Вже 10 місяців волонтери з Нікополя підтримують земляків, які воюють на Сході країни. Привозять військовослужбовцям необхідні речі, продукти, екіпірування. Часто вони опікуються одразу кількома підрозділами та постійно знаходяться на зв'язку.
Про організацію діяльності та спогадами з поїздок на Схід України у 2022 році з редакцією Нікополь.Сіty поділилися мешканці міста, які з першого дня широкомасштабного вторгнення допомагають воїнам-нікопольцям на фронті.
Отець Меркурій: військовий капелан та волонтер
Військовий капелан отець Меркурій
Волонтерські поїздки отця Меркурія на Схід розпочалися у 2016 році, коли його призначили благочинним Нікополя.
«Після першої ротації у 2016 році додому повернулися нікопольські військові. Ті, хто через травми чи фізичні проблеми залишився в місті, вирішили допомагати своїм побратимам, які пішли на другу ротацію. Маючи з ними постійний зв'язок ми допомагали усім, у чому була нагальна потреба: продуктами, ліками, речами, генераторами, інструментами», — розповідає отець Меркурій.
Разом із військовими-волонтерами до бійців з Нікополя отець Меркурій виїздив багато разів в Авдіївку, Волноваху, Піски, Попасну, Майорськ, Сєвєродонецьк та Бахмут.
З початком широкомасштабного вторгнення отець Меркурій підтримував бійців Нікопольської тероборони, які були розосереджені на Херсонському напрямку. Виїжджав на Донецький напрямок — відвозив хлопцям продукти та амуніцію: бронежилети, тепловізори. Допомогу для нікопольських бійців благочинний Нікополя збирає з усіх куточків міста. Він часто звертається до нікопольців на своїй сторінці в Facebook, до парафіян у храмі, меценатів. Потім відвозить допомогу українським захисникам. Нещодавно військовий капелан хрестив двох молодих воїнів з Нікополя, які виконують бойові завдання на Сході.
«До початку широкомасштабного вторгнення хлопці були не хрещені. Коли пішли на фронт і побачили війну на власні очі, усвідомили важливість звершення таїнства хрещення. Тож ми похрестили наших воїнів на передовій», — поділився священнослужитель.
Без уваги захисників на фронті не залишаються й питання діяльності Московського патріархату в Україні, розповідає капелан.
«Зараз є війна за землю, а ще є війна за душі. І цю війну продовжує звершувати Московська патріархія, яка нав'язує людям ідеологію про «мы же братья», «нам потрібно перестати стріляти». А ми сьогодні розуміємо, що війна почалася не вчора, а відповідно до того, як протягом 30 років знищувалася українська армія, школи, інтелігенція», — ділиться військовий капелан.
За кілька днів до Нового року отець Меркурій завітав до нікопольських бійців, які стримують ворога на Донеччині зі смаколиками та апельсинами, які парафіяни приносили в храм Калнишевського. «Наші захисники були вдячні таким передноворічним подарункам. А в одному з підрозділів хлопці навіть ялинку поставили», — поділився священнослужитель.
Оксана Гайдук: волонтерство, як продовження справи чоловіка
Оксана Гайдук
Самостійно допомагати землякам, які боронять Україну на Сході нікопольчанка Оксана Гайдук розпочала у 2017 році, після втрати чоловіка Миколи Гайдука — учасника російсько-української війни, старшого солдата Збройних Сил України.
П'ять років тому Микола загинув під час артобстрілу на «Світлодарській дузі», що на Донеччині. Він прикрив собою 19-річного побратима. До цього трагічного в родині Гайдуків моменту, подружжя займалося волонтерською діяльністю разом.
«Щоб вгамувати біль від втрати чоловіка я продовжила волонтерство. Це був як поштовх робити все вдвічі більше — за себе і за Миколу. Ще не минуло місяця після його загибелі, коли я приїхала подивитися де все це сталося, познайомилася з його товаришами. І почала поступово їздити», — ділиться волонтерка.
З початком широкомасштабного вторгнення росії пані Оксана продовжує їздити на Схід із волонтерською місією. Шукає людей із власним транспортом, які допомагають з логістикою. Завжди тримає зв'язок з воїнами з Нікополя, які виконують бойові завдання на Донеччині і намагається реалізовувати їх побажання. Потреби військовослужбовців можуть бути різними, від продуктів харчування до речей, важливих у фронтовому побуті: бензопил, дротів, лопат. Також волонтерка привозила турнікети, амуніцію та квадрокоптери.
«До хлопців я їжджу щосуботи. І щоб не їхати із пустими руками, з понеділка пишу у соцмережах про майбутню поїздку. Вже у п'ятницю, в останній день зборів я бачу, що у мене повна машина допомоги від людей. Не залишаються осторонь навіть пенсіонери. Колись зателефонувала бабуся і говорить: «Хочу передати хлопцям пиріг». А у мене купа справ! Але ж я розумію, що бабуся готувала, якесь натхнення у людини, а я зараз не зверну уваги. Я сідаю у міський автобус і їду за ним до бабусі. Бачу — пиріг запакований, а зверху засушена троянда і якесь побажання хлопцям. Я була вражена. Кожен тягнеться, кожен намагається допомогти».
Пані Оксана розповідає, що навіть друзі молодшого сина ночують у них вдома по п'ятницях, щоб у суботу о 5 ранку допомогти скласти допомогу в машину. «У нас там як мурашник зранку — виносимо все це і вантажимо», — ділиться волонтерка.
Буває й таке, що Оксані телефонують незнайомі люди і говорять, що відправили на її ім'я посилку для передачі бійцям. «Приїжджаю забирати, бачу, а там Мавік (квадрокоптер - авт.). А він же коштує купу грошей! А люди так впевнені, що передають саме через мене. Також просять мене зв'язуватися з бійцями і питати, що їм потрібно. Потім самі ж це купують і передають бійцям».
Окрім постійних поїздок на Донеччину, пані Оксана їздила й на Харківський напрямок. З усіма хлопцями, яким волонтерка допомагає, вони вже як друзі. Можуть телефонувати один одному по різних питаннях, або ділитися особистими переживаннями.
Захист України військові з Нікополя називають роботою. «З понеділка по п'ятницю вони працюють, а в суботу та неділю в якихось хатинках приводять себе до ладу. Приїжджаєш до них — а там двір залитий водою — це у них «банний день». В маленькій машинці — «Малютці» перуть одяг по черзі. А їх там по 20 чоловік! Самі готують, прибирають.
Хлопці говорять мені, що воюють за те, щоб у мирних людей все було добре, щоб люди продовжували жити і щось робити. Щоб коли вони повернулися, їх тут чекали. А ще вони дуже хвилюються за Нікополь. На фронті вони захищають, а ніяк не можуть вплинути на ситуацію вдома. Тому просять, щоб ми у Нікополі ховалися від обстрілів», — поділилася спогадами волонтерка.
Дмитро Осика: забезпечуємо військових авто
Дмитро Осика
Нікопольський Фонд «Україна — справедлива країна» існує з першого дня загострення війни. Засновник фонду Дмитро Осика розповідає, що фонд має різні підрозділи та координаторів, які відповідають за напрямки допомоги. Серед них - підрозділ що опікується поїздками на Схід.
«Мета може бути різна — від відвезення гуманітарної допомоги, придбання тепловізорів чи дронів, до ремонту автомобілів. Друге — найактуальніше. Ми купуємо військовим з Нікополя автомобілі і допомагаємо їх ремонтувати, коли через важкі умови експлуатації вони виходять з ладу. Їдемо за машиною, забираємо її, ремонтуємо і відвозимо назад. Звісно машина повертається не порожньою, а з якимись необхідними речами», – розповідає Дмитро.
У підрозділі фонду є близько 10 осіб, які періодично змінюються в цих поїздках. Це може бути один, два, три екіпажі в залежності від того, яке стоїть завдання. Приїжджаючи туди, волонтери потрапляють у прифронтову зона. Проте у фонді все організовано на високому рівні. Екіпаж, який їде, надягає бронежилети, каски, має аптечки в машині.
Перший раз волонтери виїхали на Схід ще на початку широкомасштабної війни. Нікополець Олександр, який на той час виконував бойові завдання під Авдіївкою попросив фонд придбати його підрозділу бус, бо на той момент вони не мали «медички». Саме тоді волонтери фонду вперше почули звуки вибухів. На той час у Нікополі їх ще ніхто не чув.
Волонтери їздять на Схід за необхідністю, або якщо бійці телефонують самостійно і просять допомогти перекрити якусь потребу. «Зараз допомагаємо Олександру з ремонтом позашляховика «Дракона», який також пригнали ми», – розповідає Дмитро.
Назвати позашляховик саме Драконом волонтери вирішили через його зовнішній вигляд. «У нього є такі «штучки», щоб долати перешкоди на лісополосі, трохи схожі на ніздрі дракона. Він взагалі виглядав дуже брутально. Потужна машина. Коли військові його отримали, то побачили що це серйозне авто, яке в роботі долало перешкоди краще ніж танк».
За час служби на фронті «Дракон» вже потрапляв у аварії та під мінометний обстріл. Разів п'ять ремонтувався у Нікополі і потім знову повертався на фронт. В перший тиждень експлуатації ним було вивезено 50 поранених військових. «За сім місяців це вже тисячі — одна машина, яка колись нам коштувала близько 4 тисяч доларів. Наразі ми замовляємо деталі, щоб його відремонтувати… Скільки він ще відпрацює я не знаю, але зараз вже збираються кошти на новий пікап для хлопців. Його вартість 6 000 доларів», — ділиться засновник фонду.
Кожен з нікопольських бійців, з якими Дмитру вдається поспілкуватися, хвилюються за місто, адже артобстріли житлових кварталів Нікополя тривають вже майже пів року.
«Колись приїхали до хлопців, сиділи спілкувалися. В цей момент мені зателефонували з Нікополя, і через слухавку усі почули, як місто почали обстрілювати... Уявіть відчуття хлопців…Вони розуміють — в той час, поки вони тут воюють, їх будинки і сім'ї обстрілюють…”.
