«Був момент, коли майже 18 тисяч підписників не вимикали оповіщення ЗАГРОЗи»: Олександр Конфедерат
Продовжуємо серію публікацій про телеграм-канали Нікопольщини, які сповіщають про загрозу артобстрілу. На черзі - телеграм-канал ЗАГРОЗА: Нікополь/Марганець - найбільший за кількістю підписників серед волонтерських каналів. Наразі має аудиторію в 33 тисячі читачів. Щоденно тут публікуються сповіщення про залпи ворожої артилерії з протилежного берега. Їх фіксують за допомогою інформації, отриманої від українців, що знаходяться в окупації на протилежному березі.
Канал створено в липні минулого року нікопольцем та волонтером Олександром Конфедератом. До моменту появи ЗАГРОЗИ Конфедерат був адміністратором Нікопольського чату - спільноти, де учасники могли обговорювати події повномасштабного вторгнення. Тут своїми переживаннями ділилися як мешканці Нікопольщини, так і деяких міст Запорізької області.
Наразі чат і ЗАГРОЗА продовжують своє існування.
Журналісти Нікополь.City зустрілись з Олександром, аби поставити йому кілька питань щодо історії створення чату та каналу, почути про досвід співпраці з іншими волонтерами та механізм оповіщень.
- Як саме працює механізм оповіщення в ЗАГРОЗІ? Як взагалі з'явилася ідея створення каналу?
Канал працює просто й ефективно: сигнал із ЗАГРОЗИ дорівнює залпу. Прийшло сповіщення - ховайся. Технічно це виглядає так: від небайдужих українців, що проживають на тимчасово окупованій частині Запорізької та Херсонської областей, ми отримуємо повідомлення про залп в бік Нікопольського району, Одразу ж на каналі повідомляємо про «вихід». Точний механізм розголошувати не буду, адже це може наразити на небезпеку тих, хто все ще нам допомагає.
Щодо ідеї створення каналу, то вона з’явилась в липні минулого року, коли на зв'язок зі мною вийшов хлопець, на ім’я Олег (справжнє ім’я було змінене редакцією з міркувань безпеки, - авт), який нині вже знаходиться на території, підконтрольній Україні.
Він сказав, що мешкає в Енергодарі та чує виходи, і спитав, чи може це чимось нам допомогти. У нас не було професійних знань про траєкторію та швидкість польоту снарядів, тому ми вирішили поекспериментувати: якщо Олег чує залп, він одразу повідомляє про це мене, а я повідомляю в Нікопольський чат, що адмініструю. Якщо події відбувалися вночі, він мав телефонувати мені, поки я не відхилю виклик - це був сигнал що я прийняв інформацію. Отримавши повідомлення про загрозу артобстрілу я закривав чат і писав повідомлення, що мали розрядити ситуацію. Також додавав рекомендації: негайно пройти в укриття та дотримуватися правил двох стін.
Олег запропонував створити групу, де люди будуть писати про відліт і приліт, про переміщення ворожої техніки та інше - щось дуже схоже на чат Енергодару що вже існує. Але я не підтримав цю ідею. Потрібен був канал лише з однією функцією - оперативно проінформувати безпосередньо до першого прильоту. Єдине що було необхідно користувачам - одноразово налаштувати окрему мелодію на цей канал, щоб відрізняти сигнал ЗАГРОЗИ від решти.
Тож так і з’явилась ЗАГРОЗА, а Нікопольський чат продовжив своє існування паралельно.
Олександр Конфедерат - власний архівФото: Instagram
- Чим підтверджена ефективність такого формату оповіщення?
Перш за все, це довіра людей і схвальні відгуки, що ми отримали від них. За статистикою, що надає Telegram, понад 80% підписників нашого каналу не вимикають сповіщення - це дуже високий результат. У піковий момент, цей показник досягав позначки 89%!
Зібравши статистику обстрілів, я міг порахувати час від отримання повідомлення Олега, до моменту прильоту - зазвичай це було 20-30 секунд. Це підтверджували наявні у нас відеозаписи з камер спостереження. Час що минув від моменту спалаху на протилежному березі, до вибуху що лунав на нашому - був той самий.
Майже відразу як був зроблений порівняльний аналіз роботи ЗАГРОЗИ з офіційними каналами сповіщення, я вирішив написати начальнику Нікопольської РВА Євгену Євтушенку. В повідомленні презентував канал ЗАГРОЗА, розповів ким я є, чим займаюсь. Додав матеріали аналізу дієвості різних типів оповіщення про загрозу артобстрілу. Але мені повідомили, що військова адміністрація має своє бачення стосовно роботи системи сповіщень у Нікопольському районі, і пріоритетним напрямом є завчасне попередження про ймовірність обстрілу.
На мою думку, це не мало практичної користі. На той момент, люди звикли до обласних тривог і вже не реагували на них. Такий самий ефект чинить заздалегідь увімкнене оповіщення про ймовірну загрозу артобстрілу. Інколи, сирена вмикається взагалі на декілька хвилин пізніше першого прильоту. Це призвело до того, що наразі люди звикли й до загрози артобстрілу, і дехто не реагує навіть на неї.
Статистика каналу ЗАГРОЗА за вересень 2023 рокуФото: Telemetr
- Наскільки я розумію, вся система оповіщення зав’язана на людях з протилежного берегу. У зв’язку з цим, які виникають труднощі?
Вже давно почалися складнощі. Основна причина - люди. Ті, які співпрацювали з нами останній рік - покинули тимчасово окуповану територію. Вони більше не мають можливості передавати інформацію з того берегу. Крім того, ніхто не скасовував небезпеку, на яку наражають на себе ті, хто ще залишився. На нові заклики до співпраці більше ніхто не відкликається. Морально я готовий до того, що остання людина з команди може покинути протилежний берег і сповіщати буде нікому.
У мене є декілька ідей якими можна розв’язати проблему сповіщень. За наявності матеріальних ресурсів, можна зробити набагато краще та дієвіше: залучити до цього процесу програмістів та пустити в дію технології на основі штучного інтелекту. Розкрию невеличкий секрет, ми дійшли домовленостей з волонтерськими телеграм-каналами інших міст району. Наразі активно працюємо над повним переосмисленням наявної у ЗАГРОЗИ та інших каналів системи сповіщень.
- Ви говорите про домовленість із волонтерськими ТГ-каналами. А до цього моменту ви мали подібний досвід співпраці, чи він буде першим?
Завжди всіх запрошував долучитися - як місцевих, так і мешканців протилежного берегу. І люди приєднувались до нашої команди. Я був готовий до співпраці на безоплатній основі з усіма подібними волонтерськими проєктами.
Був досвід співпраці із людьми під псевдонімами Аладін і Укротитель, що адміністрували канал Гачі. Я безоплатно надав їм рекламні послуги у нашому чаті й аналогічному чаті Покрова. Проте в якийсь момент почав отримувати скарги підписників, що в чаті Гачі блокуються всі, хто будь-яким чином згадує канал ЗАГРОЗА. Я це перевірив - свідчення підтвердились. Мене це збентежило, адже в особистому спілкуванні у нас панувала дружня атмосфера та переконання, що ми робимо одну справу. На моє питання навіщо видаляти згадки про ЗАГРОЗУ, почув: «Бо ми конкуренти».
Потім мене безпідставно звинувачували в співпраці з окупантами, здачі партизан на протилежному березі. Перевірки мене в СБУ підтвердили, що це був звичайний наклеп. З Аладіном ми все вирішили та закрили це питання. Наразі він давно покинув команду Гачі. Це залишилось історією, яку особисто мені не дуже приємно згадувати.
- Повертаючись до історії: що передувало створенню ЗАГРОЗИ? Як ви знайшли одне одного із командою однодумців?
Все почалось 24 лютого. Було повне нерозуміння того, що відбувається. Від інформаційного вакууму страх лише посилювався. Я увімкнув телевізор, почав активно шукати інформацію в Інтернеті. В ті дні нескінченно звучали сирени, які постійно тримали в напруженні. Вони морально пригнічували, було відчуття що ось-ось щось станеться. Перші кілька днів я ховався в укриття під час кожної тривоги й там продовжував шукати джерела інформації.
Я натрапив в телеграмі на чинний Нікопольський чат. Там обговорювалися події, що стрімко розвивалися: коли загарбники, майже без опору захоплювали місто за містом, село за селом на південному напрямку, тривожні звістки з Півночі, Сходу України... Серед людей в чаті спостерігались здебільшого панічні настрої.
Я раніше цікавився психологією, передивився багато тематичних відео, читав книжки, а на додачу маю високий рівень емпатії. Тож в тому чаті я запропонував людям, які потребували підтримки або, просто мали потребу розповісти комусь про свої переживання, написати мені. Але я навіть не очікував, що на мій заклик відгукнеться значна кількість людей!
Це були не тільки мешканці району. Писали та телефонували військовослужбовці, які знаходячись на нулі, переживали за своїх рідних, що залишились вдома. За моїми підрахунками, моєю допомогою скористалося близько тисячі людей.
В той час моя основна робота зупинилась. Я майже цілодобово знаходився у спілкуванні з учасниками чату, намагаючись їх заспокоїти. Люди почали називати мене «нікопольським Арестовичем». Маю на увазі час, коли він ще був тим, хто заспокоював усю країну.
Згодом, інформаційні потоки трохи систематизувались. Почали надходити перші звістки про успіхи українських військових на фронті, розгромленні російські колони тощо - безумовно, це полегшило моє завдання, і ми змогли зосередитись на інших соціальних та гуманітарних цілях. Серед іншого, допомагали продуктами для ранчо «Біла підкова», зоопарку, притулку для тварин, переселенцям, самотнім літнім людям. Відправляли провізію нашим військовим на фронт на Харківському напрямку, збирали медикаменти для Червоного Хреста та відправляли в Бучу.
Відтак, завдяки моїй волонтерській діяльності я був достатньо відомим в інтернет-середовищі по обидва береги Каховського водосховища. Це дало змогу згуртувати активну молодь для подолання паніки і хаосу в той складний період.
Тож в підсумку - створенню ЗАГРОЗИ передував Нікопольський чат. Відверто скажу, що витрати на організацію ЗАГРОЗИ склали нуль гривень. Все це стало можливим лише завдяки українцям з окупованої території. Нині він тримається на небайдужих людях, волонтерах та ентузіазмі.
