися, то звісно вони були раді будь-якій допомозі. Наразі я завжди маю в авто протигаз на всякий випадок.
Допомога та відбудова: плани на майбутнє
Д.Ф: Ілля, а як це бути засновником фонду?
І.Ф: Я не відчуваю тут нічого особливого, лише формальність на папері. Це не дає жодних привілеїв та не приносить коштів. Ти просто є засновником зі своїми завданнями і маєш особистий бейджик.
Д.Ф: Поділіться планами на майбутнє. Яким Ви бачите фонд?
І.Ф: Звісно, дивлячись на те, яка буде ситуація в країні. Для себе ми вже зрозуміли, наше життя далі буде засновано на тому, щоб комусь допомагати. Прийдуть військові, будемо їх лікувати та відновлювати, розробляти якісь програми для них. Також займатимемося відбудовою нашого міста. Будемо працювати, вже дай Боже, у відновленні нашої країни.
Д.Ф: Ілля, що найважче у вашій роботі і що дає Вам сил не зупинятися?
І.Ф: Найважче, коли ти допомагаєш людям, які постраждали: літнім людям, людям з інвалідністю, або військовим, які поранені. Напевно, за час повномасштабного вторгнення, у моєму телефоні майже немає своїх фото – там або військові, або гуманітарна допомога, або дітки. Іноді буває важко, але тоді ти розумієш, що хоч чимось допоміг і від цього стає трохи легше.
Для мене найголовніша – це моя дружина, яка не дає мені здаватися в таких ситуаціях. Буває, приходиш дуже замотаний, а іноді і злий, бо люди бувають різні. Вона просто не дозволяє мені стати черствою людиною. Напевно, це була б моя мрія – навчитися не пропускати усі ситуації через себе. Мене рятують мої друзі, деякі побратими, а головне, знову ж таки, моя дружина Поліна. Вона не дає мені опустити руки, адже у всьому підтримує, і все це завдяки їй.
Є одна фраза, яка написана на моїх речах – я її вигадав на початку війни: «Допомагай, захищай, або не заважай!».
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
