«Закінчити війну, допомогти хлопцям» - нікополець Олександр Вітько про волонтерську діяльність
Олександр Вітько - волонтер і чудовий приклад українця, який з небайдужого мешканця Нікополя став засновником благодійного фонду «Віра, Надія, Любов - Нікополя».
Організація Олександра надає бійцям на передову термобілизну, дощовики, печі та смаколики. В'яже шкарпетки та мітенки, щоб наші захисники були в теплі у зимовий період. Також волонтери готують для бійців домашню випічку, консервацію.
Журналісти Нікополь.City поспілкувалися з Олександром особисто. Він розповів про всі деталі, труднощі і радості волонтерської діяльності у місті, яке щодня під обстрілами. Ми поговорили про початок волонтерства, проблеми логістики і справжні, щирі емоції, які надають сил. А також про людей, які залучені до діяльності фонду.
- Чому ви вирішили взятися за цю справу? Яка думка, вчинок стали вирішальними, щоб почати займатися волонтерством?
З перших днів широкомасштабного вторгнення ми зрозуміли, що повинні допомагати військовим. І не тільки військовим, а і нашій країні. Спочатку збирали консервацію для хлопців, як волонтери. Перша була наша спроба: ми на Маріуполь зібрали сухпаї хлопцям, з Європи. У мене друзі в Європі. Ми зібрали власні кошти. І після того ми почали шити спідню білизну для військових. Спочатку ми шили звичайні - з тканини, яку люди приносили. Потім вже для шпиталю шили.
- Коли ви розпочали свою волонтерську діяльність?
26 чи 27 лютого. Вже в перші дні вторгнення ми дізналися, що там вже було потрібно: Київ був, Маріуполь - там вже почалося. Спочатку ми не знали, куди це переправляти, як переправляти. Ми почали возити на «швидку», там збирали волонтери. Возили туди, а вони вже переправляли хлопцям.
- А як саме ви передаєте на фронт допомогу вже зараз?
Легко. Дуже багато хлопців приїжджають. Вони телефонують і кажуть, що потрібно. Зараз ми вже і термобілизну шиємо. У нас є Валентина - професійна швачка, і вона багато вже пошила. Вже 800 комплектів віддали, а зараз у нас ще десь 70 шиється. У нас тканина водонепроникна, тож хлопці кажуть — хороша термобілизна.
- Які виникали спершу труднощі?
Труднощі виникали з грошима. Ми побачили, що хлопцям потрібні буржуйки й турбопечі, тож турбопечі робили. Геннадій такий є - безкоштовно це все робить. Бачив багато дружин військових, які казали, що проблеми з постачанням їжі. Ми почали швидше. Двоюрідна сестра моєї дружини - Юля - робила каші на автоклаві. Ми збирали гроші в інтернеті. Закуповували м'ясо, каші, баночки, кришечки. Потім вже люди побачили, що ми таке робимо і кришки нам купляли. У нас навіть друзі наші, які тримають магазин, закуповували нам кришки, бо дуже дорогі для консервації. Також вони давали електроди для різки металу. Ось так люди бачили, що ми робимо і хотіли у цьому взяти участь. І баночки також по всьому Нікополю збирали - я їздив на автомобілі.
Ми викладаємо в інтернеті, що ми зробили, щоб люди бачили. Тому благодійний фонд відкрили. Звітність веде бухгалтер.
- Можете назвати напрямки, де найактивніше допомагаєте захисникам?
Постійно напрямку в нас немає. Так люди знаходять, дізнаються, або хтось казав, що ми допомогли. У нас немає якихось одних хлопців, у нас хлопці наші — це вся Україна. Наші хлопці - які захищають нашу країну. Завдяки їм ми спимо, вдома. Мені телефонують хлопці, я питаю, «що вам потрібно». Вони перелічують і ми вже збираємо для них. А буває так, що ми дізнаємося де вони знаходяться. Дивимося — за декілька десятків кілометрів є від них Нова Пошта, і ми відсилаємо все. Потім вони все отримують, і знімають нам фото чи відеозвіти.
- Процес передачі допомоги з самого початку був організованим? Чи були якісь труднощі?
Ну дивіться, спочатку відправляли з волонтерами, або хтось їхав туди. Бувало й так, що військові приїжджали, забирали. Спочатку ми не знали як це вести, але були волонтери, які ще з 2014-го року возили, і вони нам допомагали порадами. Розповідали, що і як. Як налагоджувалося?... Хтось організовував і людям заправляли машину, збирали кошти на паливо, потім вони їхали, відвозили.
У нас волонтери нікопольські - вони класні. У чому мені дуже подобається: якось у нас все налагоджено. Якщо кудись машина їде, то написали у наш спільний чат і у того одне є, у того інше - і так зібрали, привезли й відправили це все. Нема такого, щоб хтось на себе ковдру тягнув, ні. Ми робимо спільну справу. Закінчити війну, допомогти хлопцям — у нас це зараз головне.
- Хто бере участь у вашій волонтерській діяльності? Це зовсім різні люди? Чи є стала команда?
Ми десь місяці два чи три тому робили подяку від фонду нашим волонтерам. То в нас, ми не очікували навіть - 21 подяка була! З нами працює садочок «Журавлик», з яким ми розробили дощовики. Ми питали у військових. У мене є друг, він колись воював дуже давно, от він нам розказав, які краще дощовики робити. Щоб хлопці були задоволені. Ми розробили пончо, ми приміряли на наших військових, які в Нікополі. «Добре, — сказали хлопці, — робіть, такі класні». Ми доробили там капюшон який прибирається. Потім ми відправляємо і хлопці кажуть, що не подобається — ми переробляємо. Знову відправляємо, кажуть: «Ось, отак краще». Ми питаємо у військових, що їм подобається, а що ні. Якщо щось не подобається, ми питаємо що саме, і доробляємо.
От тільки що, перед вашим дзвінком, у нас хлопці брали дощовики. Їм прислали туди були на фронт, але вони в чому погані — зачіпаються і рвуться. І кажуть хлопці, що не зручно, рухи сковує. А оце вони взяли у нас дощовики-пончо, вони вдягаються на твою екіпіровку, там навіть автомат у тебе є, там всередині, теж накритий. Ну, комфорт це основне для збереження життя військового.
Також термобілизна. У людей, у яких ми замовляли тканину, вона подорожчала, але нам залишили нашу ціну за якою ми беремо. Бо вони знають для чого. Ми ж не для себе її беремо.
Ще дуже добра людина це - Денис, він на постійній основі передає нам кошти у фонд. Ми останній раз взяли на 25 000 для термобілизни. І я думаю, це останнє, що ми беремо на неї. Зараз будемо на дощовики більше.
- Звідки ви берете кошти на закупівлю?
Люди дають. А ще було у нас місяць тому, Світлана Король з Євгеном Євтушенком збирали на метеостанцію й у них залишилися кошти. Вони нам передали їх, на наш благодійний фонд. Ми закупили тоді тканину на дощовики, і вже дні через два я кинув звіт, що ми придбали. Вони й перед тим давали, і люди донатять.
А нещодавно ми придбали сітки маскувальні. Мені вони чим сподобалися: їх не потрібно плести. Вони вже готові. І сітки не промокають. Бо, якщо дівчата будуть плести, то тканина буде втягувати вологу. А тут така класна іде, водонепроникна. Навіть на машину свою накинув і сфотографував. У мене машина біла і прикрило дуже добре.
Ми військовому віддали були, тож хлопці сказали, що дуже класна.
- А що тоді найнеобхідніше? Про що найбільше просять військові зараз?
Найнеобхідніше… От ось вже потепліло, але, якщо брати місяць тому, то термобілизна, теплі шкарпетки. Я забув ще сказати, у нас з садочку «Журавлик» дівчата в’яжуть і носочки, і мітенки. Ми буваємо їдемо в секонд хенд, набираємо речей по знижці, потім розпускаємо. І дівчатам ми видаємо вже готові клубки, вони в’яжуть - навіть ті жінки, які повиїжджали з Нікополя. Але ми передаємо ці клубочки, а вони вже готову продукцію.
- І ви казали, що зараз вже з термобілизни переходять на дощовики, значить і дощовики зараз потрібні, просять їх?
Так, зараз вкрай потрібно. У нас хлопець, він їхав у три бригади, набрав 20 дощовиків. Бо він говорить, що подавали такі дощовики, що вони рвуться, дайте, будь ласка. Тож ми так даємо по 10, щоб всім вистачило, але цього разу дали 20, бо аж на три бригади їде.
- А що виготовляти найскладніше з того переліку що ви сказали?
Все складно: в'язати складно, розпускати складно, все складно, тому що кожен робить свою справу. Ось, наприклад, Валентина — вона професійна швачка і не кожен зможе це.
У нас жінка є, Юлія, перетяжкою меблів займаються з чоловіком, і вона нам допомагає. У неї стіл є дуже великий, ми розкрій там робимо. У неї електроніж і дівчата там люблять заготовочки робити, а потім вже я везу Валентині й вона шиє.
Всі ці люди… вони дуже, дуже всі хочуть допомогти. Ніхто нам якось не відмовляв. Хоча у нас багато хто працює, але вони приділяють багато часу для волонтерства. Ми давали подяки тим, хто зробив дуже великий внесок у роботу фонду.
Потім нас на початку війни познайомили з Валентиною. У нас дві Валентини: одна шиє термобілизну, а інша Валентина готує, випікає печиво, кекси тощо. Дуже хороші вона робить. І ми частіше це возимо в шпиталь, кожен тиждень стараємося. І дівчата з «Журавлика» надають білизну для військових. Ми ще розробили білизну на зав’язочках, для лежачих. У лікарів питали, вони нам все розповіли, що треба.
- Як воїни реагують на посилки?
Ой, дуже раді, що ми передаємо. Присилають класні відео. А коли я був у лікарні, у Дніпрі, то я пробився до них, бо хотів допомогу передати. Дуже багато хто плакав, багато. Нам дякували, що ми є, що ми волонтери. Дуже, дуже класно, коли ти робиш це не задля вдячності якоїсь там, а тобі просто добре, що ти можеш допомогти людям. Волонтер — це людина, яка своє віддасть. Для цього і є волонтери, щоб віддавати, допомагати.
- Які навички життя до волонтерства стали у пригоді під час нього?
Навички організації. Я організував це все: там знайшли дівчат, знайшли гроші, знайшли як робити. Напевно так.
Ми йшли, йшли й до цього прийшли. Бачимо, що потрібно і ми віддаємо. І робимо, і знаходимо, хто нам допоможе і просимо на це гроші, знаходимо тканину. Так воно все і відбувається. А щоб хтось сказав, що це дуже була просто справа — брехня. Це важка праця.
У нас був такий день, що я на роботу не поїхав, бо п'ять відправлень було на Новій Пошті. Це найбільший кайф, коли ми відправили, хлопці отримали, вони передзвонили, відправили нам фото і дуже всі раді.
Навіть ми ось у бабусь пошкодження зашивали, багато після прильотів. З хлопця ми їдемо, допомагаємо. Робимо бабусям безкоштовно багатьом. А вона каже: «Саш, вам гроші не даю», — бо я не беру з них,— «але ось вам 100-200 гривень, я знаю, що ви волонтер. Купіть хлопцям чай, каву». Ми потім їдемо у магазин, беремо і бабуся рада, що допомогла, а ми раді, що люди допомагають.
У мене приватне підприємство своє, вже понад 16 років. Ми робимо реставрацію ванн, утеплення фасадів А зараз займаємося і вікнами, замовляємо із заводу, договір з ним підписали: багатьом людям будемо робити класні акції. Багатьом навіть встановлення вікон робили безкоштовно, хто постраждав від цієї війни. Але зараз більше людей зашивають вікна. Людям теж допомагаєш. От бабуся була, у неї син воює, тож ми так зашили й нічого нам не потрібно. Вона рада була.
Така ситуація: у жінки прямо в стелю влетіло. Вона попити водички пішла і в цей момент прилетіло прямо їй в диван. Ми зашили їй безкоштовно цілий балкон, бо у неї виявляється син допомагає військовим ремонтувати автівки. Такий метод, що буває не отримуєш кошти, але ти допомагаєш людям. Все одно ця жінка молодець: вона виховала чудового сина, який допомагає військовим безкоштовно ремонтувати цю техніку.
Люди… багато добрих людей які… До яких просто прийшло, що допомагати потрібно. Ми за цей рік багато людей зустріли, які по-різному реагують на цю ситуацію. Багато хто каже, що нічого не будемо робити, що повинна держава давати. Я кажу: «Це наші хлопці. Ми хочемо від себе допомогти». Знаєте, як.. ми не маємо тягар перекладати на когось. Це наша біда, спільна, яку ми повинні всі перемогти. Це наша біда, яка прийшла на наші сім’ї, бо у кожній сім’ї хтось воює. І ми хочемо, щоб вони були там в теплі.
- Розкажіть історію про особливу посилку чи особливу реакцію воїна посилку?
Смішна ситуація була. Хлопці прислали відео. Їх багато було хлопців (на відео — прим. автора), такі, як у мене племінник, молоденькі хлопці, ну діти. Вони нам дякували на відео. І вони як в школі: разом все казали. І тобі так приємно. І приємно, і смішно. Ну, купа емоцій таких… приємних. Багато емоцій, коли хлопці отримують посилки, то вони телефонують, вони пишуть. Дуже добре, бо хлопці з радістю — для них це великі подарунки.
Жіночки там передають носочки. Буває так, що дітки передають малюночки. Хлопці потім їх згортають і кладуть собі до серця. Ви знаєте, я ніколи не думав, що хлопець такий кремезний, а от коли ти приїжджаєш, передаєш щось, то він чутливий такий. У нього сльози стоять в очах, що ми не кинули, ми робимо, ми їх підтримуємо і чекаємо вдома. Ми хочемо, щоб вони всі повернулися
Я вам скажу більше, коли ти відправляєш у тебе постійно… У тебе постійно радість, тому що ти щось зробив у цьому житті. Так, я не воюю, але ми за цей рік, як нам хлопці сказали, які військові: «У вас свій фронт тут».
Загалом за весь час роботи фонд виготовив і передав військовим на передову та у шпиталі: 600 комплектів термобілизни,796 баночок каш з м'ясом, 3000 тисячі трикотажної та ситцевої білизни. Наші захисники були утеплені: 109 флісовими кофтами, 300 балаклавами, 360 підшоломниками, 400 парами в'язаних шкарпеток та 160 парами мітенок.
Від автора: Як допомогти організації можна знайти на її сторінках у Фейсбук та Інстаграм.
