290 років тому, на річці Підпільній, одній із приток Дніпра на території сучасного Нікопольського району, була розташована Запорозька Січ. В історії України вона відома як – Нова.

Доля Нової Січі – це шлях слави Війська Запорозького Низового і зради та підступності Російської імперії.

В продовження циклу матеріалів про Січ розповідаю про те, як була увічнена її доба в історії села Покровського Нікопольського району. Також, дізнаєтеся про виникнення цього села та про те, які пам’ятні знаки присвячені Новій Запорозькій Січі взяті на державний облік і ким.

«...именовать на словах и на письме городом Покровским»

Як повідомляли офіційні видання Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. та УРСР-СРСР у ХХ ст., у тому ж році, після знищення Січі, тут було засновано селище Покровське, яке впродовж нетривалого часу було містом, а потім належало генерал-прокурору Російської імперії князю В’яземському О.О.

Вивчення і аналіз документальних історичних джерел свідчить, що виникнення цього села не було одномоментним актом. По-перше, за наказом генерала Текелія із січових сховищ вивезли боєзапас, матеріальні цінності, архів Коша, гармати, військовий скарб, клейноди. Пушкарню було засипано, частину куренів зруйновано. Однак укріплення, більшу частину куренів, церкву, передмістя й Новосіченський ретраншемент було залишено. За наказом російського командування, тут розмістилися піхотний і Донський козачий полки. Комендантом фортеці було призначено підполковника Норова.

Згідно з Указом Катерини II від 5 серпня 1775 року, землі Війська Запорозького Низового увійшли до складу Новоросійської губернії. «...Губернатор Матвей Васильевич Муромцев… нашел, что местечко Покровское… – и по своему устройству, и по своему местоположению представляет одну из самых лучших готовых населенных местностей губернии и потому назвал его город Покровск...».

У ХІХ столітті В. Біднов виявив і сам наказ, де стверджувалося: «Место, где была Запорожская Сечь, именовать на словах и на письме городом Покровским».

Таким чином, війська П. Текелія знищили Нову Січ як військово-політичний і адміністративний центр запорозького козацтва. Проте захоплене місто-фортеця було зруйновано лише частково й вибірково та використовувалось Російською імперією як форпост на кордоні з Кримським ханством та центр управління Славенської провінції Новоросійської губернії.

Становище Покровська внаслідок колоніальної політики місцевої влади щороку погіршувалось. Статус міста, у якому в 1777 році було 300 дворів, не було офіційно закріплено в Указах імператриці та Сенату Росії. У 1782 році після IV загальнодержавної ревізії Покровськ, у якому мешкало 476 душ чоловічої та жіночої статі, було дійсно записано за князем В’яземським О.О.

У подальшому село, перейменоване на Покровське, поступово розвивалось, збільшилась кількість населення: у 1859 році становила 1 511 осіб, у 1914 році – 3 226 осіб. Змінювався його адміністративний статус: у кінці XIX - початку XX ст. – волосний центр, з 1923 року – центр сільської ради.

В офіційному довіднику адміністративно-територіального устрою Дніпропетровської області немає згадки про ґенезу Покровського. Також замовчується походження с. Покровського від Нової Січі у виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область».

Об’єктивний розгляд зв’язків розвитку в ланцюгу Нова Січ – м. Покровськ – с. Покровське свідчить про його збереження в просторі, єдність багатьох форм діяльності козаків та їх нащадків, традиції поєднувати витоки села із Новою Січчю. Є всі підстави вести початок літочислення с. Покровського з березня 1734 року Для цього потрібно рішення органів місцевого самоврядування та державної влади України. Цю дату необхідно внести в довідники адміністративно-територіального устрою Дніпропетровської області й України, історичні енциклопедії тощо.

Пам’ятні знаки присвячені Новій Запорозькій Січі

Антиукраїнська ідеологічна спрямованість політики Російської імперії та радянсько-комуністичної влади щодо національної історії українського народу, особливо його державних періодів привели до знищення багатьох пам’яток культурної спадщини Запорозької Січі. Відбувались систематичні дії проти збереження, охорони, музеєфікації і глорифікації доби Запорозького Козацтва.

Під пильним контролем ідеологічних органів компартії були виписані відповідні розділи про історію козацької України в підручниках для шкіл і вузів. Існували як виняток окремі невеликі за обсягом і змістом експозиційні розділи в музеях Києва, Дніпропетровська, Нікополя, Покровського.

Лише 18 вересня 1965 року Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову №911 «Про
увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією Запорізького козацтва», яка була
офіційно оприлюднена. Зокрема планувалось встановити пам’ятний знак,
присвячений Новій Січі в с. Покровському. За рішенням Держбуду і Міністерство
культури УРСР було визначено остаточно його встановити у 1972 році. Але так це і не
було виконано, внаслідок активної протидії ідеологів компартії Радянського Союзу
невтомних борців з українським націоналізмом, які зайняли «антирадянську» позицію
щодо вищезгаданої постанови від 18 вересня 1965 року.

Лише улітку 1990 року під час святкування 500-річчя Українського Козацтва за ініціативою Народного Руху України за перебудову біля будинку Покровської сільради встановлено пам’ятні дошки на гранітних брилах, присвячені Новій Січі...

«На цій місцевості знаходилася Нова Запорозька Січ 1734 – 1775, яка відіграла прогресивну
роль в історії українського народу, народів Європи».«На цій місцевості знаходилася Нова Запорозька Січ 1734 – 1775, яка відіграла прогресивну роль в історії українського народу, народів Європи».

...та її останньому кошовому отаману Петру Калнишевському.

«Тут у Запорозькій Новій Січі з 1762 по 1775 роки був кошовим отаманом Петро Іванович Калнишевський 1690 – 1803, який після ліквідації Січі був заарештований і ув’язнений в Соловецький монастир, де і помер у 1803».
«Тут у Запорозькій Новій Січі з 1762 по 1775 роки був кошовим отаманом Петро Іванович Калнишевський 1690 – 1803, який після ліквідації Січі був заарештований і ув’язнений в Соловецький монастир, де і помер у 1803».


Проголошення Незалежності України посилило процес повернення українського суспільства до поглибленого вивчення його історичного минулого і систематичних досліджень на державному рівні. Під впливом указів Президента України та ініціатив громадськості була ухвалена національна програма відродження традицій Українського Козацтва.

Одним із результатів її виконання було відкриття у 2009 році біля вищеназваних пам’ятних знаків було встановлено постамент з фігурою запорозького козака. На цьому пам’ятному знаку з меморіальною дошкою: «Козакам Війська Запорозького Низового, засновникам Нової Січі (1734-1775 рр.) від вдячних нащадків на честь 275-річчя її заснування 28 червня 2009 році».

Проте всі три вищеозначені пам’ятні знаки на державному обліку та під охороною не знаходяться.

Звідки ви читаєте наше видання Нікополь.Сity?
Це анонімно та безпечно.
Вільна територія України
98%
Окупована територія України
2%
всього голосів: 40
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися