Редакція Нікополь.Сіті продовжує публікації наукових нарисів нікопольського краєзнавця Мирослава Жуковського. Раніше ми розповідали про природно-географічні умови урочища Микитин Ріг, в якому у 1639 році реєстрові козаки збудували Микитинську Січ.
Наступна публікація присвячена воєнно-політичним обставинам виникнення Микитинської Січі.
Від рибного промислу до «Ординації Війська Запорозького»
З кінця ХV ст. Дніпровські пороги і нижня течія Дніпра були об’єктом української народної колонізації. Це були території, відвойовані у татар Великим князівством Литовським, яке надавало певні права місцевому населенню для занять ремеслами, промислами, сільським господарством і торгівлею.
Одним із видів промислів були походи вільних озброєних людей, які називали себе козаками. Їх походи були з Києва, Черкас, Канєва, Чернігова у пониззя Дніпра, до його лиманів. Саме тут в цих Дніпровських лиманах були колосальні рибні промисли. Тут було понад 60 видів цінних порід риб. І враховуючи те, що в XV-ХVI століттях була не дуже висока врожайність зернових культур в сільському господарстві внаслідок саранчі (це характерне явище в степах півдня України), різкі перепади температури – у нас зона ризикованого землеробства в Україні, зокрема на півдні – врожаї пропадали; також були напади татар і турків – кочівники знищували ці посіви.
Саме тому риба, яку козаки постійно добували у Дніпровських лиманах у промислових масштабах, була фактично другим хлібом не тільки для населення українських міст і сіл лісостепової і лісової зони, а й і інших регіонів Великого князівства Литовського, а також Королівства Польщі й інших європейських держав. Особливо цінувалися такі риби як белуга, осетр, які мали дуже смачний і цілющій кав’яр (ікра). Тому живе рибне золото давало козакам на ринках і базарах монетне золото, на яке вони купували необхідну кількість рибальського знаряддя, одяг, взуття, а також зброю, бо степ – це був ще й кордон.
Берега нижнього Дніпра були межею між Євроатлантичною християнською цивілізацією і агресивним мусульманським півднем – кочівницьким півднем, представниками якого були в першу чергу Кримський ханат, за яким стояли одновірці із Османської імперії. В районі Микитиного Рогу, так само як і острова Томаківка, і взагалі, по правому березі Дніпра нижче порогів біля лиманів розташовувалися численні козацькі уходи. В районі сучасного Нікополя був колосальний лиман – Новопавловський. На сьогодні він затоплений водами Каховського водосховища як і інші двісті. Залишився тільки один лиман Біле озеро на лівому березі Дніпра.
Існували козацькі ватаги – спільноти неодружених озброєних чоловіків, яких життя згуртувало жити на засадах звичаєвого права і народоправства, тобто – воєнної демократії. Враховуючи ситуацію пов’язану із постійними сутичками з турками і татарами на нижній течії Дніпра, необхідність привела до об’єднання десятків, а можливо сотень козацьких ватаг у військово-політичну організацію, яка отримала назву Запорозька Січ. Першим і головним центром цих козацьких ватаг став острів Томаківка.
Томаківська Січ впала під ударами татар внаслідок несприятливих обставин, коли основна маса козаків перебувала під час повстання Гетьмана Кшиштофа Касинського проти польської шляхти за свої права під Києвом влітку 1593. Козаки відновили Січ на острові Базавлук у тому ж році і яка перебувала на ньому до 1638 року включно. ЇЇ існування – це період безкінечних війн козаків з турками, татарами, поляками за свої права та життя українського народу. Найбільш славетним Гетьманом був Петро Конашевич-Сагайдачний. У 1620-1621 рр. козацьке військо тоді досягло найбільшої чисельності у 40 000 козаків.
На вимогу польських магнатів у 1638 сейм Речі Посполитої прийняв «Ординацію Війська Запорозького», якою були скасовані привілеї козаків: права на землі, права на винокуріння, займання промислами. Козаки та їх родичі перетворювалися в хлопів, і лише враховуючи військову необхідність, ухвалено мати наймане козацьке військо в складі 6 000 козаків на службі Короля Речі Посполитої, які повинні нести сторожову службу на нижньому Дніпрі на кордоні з Кримським ханством. Для того щоб забезпечити її виконання, полки повинні були побудувати нову Січ – не військово-політичну організацію, а саме місто-фортецю – адміністративний та військовий населений пункт. Таким найвигіднішим місцем стало урочище Микитин Ріг.
У 1639 р. існувало 6 полків Війська Запорозького. Кожний полк це 10 сотень. 10 сотників-українців, яких козаки обирали, а поляки затверджували їх вибір. А от уже полковниками були тільки поляки. Полки повинні були здійснювати ротацію на Запорожжя через три місяці.
Місто-фортеця Січ та Микитин Перевіз
У 1639 р. рядові козаки і старшина Війська Запорозького реєстрового його королівської величності польського короля Владислава IV заснували на вершині урочища Микитин Ріг місто-фортецю Січ. Периметр фортеці – це земляний рів викопаний козаками. Земля цього рову була насипана на внутрішню сторону у вигляді валу. Січ складалася з майдану, біля майдану були церква, будівлі старшини і курені, які були розташовані по секторам; кожний мав подвір’я, де були комори, вози, стайні для коней. Фортеця мала фактично кругову оборону і була розмірами 1,5 на 1 км.
Козаки використовували за 300-400 метрів від Січі давнє скіфське городище понад річкою Лапинкою, де вони мали свої чайки. Тут частина козаків забезпечувала наявність чайок на воді – щоб вони були напоготові; подавали воду у діжках на Січ і копали підземні ходи на випадок втечі з центрального укріплення в кручу від татар. В основному козаки ходили по Дніпру і його протокам і спостерігали, щоб не збиралися нереєстрові козаки у походи, і таким чином, не шкодили мирним відносинам між Османською імперією, Кримським ханством і Річчю Посполитою.
На перехресті шляхів із заходу, півночі та сходу, які сходилися вниз до берега, де був перевіз на лівий берег, виникло Січове передмістя. Головна транспортна магістраль з півночі на суходолі – це Микитинський шлях: нинішня вулиця Гетьманська (колишня Дідика). Херсонський узвіз і вулиця Електрометалургів – це є початок Микитинського шляху. На Микитиному Перевозі в мирний час торгували з татарами і турками. Йшов обмін товарами – купівля-продаж риби, ремонт коліс та возів. Козакам на службі алкоголь пити було неможна, але ж вони не кожен час були на варті, хтось і відпочиває. Тож у Січовому передмісті у шинку козаки з задоволенням пили горілку, пиво, мед і куштували козацькі смаколики. Січове передмістя мало одну центральну вулицю, яка на сьогоднішній день є вулицею Гетьманською. Від неї йшов спуск на переправу – провулок, який на сьогодні має назву Таврійський.
Місто-фортеця Січ Війська Запорозького реєстрового була під контролем польського військового командування. Тобто козацька демократія у Війську була в край обмежена: в межах куренів і сотень. Все вирішували польські комісари та їх попихачі.
У наступній публікації розповімо про значення діяльності Богдана Хмельницького в Микитинській Січі.
