«Іграшка – дивовижний помічник, який допомагає відкрити світ дитини, а самій дитині пройти той чи інший період у житті. Іграшка – це про дитинство, це про безпеку». Так розповідає Наталя Черемнова, нікопольська психологиня, яка організувала кімнату терапії іграшкою TOYTHERAPYROOM в нашому місті.
Про ініціативу створення проєкту у Нікополі, секрети терапії та про те, хто може стати відвідувачем, пані Наталя розповіла редакції Нікополь.Сіty.
Проєкт кімнати терапії іграшкою належить практичній психологині Вікторії Назаревич. Наталя дізналася у Фейсбуці про таку кімнату й вирішила створити подібну в нашому місті. Терапевтичний ігровий простір є частиною системної психологічної підтримки та допомоги українцям, а особливо дітям в нових умовах життя країни. За його допомогою проводиться робота з психоемоційними станами. Відвідувачами кімнати можуть бути діти віком від 4 років, які мають приходити з батьками, наприклад – мамою або бабусею.
«Як стверджують психологи зазвичай мами виконують функцію «підтримуючого контейнера» для дитини, але сьогодні і багато мам самі не в ресурсі, тому ідея перекласти таку важливу функцію на іграшку, вважаю геніальною», - ділиться психологиня.
У терапевтичному просторі TOYTHERAPYROOM дитина зможе виразити назовні свої переживання, навчиться самостійно вирішувати свої внутрішні конфлікти, проблеми через розрядку, яку дає гра.
«Довкола дитини створюється відчуття безпеки та свободи від втручання. Це і питання з відновлення цінності емоційного, поведінкового, когнітивного фізіологічного рівнів функціонування», - підкреслює ініціаторка проєкту.
Так виглядає терапевтичний простір. «Довкола дитини створюється відчуття безпеки та свободи від втручання»Фото: Архів Наталі Черемнової
Пані Наталя зазначає, що саме іграшки і спогади повертають нас у світ дитинства, допомагають подолати травматичні переживання. Перенесення травматичного досвіду з дитини на іграшку допомагає їй упоратися із психотравмою й не застрягнути в ній. Варто попередити проблеми ніж потім їх лікувати. Дитина не завжди може розказати про свої страхи, натомість вона готова відкритись повністю своєму другу у формі іграшки.
«Кожна дитина, говорячи умовно про ведмедика, розповідає свою історію, намагається у такий спосіб розказати про те, що вона відчуває зараз, як їй допомогти. В цьому полягає найбільший секрет терапії. Ось саме в цей момент батькам так важливо правильно зрозуміти й відреагувати. Психолог слухає, проговорює причини такого стану, допомагаючи впоратися дитині з власною безпорадністю. Так формується досвід нових ставлень, розуміння своїх станів і потреб, нові допінг-стратегії, а головне — здатність турбуватися про себе. Наче звичайна м’яка іграшка, а скільки сенсів».
Психологиня пояснює, що періодичність відвідування кімнати залежить від того, наскільки дитині вдасться швидко віднайти свого друга серед іграшок, які є в кімнаті. Для початку психолог має познайомити дитину з ними.
«Варто зазначити, що для дитини це іграшка, для дорослих — терапевтичний інструмент. Процес «connection» (дослівно «підключення» – ред) може тривати і пів години. Дитина може робити декілька спроб доти поки не знайде іграшку-друга, якій можна довіритись і про яку можна піклуватися. В процесі «пошуку» психолог уважно слухає дитину, які почуття та думки приховані за її словами. За результатами першої консультації стане зрозумілим, чи потребує дитина подальшої терапії. Якщо дитина приймає іграшку, то відбувається процес її передачі назавжди. Це безплатно».
Наталя Черемнова розповідає, що в кімнаті терапії іграшкою також можна займатися арттерапією та казкотерапією.
«Арттерапевтичні інструменти дозволяють м’яко й поступово працювати з травмою війни, інтегруючи всі рівні сприйняття: на тілесному, емоційному, а далі вже, за умов стабілізації станів, на смисловому. Такий процес стабілізації «тіло-емоції-смисли» є вкрай важливим, щоб уникнути повторних психологічних травм».
Кімната терапії іграшкою має достатній набір меблів, канцтоварів, відповідного обладнання для арттерапевтичної роботи та головний інструмент – різноманіття іграшок, які допомагали збирати у благодійному фонді «Дітям Нікополя». До збору також долучалися мешканці нашого міста та навіть Києва, місцеві гуманітарні штаби.
Взимку там буде тепло, а в разі повітряної тривоги можна перейти в капітальне сховище в цьому ж приміщенні.
Пані Наталя підкреслює, що цей проєкт волонтерський. Участь у ньому безплатна, але донейт вітається, адже арттерапія потребує багато фарб, пластиліну, паперу для створення артбуків. Також психологиня ділиться, що ідея кімнати довгострокова та масштабна, більше – дослідницька.
«На жаль не буває однакових війн і ми створюємо нові підходи подолання психотравм. Таких кімнат вже понад сто і не тільки в Україні. Нам ще потрібно буде пережити післявоєнний період реабілітації».
Як відвідати TOYTHERAPYROOM
Відвідати кімнату терапії іграшкою можна за попереднім записом. Телефонуйте Наталі Черемновій за номером 0955444582.
Про ініціаторку проєкту
Наталія Черемнова – практичний психолог, арттерапевт, кризовий психолог, тренерка з сексуальної просвіти.
Фото: Особистий архів Наталії Черемнової
З власного досвіду Наталя ділиться, що її мотивацією у нинішній час є навчання. Саме такі проекти, як TOYTHERAPYROOM і отримання нового досвіду мотивує рухатись далі. Також психологиня власноруч виготовляє особливі іграшки-вивернушки: лев з внутрішнім зайцем, Бабовняник для «Шляху героя» і їжаків – символ мудрості та відважності українців, як говорить Наталя.
Також психологиня практикує екстрені техніки допомоги, які допомагають стабілізувати емоційний стан.
«Це техніки простукування, ритуальні обійми вранці, щоб відчути кордони власного тіла та захист. Щоб злий вітер не відніс нас по одинці. Саме обійми – найкоротша відстань між двома людьми. Електрика душі передається через руки людини чи лапки тварини, іграшки».
Наталя залишається в Нікополі, і як і інші мешканці, користується укриттям в разі обстрілів міста російською армією.
«Зараз сон для багатьох нікопольців – це розкіш. Тому, наприклад у мене, часу на підготовку обмаль - гігієнічні процедури і швиденько в ліжко. Частіше «при параді», бо в будь-яку мить доведеться швидко, під свистом снарядів над головою, бігти до підвалу. Терор міста не тільки вночі ж: підлі «удари в спину», коли люди йдуть на роботу або у вихідний гуляють із собакою. Вже понад 4 місяці, а все одно страшно. Бо ракету можуть збити, а ось «Град» чи арту… Не можу пояснити, чому не виїхала з міста… Під час війни бабусю дівчиною вивозили до Германії, як зараз українських дітей. Але вона втекла. Тож, напевно у мене особисто це щось у генах пам’яті».
