Головна причина, чому класична література актуальна завжди - це її здатність подолати безліч перешкод. Ці твори пережили низку заборон, а їх автори терор та переслідування радянської доби. Ми не маємо права ігнорувати книги авторів, які боролися за кожен рядок ціною життя, і лише з однією метою — донести правду. Зараз особливо популярна українська класика, книги що дозволяють краще зрозуміти наші цінності, особливо в часи війни, коли ми боремося за майбутнє.
Центральна бібліотека Нікополя пропонує добірку творів - Олександра Довженка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської та Василя Барка. Ці книжки привезли до Нікополя представники Українського ПЕН як літературну підтримку. В них співуча мова, якою вона була століття тому, звичаї, традиції, фольклор, пісні й побут — усе це спонукає любити Україну ще більше. Саме такі книжки проходять з читачами крізь роки змін та стають класикою – кодом української нації.
Олександр Довженко «Зачарована Десна»
Першими своїми реченнями ця повість влучає у самісіньке серце. Це кіно. Короткометражний фільм у жовтуватих кольорах, щось на кшталт старих світлин кольору сепії, але тепліше із ледве відчутними відтінками зеленої трави чи безмежного синього неба.
Читаючи, переносимося в дитинство Довженка. Автор описує город своєї родини, засаджений різними овочами, які посадила мати, згадує свого дідуся, стосунки в родині, селянський спосіб життя. У повісті є багато комічних елементів, з яких, на перший погляд, сміятися й не слід. Наприклад, народження сестрички й смерть прабаби в один день…
Особливу роль у повісті відіграє річка Десна, біля якої розташована хата родини Довженків. Образ води є символом незмінного, вічного, яким є саме життя. Автор називає річку зачарованою і бачить у ній людські риси характеру. Отже, не дивно, що саме ця повість вважається гімном річки Десни.
Василь Стефаник «Камінний хрест»
Як так сталося, що твоя земля стає власністю інших? Пришлі народи керують нею. І єдиний вихід – їхати світ за очі в пошуках кращої долі. Але для цього потрібно залишити все, що надбав протягом життя.
Новелу «Камінний хрест» Василь Стефаник написав під враженнями від масової еміграції галицького селянства за океан кінця 19 – початку 20 століття. Трагедії та драми бідняків постають перед читачами яскраво та реалістично, з усім болем та розпачем.
В основу новели покладено справжній факт, який мав місце в його рідному селі. Cтефан Дідух, односелець письменника, в новелі — Іван, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі на пам’ять селу камінний хрест із вибитими іменами — свого і дружини. Цей хрест і понині стоїть на найвищому горбі в гуцульському селі Русові, як пам’ятник страдницькій долі селянина, який усе своє життя тяжко працював і однаково змушений покинути свою ниву…
Ольга Кобилянська «В неділю рано зілля копала»
Сподобається любителям українського фольклору. У книзі неймовірно мальовничо зображена природа, пори року, звичаї, обряди. Любовні стосунки також показані дуже романтично, переживання героїв, розвиток їхнього кохання, чистого, щирого в самому справжньому його прояві.
Свою лірико-романтичну повість, в якій по вінця драматизму, Ольга Кобилянська написала за мотивами народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці...». У цій повісті порушуються такі споконвічні проблеми, як боротьба добра зі злом, любові — з ненавистю, кохання — зі зрадою.
Дія твору відбувається в одному з гірських сіл Карпатського регіону. Неквапливе життя верховинців зворохоблює приїзд кочового циганського табору. З плином часу починають розпалюватися бурхливі пристрасті, виникає класичний любовний трикутник, а невблаганний фатум веде головних героїв до загибелі.
Василь Барка «Жовтий князь»
Книжка, яка заслуговує бути перекладена на різні мови світу. Цей роман
чітко висвітлює трагедію Голодомору 1932-1933 років.
…Один рік з життя родини Катранників - і один з найстрашніших років в
українській історії, рік Голодомору. Вже перший розділ не передвіщає нічого доброго: селян зганяють докупи та оголошують про фактичний грабунок державою їхніх харчів. Далі ж - усе, що призвело до Голодомору. Забирали останні крихти. Ув'язнювали за заначки. Убивали просто так, тому що люди хотіли їсти. Історія тут не описана в загальних рисах. Насправді ж жахіття тієї доби тут відображено до болю детально.
У творі дуже точно вдалося передати відчуття безвихідності, в яке було загнано людей: вони часто бачать, як буквально гниє зерно, але не можуть його отримати. В одному випадку це призводить до голодної смерті, в іншому - до канібалізму.
Сам автор не пережив голод, але натомість досить точно описав спогади брата, який провів той час на селі. Крім того, Василь Барка близько 25 років збирав спогади очевидців і кілька разів переписував роман. Його варто читати, щоб знати та пам’ятати, до чого призводить «шлях у світле комуністичне майбутнє».
Ольга Кобилянська «Меланхолійний вальс»
Ольга Кобилянська одна з перших в українській літературі звернулася до відображення жінок-інтелігенток, які прагнули вирватися з міщанського середовища. Ця новела про Музику, Кохання й Творчість.
Невелика за розміром, але психологічно навантажена й емоційна, кожною нотою-словом торкається душі читача.
…Три подруги, чиї думки були дуже прогресивними й не вписувалися у тогочасне уявлення про "правильну" жінку. Марта хоче стати вчителькою, Ганна - екстравагантна художниця, а Софія віртуозна та талановита піаністка. У них різне світобачення, різні життєві історії, різні хисти, але їх об'єднує одне - вони жінки, які шукають своє місце у цьому всесвіті та вони не погоджуються зі стереотипами, нав'язаними суспільством. Врешті-решт, їх долі склалися по-різному, навіть зовсім не так, як деякі із них планували. У декого - цілком трагічно, а хтось все-таки зміг знайти себе...
Назва цього твору цілком відповідає його змістові. Він красивий, щемкий, елегантний, але подекуди життя вставляє палки в колеса, і чудовий вальс стає меланхолійним. Крізь свої таланти вони пізнають себе і цей світ, і саме через їх інакшість вони такі особливі.
