Формати зустрічі Нового року можуть бути абсолютно різними. Все залежить від бажань, традицій, обставин і, навіть вашого характеру. Хтось ігнорує новорічні веселощі і просто лягає собі спати, хтось через специфіку роботи зустрічає свято на робочому місті. Є ті, які плекають традиції і святкують Новий рік у колі родини чи друзів, а є й такі, які експериментують задля наповнення життя новими пригодами.
Героєм нашого інтерв’ю став Антон Шершньов. Вже кілька років Антон мешкає із дружиною Анастасією у Києві, хоча народився у Нікополі. Працює провідним фахівцем з розвитку та навчання керівників холдингу Fozzy Group.
Подружжя любить подорожі та свого 6-річного бігля Арчі. Про одну з таких подорожей, що відбулась саме у новорічну ніч 2021 року, і стала для Антона і Насті «авантюрою» у доброму сенсі, молодий чоловік розповів редакції Нікополь.City.
Вирішив пожартувати, а дружина погодилась
У нас є така традиція, що ми після кожного нового року їдемо до наших батьків - до моїх у Нікополь, до Настіних – у Дніпро. І у минулому році ми довго думали як святкувати Новий рік. Були варіанти: зустрітись із друзями або кудись поїхати. Але поки ми планували, наші друзі вже визначились із форматами святкувань, і, нажаль, в цей формат ми вже не вписувались. Просто сидіти вдома якось не дуже хотілось, тому я за кілька днів до Нового року узяв і жартома запропонував дружині: «А давай поїдемо у новорічну ніч до Нікополя?». Вона неочікуванно погодилась. Ми зателефонували батькам і попередили що будемо раніше ніж завжди.
Ну ось 31 грудня – метушня, усі там салати ріжуть, вітають один одного з прийдешнім , а ми с Настею збираємо валізи. Десь о 20:00 я, Настя, наш пес Арчі та подруга Юлія, яка була з нами – вирушили з Києва.
Пам’ятаю – густий туман, ідеальна дорога на Полтаву, яку нещодавно відремонтували, ми все їдемо і їдемо. Ближче до опівночі машин на дорозі ставало все менше і невдовзі ми були єдині, хто рухався нічною трасою.
Ми доїхали до повороту на Решетилівку, біля якого була розташована автозаправка. Вона нам підходила за кілометражем – там можна було заправити авто паливом і себе хот-догом та далі спокійно без зупинок доїхати до Нікополя.
Подружжя Шершньових на різдвяних святах у Відні. Грудень 2019.Фото: З Facebook-сторінки Антона
Хот-доги, ігристе та новорічне привітання касира автозаправки
На заправку ми прибули десь о 23:30. Заправились, зайшли, з’їли по хот-догу і поспілкувались із працівниками АЗК. Вони авжеж здивувались таким клієнтам і запропонували дістатись кафе у найближчому селі, мовляв там є ялинка там гарно, може ще і на феєрверк подивитесь. Ну ми подумали і вирішили...залишитись на заправці. Відтак, наша компанія складалась із нас, оператора АЗК і двох касирів.
Ми припаркували авто біля літнього майданчика (чомусь у грудні він все ще стояв), увімкнули музику в авто, відкрили вікна та почали чекати Нового року. Як годиться,о дванадцятій - я відкрив шампанське, дівчата запалили бенгальські вогні, з’їли по мандаринці і випили ігристого. В цей момент на заправці у гучномовець від касиру пролунало привітання з Новим роком. Не дивлячись на усю нестандартність ситуації, це було реально круто та емоційно. І навіть по-новорічному атмосферно!
Зустріч Нового року на автозаправці. З архіву Антона і Насті.
Але на цьому усі наші веселощі закінчились, бо частина дороги від Решетіловки і до Дніпропетровської траси – це ще та «пригода»: десь асфальт, десь залишки асфальту, а десь і земля . Освітлення на трасі, яке було рідкістю, зовсім не допомагало, адже туман стояв такий, що за 100 метрів попереду була біла стіна. Один раз ми навіть заблукали та поїхали по частині траси, яка будується. Коли залишки дороги змінились на купи піску та щебеню, ми зрозуміли, що потрібно розвертатись та шукати дорогу. На щастя, знайшли швидко. Але загубитись у новорічну ніч посеред будівництва дороги, де навколо ні душі - ще ті емоції.
Хвилювався за зайця і за бампер
До Нікополя ми прибули вже ближче до 5-ї ранку. Батьки нас зустріли, нагодували, ми відсвяткували Новий рік та полягали спати. Попереду нас чекав тижневий марафон привітань рідних та друзів.
До речі. По дорозі ми збили зайця. Ненавмисно! Ми їхали вже Нікопольською трасою десь 90 км на годину. Бачу зайця, який збирається перебігати на іншу сторону дороги, я в цей час дуже сильно скидаю швидкість. Перебігши більшу частину дороги, звір чомусь передумав продовжувати шлях і застиг. Такого маневру я не міг передбачити, тому вухастий зустрівся із бампером. Судячи з пошкоджень, то бампер постраждав більше ніж заєць.
Антон і Настя люблять подорожувати. Травнева Анталія. 2021 рік.
Для нас ця поїздка була скажімо так – пригодою, яку ми точно запам’ятаємо надовго. Рекомендую і вам колись спробувати: коли майже вся країна в Новорічну ніч робить одне і теж, ти наче йдеш проти системи і робиш щось зовсім нестандартне.
У найближчі роки хочу спланувати святкування Нового року на Канарських островах. На яхті. Так колись відпочивали мої колишні керівники і це було ну дуже яскраво! Думаю, що такий формат святкування моя дружина підтримає неодмінно.
