Нікопольська громада та родина військовослужбовця Сергія Сови попрощалася із захисником. Церемонія відспівування відбулася у нікопольському храмі Петра Калнишевського.
Сергій Сова народився 13 червня 1986 року. Служив у 93-й ОМБр "Холодний Яр" на одному із важких напрямків - Ізюмскому, що на Харківщині. Звістку про чоловіка та батька родина Сергія чекала 5 місяців з того дня, як дружина Оксана востанне розмовляла з ним. Це було 19 квітня. Сергій вважався зниклим безвісти.
Після деокупації Харківщини в Ізюмі було виявлено масове поховання, а фото з фрагментом руки із жовто-блакитним браслетом на тілі, яке було ексгумоване, розлетілося світом. Згодом виявилося, що ці браслети належали Сергію Сові. Серед закатованих російською армією цивільних та українських військових Оксана Сова упізнала свого чоловіка за татуюваннями.
Українським журналістам вдова захисника розповідає, що Сергій був воїном по життю:
"Ще до початку війни 2014-го життя Сергія було пов'язане з військовою справою. Після школи він вступив до інституту, але передумав навчатись і вирішив служити в армії. Ще з юності Сергій займався боксом, і саме цей спорт виховав та загартував характер".
До лав ЗСУ Сергій Сова був мобілізований ще у 2014 році.
"З 2014-го по 2015 рік боронив Піски, підвозив боєприпаси в Донецький аеропорт. Контракти закінчувались, і Сергій підписував нові. Він був і гранатометником, і водієм-механіком, і старшим стрільцем. Хотів також отримати знання бойового медика", - цитують журналісти Громадського.
Під час широкомасштабного вторгнення Сергій також перебував на контракті у навчальному центрі. Мав отримати кваліфікацію бойового медика. З 24 лютого служив у Чернігівській області, а після звільнення Чернігівщини перейшов до побратимів у "Холодний Яр".
У Сергія залишилося двоє дітей - 9-річна дочка Еліна та 14-річний син Марат. Родина українського воїна жила в Нікополі. В мирному житті разом з дружиною Оксаною Сергій займався розведенням та дресировкою собак.
