Великий Луг в світлі воєнно-політичної історії
Український етнос сформувався у прадавні часи на певні території зі специфічними ландшафтами та екосистемами досягши гармонійного узгодження свого буття з довкіллям. Це досягалось завдяки, на жаль, сьогодні забутим та загубленим урокам Дніпра як природного об'єкту.
Для українців південь рідної землі уособлювали такі домінуючі природні ландшафти, як Степ і Дніпровський Великий Луг.
Про Великий Луг в світлі воєнно-політичної історії розповідає кандидат історичних наук, краєзнавець Мирослав Жуковський та голова Нікопольського відділення міжнародного фонду Дніпра Вячеслав Сандул.
Великий кордон між двома світами
Степ і Дніпровський Великий Луг... Саме ці макрорегіони визначили в процесі становлення українського етносу в середні віки не тільки види його практичної діяльності, а й форму державного устрою Християнської Козацької Республіки, що існувала кілька століть.
Генетична міць запорозьких козаків, стійкий генотип «козачого етносу», могли сформуватись лише в благодатних природних умовах, як відповідь на виклик часу та сусідів, що загрожувала самому існуванню українського народу.
В кінці XV століття степові землі нижче дніпровських порогів стають об'єктом колонізації уходників, мешканців Черкащини, Канівщини, Київщини, які займалися промислами, полюванням, рибальством.
Дніпровські плавні, які розкинулися між островами Хортиця і Тавань, були унікальним природним об'єктом, своєрідною зеленою перлиною серед випалених літнім сонцем степів.
Козаки називали ці плавні Великим Лугом, «батьком», оскільки він був для них одним із найпродуктивніших місць тогочасного аграрного виробництва і промислів.
Внаслідок щорічних повеней за багато тисячоліть тут утворився потужний шар родючого грунту на великих низинних територіях. А незчисленні рукави і протоки, сам Дніпро, озера, були місцем зосередження величезної кількості різноманітної риби.
Освоєння краю супроводжувалося будівництвом невеликих укріплень – організацією козацького самоврядування на Запорожжі та кровопролитною збройною боротьбою з турецько-татарською агресією проти України та інших християнських народів Східної Європи.
Воєнно-політична необхідність привела у середині XVI століття до утворення Запорозької Січі міста Фортеці і адміністративного центру українського козацтва за порогами Дніпра.
Поява Січі відновила процес національного державотворення українського народу, який в той час опинився під владою іноземних держав. Запорозькі Січі XVI-XVIІІ століть розташовувались в різний час між річками Томаківка і Базавлук.
Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Нова - спирались на Великий Луг. Він був не тільки основою для економічного розвитку, але й величезним природним бар'єром проти мусульманських завойовників. І тому не дивно, що протягом століть Великий Луг був частиною великого кордону між двома світами – християнського європейського і мусульманського азіатського.
Тільки після виходу Російської імперії у 1774 році до Чорного моря, знищення нею Запорозької Січі у 1775 році та Кримського ханства у 1783 році, дніпровські плавні, як природний бар'єр, втратили своє геополітичне значення в міждержавних відносинах.
За цим не забарилось і знищення представниками прийшлого етносу тисяч зимівників цих вільних козацьких господарств фермерського типу. Протягом тисячоліть свого перебування на берегах Дніпра, люди та створені ними суспільно-політичні системи не змогли змінити ні плину великої ріки, ні грізні перепони порогів, ні унікальний неповторний плавневий ландшафт.
Жовтень 1917 року в Росії започаткував існування тоталітарної комуністичної радянської системи. Потужні людські і матеріальні ресурси країни були спрямовані на реалізацію планів світової революції. Особлива роль в цих планах була відведена і Дніпру. Сталінське керівництво Радянського Союзу мало в своєму розпорядженні документи з архіву Червоної Армії про характер та особливості бойових дій на Дніпровському рубежі, зокрема, в районі дніпровських порогів острова Хортиця та плавень.
Найбільш виразним прикладом були - бойові дії Південного фронту Червоної армії проти білоросійської армії генерала Врангеля, протистояння по Дніпру в червні-липні 1920 року, Каховський плацдарм радянських військ в серпні-жовтні, Задніпровська операція врангелівців 8-14 жовтня, їх поразка з наступним розгромом у Криму.
Використовуючи ідею спорудження штучного водосховища в районі дніпровських порогів, що розробляла ще в дореволюційні часи, радянські інженери-гідротехніки за завданням Політбюро, ЦК ВКП (б) та РНК СРСР розробили план створення по всій течії Дніпра системи водосховищ.
В цілому Дніпро каналами сполучається із Західною Двіною, Бережанською водною системою з 1885 року, з Німаном - Дніпровсько-Німанським каналом з 1784 року, з басейном Західного Бугу Дніпровсько-Бузьким каналом з 1848 року.
Реалізація планів мала створити перший неприступний водний бар'єр на шляху військ умовного противника. Хоча в ті часи в стратегічних планах війни називалися конкретні держави - країни Балтії, Германо-польський блок та Румунія. Досвід риття каналів багатотисячними арміями ЗК під керівництвом наркомів НКВС в 30-і роки в СРСР вже був.
В час екстремальної військової ситуації передбачалися: або спуск необхідних чи всіх водоймищ, або знищення вибухівкою конкретних гідротехнічних споруд в залежності від становища під час війни. Будь-яке вище розташоване водосховище повинно було після вибуху, за принципом доміно, руйнувати всі нижче розташовані мостові комунікації і греблі в будь-яку пору року. Таким чином, на шляху танкових і моторизованих з'єднань противника із Заходу утворювались би багатокілометрова водно-болотиста місцевість.
Будівництво Дніпрогесу та «Нижний Днепр»
Першою ланкою у створенні споруд Дніпровського каскаду стало будівництво у 1927-1932 роках Дніпровської гідроелектростанції імені Леніна у місті Запоріжжі, нижче Дніпровських порогів. В комуністично-радянській пресі його будівництво було подано як народна будова періоду першої соціалістичної п'ятирічки.
Проте ніде не вказувалося, що вартість будівництва Дніпрогесу стократно переважала тодішню вартість спорудження звичайної теплоелектростанції Донбасу з його нескінченним на той час запасами вугілля.
Дніпрогес досяг проектної потужності 560 Мвт лише у 1939 році. Це дозволило забезпечити частково електроенергією запорізький промисловий комплекс. Дніпровські пороги були затоплені, що дозволило наскрізне судоходство по Дніпру від його чорноморського гирла до Києва і вище. У військовому плані це означало можливість вільного просування по Дніпру наймогутнішої на той час у Європі Дніпровської військово-морської флотилії .
Перед введенням в експлуатацію Дніпрогесу Державний інститут по проектуванню гідротехнічних споруд НКЗ СРСР опрацював робочу гіпотезу проекту «Нижний Днепр», яким передбачалось створення його повного шлюзування, тобто створення штучного водосховища. Необхідно зазначити, що цим проектом намічалось відгородити 50 000 га плавень Кінським валом та 36 000 га Базавлуцьким валом, який мав починатись одразу за Нікополем. (Сьогодні це мілководдя з його негативними наслідками на плесі Каховського водосховища). Роботи за проектом «Нижний Днепр» за оцінками проектантів передбачалось здійснити не раніше 1942-1945 років.
Але зовнішні події вносили свої корективи. Після підписання 23 серпня 1939 року радянсько-німецького Пакту про ненапад і додаткового таємного протоколу про розподіл сфер впливу у Східній Європі між СРСР і Німеччиною, всі роботи по Дніпру тимчасово припиняються.
Після зайняття військами Червоної Армії Західної України і Західної Білорусії у вересні 1939 року і Бессарабії та Північної Буковини у червні 1940 року, Дніпровська Флотилія була розформована і розділена на Пінську та Дунайську військово-морські флотилії. (Перша мала 58 великих і середніх бойових кораблів, друга - 64).
До речі, треба відзначити, що із залученням тисяч в’язнів сталінських концтаборів був відновлений і почав експлуатуватись Дніпровсько-Бузький канал. По ньому Пінська флотилія повинна була за відповідним наказом вищого командування ЧА пройти у Буг, а далі через канали Вісли і Одеру у взаємодії з сухопутними військами до Берліну, що до речі, і відбулось у 1944-1945 роках. А Дунайська флотилія повинна була також у взаємодії з сухопутними військами ЧА у відповідний час за відповідним наказом прийти з визвольною місією у Європу.
Проте у початковий період війни обидві флотилії загинули, а німецько-румунська група армій «Південь» прорвала оборону радянських військ Південно-Західного і Південного фронтів. 17 серпня 1941 року танкові дивізії німців, розпочавши наступ з-під Кривого Рогу, протягом дня захопили Апостолове, марганцеві копальні імені Орджонікідзе, Нікополь і Марганець.
Велетенській вал дніпровської води...
Вранці 18 серпня 1941 року німецькі танки і бронетранспортери, ламаючи опір радянських військ вийшли до греблі Дніпрогесу. Вона була підготовлена до вибуху, проте підірвати керівники Дніпрогесу могли тільки за наказом Сталіна. Але очікувати його в цій ситуації було невиправданим ризиком, оскільки захоплення німцями Дніпрогесу та їх прорив в Запоріжжя означав крах Південного фронту. Тому 2 військових інженери - підполковник Олексій Петровський та Борис Епов привели в дію вибуховий пристрій. В повітря піднялися і впали у воду сотні тон бетону та металоконструкцій правобережної частини греблі.
Просування німців було зупинено, а велетенський вал дніпровської води висотою понад 10 метрів стрімко покотився Великим Лугом. Тисячі радянських військовослужбовців, бойова техніка і автотранспорт, біженці та їх майно, табуни худоби на переправах через Дніпро аж до самого Херсону, не кажучи про все живе в плавнях, було в цей час знищено випущеною на волю звільненою водною стихією...
Створення штучного моря
Після завершення війни Сталін віддає наказ не лише про відбудову Дніпрогеса, а й про будівництво каскаду водосховищ. Розпочалась холодна війна з недавніми союзниками, і тому, пам’ятаючи досвід вищезгаданих військових інженерів, які підірвали Дніпрогес 18 серпня 1941 року, найпершим почалось проектування Каховської ГЕС та водосховища.
21 березня 1950 року Сталін підписує Постанову Ради Міністрів СРСР «Про будівництво Каховської ГЕС, Південно-українського і Північно-Кримського каналів». Протягом 1952-1956 років були повністю знищені дніпровські плавні і створено штучне море, одне з найбільших у каскаді. Його площа склала 2 155 км2, обсяг 18,2 км3.
До кінця 70-х років минулого століття були не лише створені Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Київське і Канівське водосховища, але і збудована Чорнобильська АЕС на півночі України, а в 1984 році введено перший блок грандіозного Запорізького енергокомплексу ГРЕС-АЕС.
Дніпро в своїй нижній течії, що був славен Великим Лугом перетворився в малопроточне водоймище, де закумульована вода для забезпечення промисловості, сільського господарства та комунальних потреб. Велика ріка життя загубила свою самоочисну здатність, загострилась проблема якості питної води, і тому одержані проблеми Дніпра мають розглядатись через призму Національної безпеки.
2009 рік.
