Сьогодні нікопольська громада простилась з почесним громадянином Нікополя, Заслуженим тренером України з футболу Григорієм Тихоновичем Варжеленком.
Віддати останню шану видатній людині пройшли рідні, друзі, вихованці, колеги по футбольному цеху та небайдужі нікопольці.
Для нікопольського футболу Григорій Варжеленко зробив особистий внесок як тренер та мудрий наставник. Так само – і в житті кожного, хто знав його особисто, він залишиться добрим другом та талановитим колегою.
Журналісти Нікополь.City поспілкувалися із Василем Зеленським, Максимом Мирним та Олександром Казанцевим – колегами по тренерській ниві. Кожен із них пригадав щось особисте, що пов'язувало його із Григорієм Тихоновичем.
Кожен повинен грати «свій» футбол
Максим Мирний, колега, директор ДЮСШ ФК «Скорук»
«Ми з Григорієм Тихоновичем були знайомі з 1986 року. Я тоді був ще зовсім юним футболістом. Пам’ятаю, як Тихонович давав настанови нашим тренерам… В 1994-му ми зустрілись знову, коли він був тренером «Металургу» і він тоді запросив мене як футболіста професіонала до своєї команди. З того часу ми не розлучались. Я йому дуже вдячний, як і всі нікопольські футболісти, за те, що він завжди віддавав перевагу на полі саме місцевим вихованцям. Завдяки цьому в Нікополі багато гравців отримали шанс грати в Першій лізі, у збірній України, брали участь в чемпіонатах різних рівнів. Він це робив навіть інколи штучно, ставлячи в основний склад та даючи змогу набути необхідний гральний досвід.
Як тренер він був дуже людяний, м’який та порядний і за всю свою тренерську практику жодного футболіста не відрахував. Всі скандали та конфлікти він завжди вгамовував та вирішував миром. Його виховна робота була тільки словом.
В Тихоновича був до кожного індивідуальний підхід. Він любив спілкуватись з футболістами та й з людьми взагалі. В цілому, він не міг довго залишатись на самоті. Йому завжди потрібно було, аби хтось був поруч. Тому він мав багато друзів.
В своїй тренерській роботі він перейняв досвід Володимира Ємця та Геннадія Жиздіка. Варжеленко завжди казав: «Не треба дитину навчати футболу, їй просто треба не заважати. Вона сама повинна розвиватися». І він вмів допомогти розкрити кожному свій футбольний талант.
Тихонович завжди казав, що треба грати на своїх сильних сторонах. Наприклад, я не був технічним гравцем, я грав силовий футбол. І він мені завжди казав: «Не вигадуй, грай свій футбол, як ти вмієш».
Коли він грав в дублі київського Динамо, то познайомився з Віктором Масловим та Валерієм Лобановським і до останніх днів залишився їх прихильником. Вони як і він, сповідували силовий футбол. Тихонович вважав, що генетично українці більш схильні до цього виду гри.
Варжеленко дуже багато ходив пішки, мінімум 10 км на день, був дуже пунктуальною людиною, любив плавати. Був дуже дисциплінований та відповідальний. За все життя він провів більше часу з командою, аніж з родиною. Проте його дружина ніколи не ображалась, вона його дуже кохала, тому розуміла його пристрасть до гри.
Григорій Варжеленко був така – серйозна футбольна машина. З його вихованців – п’ятеро стали заслуженими тренерами України. Він цим дуже пишався.
Тихонович, дякую за мудрість та за досвід!».
Гриша мав футбольний розум
Василь Зеленський, друг та колега
«Ми з Гришею виросли на одній вулиці і так все життя поруч і були. Дружили, дітей разом хрестили, юнаків тренували. Я був свідком його життя, а він мого. Гриша навіть помирав в мене на очах. Мені його дуже бракуватиме. Не можу передати словами те відчуття, коли у засвіти йдуть твої кращі друзі.
Ми з Гришею росли звичайними пацанами, школу разом прогулювали, віддаючи перевагу грі в футбол. Я впевнений, що Гриші пощастило знайти в житті своє призначення – він був дуже талановитий футболіст та тренер.
Не знаю навіть, чому його футбольна зірка не засяяла. Певно, через травми. Тому він дуже рано закінчив гральну кар’єру, віддавши перевагу тренерській. Але тут він засяяв не менш яскраво – в тренерстві він повноцінно розкрився.
Колеги по футбольному цеху прийшли проститися із Григорієм Варжеленком.
У нього не було вищої освіти, але він мав футбольний розум – його інтелект був на найвищому рівні. Завдяки цьому він виховав багато поколінь футболістів. Він починав дитячим тренером, але завдяки Геннадію Жиздіку та Володимиру Ємцю його взяли тренувати дорослі, професійні команди «Колос», «Металург» та інші.
Це талант, розумієте. Він в цій роботі знайшов своє призначення і велике щастя. Григорій вмів побачити у гравцях перспективу, потенціал та майбутнє. До своїх вихованців відносився по-батьківські.
Григорій був дуже великим патріотом України. Він перед смертю казав, що так хотів би побачить нашу перемогу. Але так до неї і не дожив. Його смерть – велика втрата для всієї футбольної спільноти Нікополя».
Варжеленко мав футбольне чуття
Олександр Казанцев, футбольний тренер, колега, друг
«Ми познайомились з Григорієм, коли обидва були гравцями, і він був досить сильним, технічним, вмів забивати голи. Красень, одним словом! Навіть коли знаменитий гравець київського Динамо Йожеф Йожефович Сабо йшов з футболу, він йому свою футболку подарував, кажучи, що це буде мій наступник. Але не судилось. Проте у Гріши певний час було навіть прізвисько «Сабо». Не всі про це знали. Але так було.
Потім ми з ним працювали в одній зв’язці як тренери. Ми з ним разом тренували дітей, юнаків та дорослих. Він багато довіряв вихованцям. Я міг прикрикнути, а він – ніколи. Він не наказував, він був дуже добрий. Гриша був добряк, але справедливий.
Тихонович мав відмінну пам'ять, гру запам’ятовував так добре, що безпомилково міг потім робити розбір без перегляду запису. Він пам’ятав майже до самої смерті всі дні народження вихованців. Отакий він був.
Гриша вмів розробити як тактику, так і стратегію гри. Мав футбольне чуття, знав коли саме на поле випускати гравця. Гру будував на сильних та слабких сторонах своїх вихованців. Балансував.
Гриша завжди казав: головне колектив, якщо буде зіграна команда гравців та тренерів – все вийде. Він вмів згуртувати людей, залагодити конфлікти, гострі кути.
Тихонович був комунікабельною людиною. Мав багато друзів серед спортсменів, суддів, тренерів. Це часто ставало в пригоді.
Гриша був дуже різносторонній, розбивався не тільки в футболі, а й в політиці, історії.
Ми з ним були гарні друзі. Мені його бракуватиме. Сабо, я буду сумувати!».
Інтерв'ю з Григорієм Варжеленком, записане редакцією у 2021 році, можете подивитися нижче.
Ви почуєте історію любові Варжеленка до футболу – гри, якій він віддав понад 40 років свого життя. Також – дізнаєтеся цікаві факти про вихованців заслуженого тренера, яскраві моменти з його футбольної та тренерської кар'єри, та, з історії нікопольського футболу.
