З початком широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, оперна співачка родом з Нікополя Ольга Просоленко, переїхала з Дніпра до міста Тілбург, що у Нідерландах. Там Ольга бере участь у благодійних концертах зі збору коштів, які нідерландці організовують на підтримку українців.
Про творчий шлях, особисту реакцію на початок війни та участь у благодійних концертах Ольга розповіла журналістам Нікополь. Сіті.
- Олю, розкажи про свій шлях то оперної співачки.
У Нікополі я навчалася у СШ № 2, а також у музичній школі (Нікопольська школа мистецтв – авт) під керівництвом Григорія Феодосійовича Довженка. Саме він відкрив в мені потенціал оперної співачки. Після закінчення школи вступила до Дніпропетровського музичного коледжу ім. Михайла Глінки на спеціалізацію академічний спів. Вже потім вступила до Академії, тоді ще вона називалася консерваторія ім. Михайла Глінки – закінчила бакалавріат. Вже після вступила на магістратуру в музичну академію.
Оскільки навчання музиканта тривале, це 3 роки коледжу, 4 роки музичної академії і 1,5 року магістратури – працювати я почала ще в перший рік навчання в музичній академії. Я вже мала фах, як викладач академічного співу тому працювала вокальним коучем у приватних вокальних студіях.
Після закінчення магістратури мене запросили стати солісткою органного залу Дніпропетровської органної та камерної музики. До повномасштабної війни я працювала там.
Ще паралельно викладала у Дніпропетровській академії ім. Михайла Глінки на вокальній кафедрі спів та читання з листа. Тобто в мене були всі аспекти мого диплома, тому я себе реалізувала і як викладач вокалу і як виконавиця.
- Як ти дізналася про широкомасштабне вторгнення Росії в Україну?
Новину про війну я «проспала» в прямому сенсі цього слова. Це був четвер. На роботу мені потрібно було після 12. У середу ввечері я вирішила добре виспатися, і щоб мене ніхто не будив, вимкнула телефон та інтернет. Прокидаюся і бачу багато повідомлень і пропущених викликів. Коли мені подзвонили батьки і коханий і повідомили – я була в шоці. Було несприйняття. Я не вірила що це відбувається. Я не знала як реагувати.
Перші два дні я знаходилася в Дніпрі і навіть не виходила з дому, лише за продуктами. Вже коли я прийняла цю ситуацію, два тижні я ходила волонтерити до центру – плела сітки, робила заготівлю. Коли війна почала набирати обороти, я прийняла рішення покидати Україну. Вважала, що більше зможу допомогти, коли буду знаходитися за кордоном. Я розуміла, що можна організовувати концерти і збирати таким чином кошти на допомогу Україні. Мене в цьому підтримали і мої близькі.
- Розкажи про переїзд до Нідерландів.
До Нідерландів я добиралася складно. Паніка людей – це найстрашніше, що може відбуватися у суспільстві. Я намагалася не піддаватися паніці, але все, що відбувалося довкола мене – то був хаос. Приїхала я до Нідерландів 8 березня у місто Тілбург де й зараз проживаю.
Мені пощастило, що було куди та до кого їхати. Це спростило процес переїзду. Але я знаю, що багато людей їхали від війни куди очі бачать.
- Чим почалася займатися після переїзду?
Коли приїхала в Тілбург у мене не було жодних знайомств в музичному світі. Я не знала ні однієї людини, яка мені якось би допомогла дізнатися про сторони музичної культури Нідерландів. Але спершу я не могла повірити в те, що все це зараз відбувається зі мною. Тож, перший місяць я приходила в себе, звикала до нових обставин. Вже згодом почала діяти - шукати людей, які мають відношення до музики. Я шукала на різних сайтах та агентствах. Кажуть, якщо шукають, то знайдеш. Натрапила на Український дім в Роттердамі, який займався організацією благодійних концертів. У них був проєкт з музичною академією Кодартс в Роттердамі. Вони шукали українських музикантів, які виїхали з України та хотіли б поділитися своєю творчістю. Я поїхала до Роттердаму, познайомилася з українським координатором, головною солісткою, скрипалькою Роттердамської філармонії. Ми підготували проєкт в підтримку України — благодійний концерт. Навесні ми організували перший концерт, де я співала з оркестром.
- Зараз ти береш активну участь у таких благодійних концертах на підтримку України. На яку сферу збираєте кошти?
В цілому за один концерт ми збирали десь понад 1000 євро. Бувало і 2 000. Суми завжди різні. Кошти з концертів ми передавали Українському дому в Роттердамі на потреби українських біженців, які постраждали від війни, зокрема для українських дітей.
Фото: Фейсбук Ольги Просоленко
- Як нідерландці сприймають українську культуру?
З першого дня організації проєкту у мене була мета – популяризувати українську музику та культуру. Це була ініціатива і моя, і нідерландські колеги теж підтримали. Ми почали реалізовувати саме українські твори. Нідерландці класно сприймають нашу музику, бо вона торкається їх душі. Перед тим, як виконувати українську пісню або арію, я розповідаю про що вона і про композитора.
- Що відчуваєш, коли виконуєш українські пісні за кордоном?
В цей час сумую за Україною та родиною. Мені дуже шкода, що це все відбувається. Але коли ти за тисячі кілометрів знаходишся від країни, і бачиш навколо себе багато українських прапорів; знайомишся з мерами міст, які підходять до тебе, а у них якісь елементи на одязі нагадують про Україну – то стрічка синьо-жовта, то колір одягу під колір українського прапора – я себе відчуваю як вдома – ще й українську музику дарую. В Нідерландах створюють такі умови, щоб українці відчували себе як вдома. Вони дуже підтримують Україну. У мене питають як моя родина, яка залишилася в Нікополі. Я взагалі вважаю своїх батьків героями, які залишилися в місті і продовжують працювати на залізничній дорозі. Займаються організацією евакуації людей. Вони кожного дня ризикують своїм життям, щоб ходити на роботу і допомагати іншим.
- Як нідерландці реагують на події війни в Україні? Чи спілкуються з тобою після концертів, дізнаються подробиці?
Вони в курсі всіх подій. Кожного дня в голландських новинах говорять про Україну. Вони переживають за нас і підтримують. Бо якби вони стояли осторонь, то і не організовували б благодійні концерти, адже це фінансові витрати, час, підготовка.
Нідерландці, з якими я спілкуюся, кожного разу кажуть мені «Путін терорист», а деякі надсилають повідомленнях меми з ним, де він у вигляді порося (сміється).
- Як ти вважаєш які якості в собі відкрили українці, переживаючи події війни?
Війна торкнулася кожного українця. Вони сталі більш дружніми, почали допомагати один одному, А ще ми почали цінувати своє життя, кожну хвилину. Можу по собі сказати, що мені завжди чогось не вистачало. Я думаю – оце можна було зробити краще, а тут я щось не те зробила – я не цінувала те, що було. А зараз я розумію, що не в тому була справа.
Як на мене, одну із важливих якостей відкрили українці для себе – позбулися приказки: «Моя хата з краю – нічого не знаю».
