Рижиков, Добролюбов, Разін: на честь кого названо вулиці Нікополя, та які нові варіанти пропонують

Перед революцією 1917 року працював вантажником.

Потім примкнув до більшовиків, брав участь у збройних формуваннях більшовицької партії, в Червоній гвардії, в загоні червоних партизанів.

У 1920-1930 роках перебував на різних номенклатурних посадах партійно радянських органів, установ і підприємств.

Був головою нікопольської комісії у справах колишніх червоних партизанів і червоногвардійців. Член Нікопольського міськпарткому. В 1941 році за завданням НКВС і міськкому партії був командиром нікопольського партизанського загону.

Член партії більшовиків-комуністів України. Учасник боротьби з українськими повстанцями. Активний учасник політики комуністів, колективізації, розкуркулення, Голодомору, репресій.

Комуністичними радянськими органами Нікополя вдові Рижикова була видана довідка про його розстріл німцями у 1941 році.

Церква Святого Миколая була збудована на кошти мешканців історичного передмістя Нікополя – Лисої Гори/Новопавлівки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть на честь одного з найшанованих Святих Християнської віри, день якого відзначають щорічно 6/19 грудня.

Вищеназвана церква була зруйнована за рішенням комуністично-радянських органів влади у 1930-х роках. З 1995 року зусиллями вірян Нікополя, Церква Святого Миколая була відновлена на тій же вулиці та на тому ж місці, та відбудована наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть.

Російський літературний критик, публіцист. Підданий Російської імперії.

Народився у Нижньому Новгороді. Помер у Санкт-Петербурзі. Пам'ятники письменнику встановлені у Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді. На його честь названі вулиці російських міст - Томська, Махачкали, Таганрогу та білоруських - Коломни та Вітебська.

Діяч російської культури, якого російська компартія використовувала для комуністичного виховання учнів та студентської молоді.

Скороход Анатолій Володимирович народився у Нікополі. Видатний український математик, доктор фізико-математичних наук (1962), професор (1963).

Академік АН УРСР/НАН України (1985), член Американської Академії мистецтв і наук (2000).

У 1968 році за участь у виступі на захист конституційних прав громадян СРСР був позбавлений компартійно-радянськими органами права викладати математику, керувати аспірантами і виїзду за кордон, публікувати наукові праці на 14 років.

Брав участь у створенні Народного руху України і був делегатом його І з’їзду у 1989 році.

Автор понад 450 наукових праць серед яких 23 монографії. Підготував 56 кандидатів і 17 докторів фізико-математичних наук. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 р., 2003 р.).
Рідний брат – академік НАН України Скороход Валерій.

Скороход Валерій Володимирович (на фото) народився у Нікополі. Видатний український вчений в галузі матеріалознавства та порошкової металургії, доктор технічних наук.

Академік АН УРСР/НАН України (1990), Заслужений діяч науки і техніки України (1995).

Працював директором Інституту проблем матеріалознавства ім.І.М.Францевича НАН України.

Лауреат Державної Премії УРСР в галузі науки і техніки (1987). Нагороджений орденами СРСР та України. Рідний брат – академік НАН України Скороход Анатолій.

Костянтин Ушинський народився в Тулі, Тульської губернії Російської імперії, або Богданці, Глухівського повіту, Чернігівської губернії, Російської імперії. Помер в Одесі, Херсонської губернії Російської імперії.

Педагог і правознавець українського походження, кандидат юриспруденції, один із засновників педагогічної науки та народної школи в Російській імперії.

Автор праць з теорії й історії педагогіки, підручників для початкової школи і статей з педагогіки. Представник українського шляхетного роду Ушинських.

В XIX столітті в російській імперії існувала офіційна теорія, яка базувалася на трьох китах: «Монархия, православие, народность». Тобто - один цар, один православний народ. За концепцією народності усі мають бути русифіковані і асимільовані. Особливо це стосувалося українців, яких російська імперія розглядала як зіпсованих, неправильних росіян.

Ушинський - активний провідник цієї імперської політики у сфері освіти. Його діяльність була позитивно оцінена і використовувалася вищим керівництвом СРСР і компартії у сфері радянської педагогіки, як однієї зі сфер комуністичного виховання дітей і молоді.

Внеску в збереження української культури і мови не зробив, оскільки належав до панівного класу російської імперії.

Володимир Святославович - Великий князь Київський (979-1015 рр.), князь Новгородський (970-988 рр.).

Хреститель Русі-України. Представник династії Рюриковичів, наймолодший син Князя Святослава Ігоровича і Малуші, батько великого Київського князя Ярослава Мудрого.

Об’єднав землі 20 слов’янських та не слов’янських племен в одну могутню державу Східної Європи.

Воював проти булгар, греків, вірменів, поляків, печенігів. Здійснив Хрещення Русі у 988-990 роках і встановив Київську митрополію Вселенського Константинопольського патріархату.

Розбудував Київ і збудував десятки церков, використовував як герб тризуб, заснував нові міста. Карбував власні золоті і срібні монети. В літописах та усній народній творчості має прізвиська – Великий, Святий, Хреститель, Ясне Сонечко тощо. Хрещене ім’я – Василь.

У 987-988 роках Володимир Великий двічі перебував зі своїм військом на правому березі Дніпра – території сучасного Нікопольського краю під час Корсунського походу. Внаслідок активних бойових дій він взяв під контроль Корсунь (Херсонес Таврійський), який знаходився на території сучасного Севастополя.

Візантійський імператор Василь ІІ уклав з ним мир, видав за нього свою рідну сестру Анну (963-1011 рр.). За умов миру і шлюбу Володимир зрікся язичництва, прийняв християнство під іменем Василя та здійснив християнізацію Русі-України. Помер у 1015 році. Похований у Десятинній церкві.

Володимир І канонізований православною і католицькою церквами як Святий рівноапостольний і його пам’ять вшановують щорічно 28 липня. Також цей день з 2021 року відзначають і як офіційне свято – День Української Державності.

Пам’ятники Володимиру І встановлені в Україні, Росії, Польщі, Великій Британії, Аргентині, Австралії, Канаді.

Петро Брачко народився у Валмієрському повіті Ліфляндської губернії, латиш. З 1917 року латиський стрілець, член Російська Соціал-Демократичної Робітничої Партії більшовиків, комісар 18-го Латиського червоного полку (Латиські стрільці (Latviešu strēlnieki) — особовий склад стрілецьких частин, сформованих 1915 року під час Першої світової війни з мешканців Ліфляндської, Курляндської та Вітебської губерній. У 1916 році розгорнуті в латиську стрілецьку дивізію. Після Жовтневої революції перейшли на бік більшовиків. Було найбільшим національним військовим утворенням на службі в Червоній армії. Використовувалися як винятково боєздатна сила на службі революції), потім комісар 4-ї дивізії.

Агент Комінтерну на нелегальній праці у країнах Балтії.

За наказом Комінтерну повернувся до СРСР 1923 року.

Закінчив Дніпропетровську губернську партшколу, директор заводу «Червоний Профінтерн» у Дніпропетровську (Дніпрі - нині). У 1927-1928 працював на металургійному заводі ім. Дзержинського у Дніпродзержинську (Кам'янське - нині).

Закінчив Промаакадемію у Москві, призначений директором Макіївського металургійного заводу. З 1933 начальник «Нікопольбуду» - так називалася територія будівництва Нікопольського Південнотрубного заводу.

На будівництві заводу було не скільки, і, не тільки місцеві мешканці, скільки завербовані в центральних російських губерніях люди.

Оскільки був низький рівень продуктивності праці вищі компартійно-радянські органи, дали наказ організувати на території «Нікопольбуду» концтабір, який охороняв конвойний батальйон ОДПУ НКВС СРСР

1935 - директор Нікопольського Південнотрубного металургійного заводу.

Заарештовано 09 січня 1938 року за звинуваченням у шпигунстві на користь буржуазної Латвії та створенні диверсійної організації на ПТМЗ. 31 березня того ж року засуджено до розстрілу.

Дубовик Іван Тихонович майстер спорту СРСР, засновник боротьби самбо у Нікополі.

У 1964-2004 роках працював тренером-викладачем з боротьби самбо та дзюдо в дитячо-юнацькій спортивній школі та спортклубі «Трубник».

Заслужений тренер України з боротьби самбо.

Дубовик підготував двох майстрів спорту СРСР міжнародного класу, 25 майстрів спорту України та СРСР, переможців і призерів чемпіонатів СРСР, України та Світу.

Почесний громадянин міста Нікополя. Похований у Нікополі.

Степан Разін — ватажок повстання 1667—1671 років у Московському царстві.

Вищим керівництвом комуністичної радянської влади активно пропагувався як історичний герой визвольного селянського руху в боротьбі проти панівних класів російської імперії і, комуністичного виховання суспільства.

Церква була збудована за ініціативи представників цеху вільних матросів наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть в історичному передмісті Нікополя – Довгалівці на честь одного із найвідоміших свят Християнського світу – на честь Бога-Отця, Бога-Сина і Святого Духа.

Церква Святої Трійці була знищена за рішенням комуністично-радянських органів влади у середині 1930-х роках.

Наприкінці ХХ століття за ініціативи вірянин у Нікополі, церква була відновлена на тій же вулиці і на тому ж місці та відбудована.