Обстріли російською армією Нікополя не вщухають вже третій місяць. Але родина Бикових не дивлячись ні на що залишається в місті. Старенькі батьки, семеро собак та улюблена гончарна справа – полишити це Ірина та Антон не можуть. Тож з першого дня обстрілів, разом з двома доньками, вони сплять у підвалі на власному подвір’ї.
«Я в перший день війни думала що нас будуть бомбити. Ми почали ладнати підвал. Це було питання часу, що вони нас не будуть обстрілювати», - говорить Ірина.
Поряд з будинком Ірини та Антона вже були прильоти. Наслідки обстрілів пошкодили майно і їх батьків. Проте оптимізм і надія в голосі майстрині говорить про витримку і внутрішню силу, а це дуже важливо – адже втримати психологічне здоров’я у час війни – це важка праця.
Журналісти редакції Нікополь.Сіті спілкувалися з Іриною Биковою телефоном. Ми говорили про улюблену справу родини – гончарство, про мотивацію залишатися в Нікополі, де щодня ведуться ворожі обстріли, про те, як Ірина зустріла початок широкомасштабного вторгнення, який припав на день її народження та про майстер-класи з гончарного мистецтва, метою яких є виготовлення сувенірів для благодійного аукціону зі бору коштів на дрони.
Гончарство як хобі
Ірина розповідає, що працює в Олексіївській школі. Є викладачкою трудового навчання та образотворчого мистецтва. Наразі продовжує навчання учнів в режимі онлайн. До війни майстриня вела ще два гуртки – петриківський розпис та гончарство. Все почалося з розмальовування глечиків петриківським розписом. Цією справою Ірина займалася у декретній відпустці.
«Свого часу глечики я купувала в одного місцевого гончаря. Згодом він виїхав з міста. Глечиків у мене не стало, а ті, що пропонували, дорого коштували. Тому мій чоловік Антон запропонував виготовляти їх самостійно. У 2016 році, після декількох спроб, ми самостійно виготовили гончарне коло і гончарну піч.
Ірина та Антон Бикови на керамічному симпозіумі в Нікополі.Фото: Архів Ірини Бикової.
Якось ми поїхали в Чернівці. Гуляли містом і звернули увагу, що тут дуже цінуються вироби зроблені руками. Коли повернулися додому, почали навчатися гончарного мистецтва. Тоді вже у нас були і колесо і піч. Нам допомогли відео на Ютубі, а також особисті поради від майстра під Черніговом Олександра Відра і Сергія Резнікова зі Слов’янська. Ми не стоїмо на потоці гончарної справи, бо ми ще працюємо. Робимо невелику кількість виробів, яку нам допомагають продавати.
У нас з Антоном виникла ідея зробити власну окрему майстерню на подвір'ї. Але поки не припиняться обстріли, немає сенсу її робити. Бо у нас були прильоти в кінці городу. До сусідів прилетіло – знесло теплицю і паркан. Вже після війни втілимо нашу мрію в життя».
Молочна кераміка Бикових
Родина виготовляє посуд, який можна використовувати в побуті. З нього можна їсти, в ньому можна готувати. Це чашки, керамічні ложки, тарілки, глечики.
За кордоном такий посуд називають екокерамікою, а по-нашому – гончарні вироби. Майстриня ділиться, що такі виготовляли наші дідусі та прабабусі.
«Крім вогню, глини і води там немає нічого шкідливого. Ми робимо молочну кераміку: викочуємо на гончарному колі глину у майбутній виріб; висушуємо, випалюємо перший раз при температурі 980 градусів. Коли піч остигає до 250-300 градусів, ми її відкриваємо, дістаємо вироби, які теж мають охолонути. Згодом ми покриваємо їх молоком 3,2% жирності. Воно дає рівний колір. Занурюємо виріб в мисочку з молоком, проходимо пензликом – воно висихає, потім м’якою хустиною протираємо. Потім відправляємо на дві години в піч температурою 320 градусів. В таких умовах виріб виходить коричневого кольору. Глина, вона пориста, тож щоб не було запахів, і щоб виріб не забирав вологу, він вкривається молоком. Молоко - це природна глазур».
Кераміка родини Бикових.Фото: Фейсбук Ірини Бикової.
Дизайн виробів Ірина створює з власної уяви. Розповідає, що коли сідає за гончарне коло, то вже приблизно знає яким буде виріб. В процесі народжується і візерунок.
«Я дуже люблю малювати на виробах квіти та робити краплинки. Це потрібно викочувати глину, зробити на виробі наплив, а потім паличкою робиться вниз маленька краплинка. Я їх придумала у 2018 році. Готувалася до кастингу на фестиваль гончарів у Тернополі «Не святі горшки ліплять», і ці краплинки звідкись до мене прийшли. Переважно малюю і геометричні орнаменти, імітацію вишивки, квіти й інші візерунки – все це беру з голови. Вони не несуть ніяких сакральних значень. Квіти – це жіноча кераміка, а геометричні візерунки це більш чоловіча. Я ні в кого ідеї не переймаю. На початку гончарного шляху, коли в мене вироблявся свій стиль, я порівнювала різні стилі. Потім на фестивалі зустріла багато майстрів, які мені сказали, що у мене є свій стиль і не треба брати у когось».
Також під замовлення родина виготовляє макітри та іграшки. «Антон, наприклад, любить посидіти над іграшками, бо вони довгенько робляться. Наприклад свистуни. Береться інструмент, яким нам лікарі свердлять зуби, лопаточки – це такий скрупульозний процес. Я до того простіше підходжу. Зараз чоловік виготовляє ще керамічну плитку для фасадів будинків. Теж цікавий процес».
З того часу, як родина почала опановувати гончарне мистецтво, вони брали участь у виставках на День міста Нікополя, на фестивалі в селищі Петриківка. Три роки Бикови їздили на фестиваль гончарного мистецтва до Тернополя.
Війна в день народження та вміння жити одним днем
Ірина ділиться, що перший день війни припав на день її народження. «Ми хотіли відсвяткувати день народження родиною, але зранку був вибух. О 7 годині ранку, коли я проводжала чоловіка на роботу, побачили ті перші ракети, що на Марганець полетіли. Перша думка моя о 5 годині: «Невже війна?», а вже о сьомій: «Це точно війна». Внутрішній стан від впорядкованого перетворився на хаотичний. До останнього не думала, що таке буде. Думала, побрязкає Путін зброєю і піде далі.
У мене бабуся дитина війни. Коли була Друга світова їй було 10 років, коли вже було 15 - війна закінчилася. Вона мені постійно розповідала про війну, як вони жили в сараї - напівземлянка там була, бо вони не встигли збудувати будинок. Моя прабабуся залишилася з трьома дітьми. Прадід пропав безвісти ще в перший рік війни. Бабуся розповідала, як босими ногами бігала по снігу, як не було чого їсти. Таке було загартування».
Ірина ділиться, що історії бабусі вплинули на особисте відношення до сьогоднішньої війни.
«У чоловіка мати паралізована, в мене батьки старенькі, купа тварин. Я не можу закрити двері і піти, викреслити з життя. Черпаємо сили, мабуть, з того, що я тепер розумію, як бабуся казала: «Живу днями». Я тоді не розуміла як це, а тепер розумію: день прожили і добре. Ти радієш дрібницям. Те що ми віримо в Господа – на нього надія. Думаєш – якщо мені вижити, то я виживу, якщо вмерти, то до мене в ліжко прилетить, або, буду йти вулицею – прилетить… Це, авжеж, не значить, що не треба ховатися. Ну і ми тут всі разом з родиною. Було до батьків прилетіло, ми приїхали, допомогли залатати дах, вікна, бо їм морально було важко».
Наразі Ірина проводить майстер-класи з виготовлення сувенірів з глини у себе вдома. Разом з учасниками вони виготовлятимуть будиночки, в дахах яких стирчатимуть осколки від «Градів» – як імітація обстрілів будинків Нікополя. Потім ці будиночки будуть продаватися на благодійному аукціоні в рамках проєкту зі збору коштів NIMAR.
«Ідея виготовити такі будиночки належить Ігорю Радченку. Ми хочемо назбирати коштів на дрони-камікадзе та БПЛА на підтримку бійців ЗСУ та рятувальників ДСНС. Ці сувеніри будуть продаватися на благодійному аукціоні 14 жовтня».
Ірина розповідає, що на одному майстер-класі вони не зупиняться. Тож якщо ви хочете долучитися до виготовлення будиночків які потраплять на аукціон, телефонуйте майстрині 099-402-94-62.
