«Сподіваємося відремонтувати дах після війни», - Алла Вітренко, про проблеми і потреби ОСББ «Надія»
Алла Вікторівна Вітренко вже сім років є головою ОСББ «Надія», на балансі якого один будинок. До цього - це був кооперативний дім, в який однією з перших пані Алла переїхала 53 роки тому.
До війни у будинку було заселено 99 квартир зі 100. Наразі — менше половини. В будинку живе півсотні людей, фінансові можливості яких обмежені. Це, безперечно, впливає як на кількість внесків, так і на якість обслуговування прибудинкової території.
З журналістами Нікополь.City пані Алла зголосилася відверто поспілкуватися про життя будинку у прифронтовому місті, та проблеми їх об'єднання під час великої війни.
- Ми з вами порахували — людей залишилося зовсім небагато. Хто залишився? Як справи з внесками?
- Такі як я — пенсіонери. Молоді у нас зовсім мало. Її і до війни не було. Більшість людей тут проживає з самого початку забудови. Ми всі одне одного знаємо піввіку. Якщо людина не може сплачувати внески, я це прекрасно бачу. Бо це старенькі люди з мізерною пенсією, які так ледь зводять кінці з кінцями. Є й люди з інвалідністю, лежачі. Моя мама теж не ходить. За одними з них є догляд. Про інших піклуємося ми самі, «по-сусідськи». От дідусь один є — той категорично не сприймає жодних соціальних робітників. Що ж зробити — не покинеш його напризволяще.
Я не розумію тих, хто має високі зарплати, але відмовляється сплачувати за отримання дому та прибудинкової території, мовляв — невідомо що буде завтра, і куди підуть ці гроші, якщо будинок буде зруйновано… Але таких, авжеж, одиниці. Більшість наших мешканців свідомі. Є такі, що вже кілька років проживають за кордоном, але продовжують щомісяця переказувати мені гроші, доручаючи сплату всіх комунальних послуг за них.
Алла Вітренко вже 7 років є головою ОСББ «Надія»Фото: Особистий архів пані Алли
- Якщо внесків не вистачає, чи розглядали ви можливість підняття тарифу на обслуговування будинку та прибудинкової території?
- Ми провели загальні збори та вирішили не підвищувати, і будемо якось своїми силами справлятись. Важко, але кому ж зараз легко.
- Чого зараз потребує ваш Ваше об'єднання найбільше?
- Всього потребуємо. Все ламається, все треба ремонтувати. Дашки треба ремонтувати, бо вже гниють опори. Від будь-якої допомоги не відмовимось і будемо вдячні! Найменше і найпростіше — це гуманітарна допомога. Хто тут в нас? Старенькі. Отримуємо, як і всі. Але мешканцям її дійсно не вистачає. Постійно питають мене, де гуманітарка, де гуманітарка…
- За той час, що ви керуєте об’єднанням, чи вдавалося проводити ремонти за кошти місцевого бюджету? Можливо, зверталися до благодійних організацій за допомогою?
- Ще до повномасштабної війни направляли три запити про необхідність капітальних ремонтів до органів місцевого самоврядування. На жаль — безрезультатно. А вже зараз є проблеми по серйозніше.
Дитячий майданчик колись давно встановив ексдепутат Верховної Ради Андрій Шипко, лави фарбував Бичков Дмитро. До благодійників, звичайно, зверталися. На гранти міжнародні неодноразово подавались — але, на жаль, нас не обирали.
Може знаєте, що певним домоволодінням допомагали з ремонтом покрівлі, фасаду тощо, коштом місцевого бюджету? Так ось, тут мова про будинки, які входили раніше до складу ЖЕКів і платили внески в місцевий бюджет. У нас, як кооперативу, можливості скористатися такою допомогою не було.
- Великі ремонти ви не могли собі дозволити?
- Ми на всьому намагаємося зекономити, оскільки зірок з неба не хапаємо. В нас мінімальний штат, необхідний для функціонування будинку. Всі поточні ремонти ми виконували, все що необхідно — робимо. З великих ось, наприклад, що ми встигли - це повністю закрити шви між панелями по периметру. Повністю перекрити той таки дах — таких коштів у нас вже не було. Про що й говорити в нинішніх реаліях. Маємо надію, що нам вдасться зібрати на це кошти, після війни.
- По нинішніх проблемах: а щастя, ваш будинок не ушкоджений снарядами…
- Дякуючи Богу, в наш будинок не потрапляли. Але «обстукали», так би мовити, з усіх боків. Буквально в 50 м звідси, на території дитячого садочку, впав снаряд — на щастя не розірвався. Від постійних прильотів поблизу дому, та вібрації від вибухової хвилі, в нас почали «від'їжджати» останні два під'їзди. Відтак руйнуються стіни та шифер на покрівлі.
Двір ОСББ «Надія»
- Як у вашому будинку з укриттями?
- Почнемо з того що це бетонний панельний дім. Ви тільки уявіть що буде якщо не дай боже станеться обвал, внаслідок прямого влучення. Всі ми розуміємо: так було і в Харкові, і в Миколаєві, та інших прифронтових містах — не доведи Боже, — це буде братня могила… Але, ми як законослухняні та свідомі мешканці громади, виконуємо її приписи.
У підвалі багатоквартирного будинку знаходились комори співвласників — там зберігали особисті речі консервацію, та таке інше. Ці комори — приватна власність співвласників будинку. Ми не маємо ніяких законних прав, щоб зривати там замки тощо. До комор в будинку є два входи. Вони між собою не пов'язані, але за правилами безпеки, має бути запасний вихід. Тож ми перебили одну зі стін для того, щоб зв'язати між собою два входи.
В тих коморах, що належать мешканцям, кожен зробив собі власний запас всього необхідного: продукти швидкого приготування, вода, медикаменти — все необхідне, щоб можна було пересидіти кілька днів за потреби. Продуктів багато не зберігаємо, бо боїмося завести щурів, тарганів та інших шкідників.
Загальний вхід до укриття у нас відкритий, але до кімнати, де знаходяться комори, висить замок. У кожного з власників квартир є свій персональний ключ. Другі двері довелося встановити, бо ми стикнулися з проблемою, що у підвалі вештались якісь незрозумілі сторонні люди. Ми не маємо змоги найняти охоронця, який цілодобово буде охороняти приміщення підвалу та відповідати за зберігання речей мешканців.
- Хто допомагав вам облаштувати укриття?
- Все самі. Здебільшого, люди несли з дому. Хто стільці, хто ковдри. Мій син, наприклад, старий диван приніс. З міської ради телефонували спитали: «Що вам потрібно?». Ми обговорили і вирішили що нам потрібні широкі лави. Представники місцевої влади завезли нам газобетон, що став основою для лав. Зверху ми постелили дошки, накрили, з європіддонів настелили підлогу — так і сідаємо.
Слідкуйте за нашими матеріалами в Facebook, Telegram та Instagram.
Там ми розповідаємо, чим живе Нікополь та район!
