Сьогодні, в день матері, особливо з тенет рвуться ліричні рядки. Дякуючи тій, хто подарував життя та навчив говорити, благаючи, щоб чуйне материнське серце завжди билося в такт із радістю, успіхом і гордістю за своїх дітей.
Знайомимо вас з добіркою віршів нікопольських поетів, присвячених мамам, яку підготували бібліотечно-інформаційний центр «Слово» (філія №6 КЗ «НМЦБС»), доповнивши їх картинами нікопольських художників.
Василь Білий
Ода матері
Багато весен в часі зустрічала,
Багато зим провести довелось –
Та завжди вірність дітям зберігала
Тому, що так по совісті велось…
А роки пролітають непомітно:
Лише встигай оглянутись назад,
Вже й колір на волоссі зник безслідно –
З’вився білій, як квітучий сад.
Короною вінчає, ніжним цвітом,
Багатомудру голову
Твою –
За працю для людей він цілим світом
Подяку щиру віддає свою.
Ти – королева, Твоє королівство
Проходить там, де серце є Твоє,
Терпіти не могла
Ти ні блюзнірство,
Ні інші негаразди, які є.
Впродовж життя
Ти діток все навчала,
Як в світ великий правду донести –
Сторінки душ
Ти їх перегортала
І засівала щедро ті листи.
Спливали роки, діти виростали,
Несучи в серці пам’ятки Твої.
І як птахи у вирій відлітали,
Шляхи життя торуючи свої.
Тепер Ти вже бабуся, вже онуки
Самі шукають свій Великий Шлях.
Терпляче ждеш Ти їх під час розлуки,
Бо кожен з них теж перелітний птах…
Тож будь завжди – у радощах і в горі –
Дороговказом вірним для дітей!
Світи і не згасай в життєвім морі
Зорею – серед світу і людей!
2003 р.
«Батьки завжди нас чекають», Марк Продан
Степан Борозний
Згадуючи про матінку
На ниви падали роси,
Задумливо хутір дрімав,
Сипав місяць золотом косо
Я рідне гніздо покидав.
А мати молилась, молилась
В тій сірій трагічній тиші.
Мої руки до серця тулила,
А сльози текли із душі.
Серце матері долю збагнуло
І туманні мої літа –
Як вернувся – вже й могили не було,
Колосились над нею жита.
1983 р.
На ниви падали роси
Замордованій мамі в 1947 р.
(більшовиками) присвячено.
На ниви падали роси,
Задумливо хутір дрімав,
Сіяв місяць золото косо,
Я рідне гніздо покидав.
А мати молилась, молилась,
В тій сірій трагічній тиші,
Дивилась на мене, ридання душила,
Що слізьми лилось із душі.
Материнство долю мою збагнуло,
Загартовану на довгі літа.
Як повернувсь – вже й могили не було,
Колосилися над нею жита.
1980-ті рр.
«Батьки», В'ячеслав Фектістов
Олександр Моїсеєнко
Рідній матусі
Стоїть край дороги старенька хатина.
Завжди сюди пам'ять вертає мене.
Бо тут – найдорожча у світі людина,
Бо тут моя рідна матуся живе.
Її ніжні руки, і серце гаряче,
І праця в часи теплих літніх ночей.
Дитинство і юність… Усе це побачу
В глибинах її волошкових очей.
Спасибі тобі, моя матінко мила,
За лагідне слово, за щирість душі,
За те, що колись мене в світ народила,
Що тихо молилась за мене вночі,
Яка у житті не була б моя доля…
Лідія Чоловань-Ковальчук
У мами скроні білі
За вікном кімнати біле павутиння.
Біле павутиння плава за вікном.
А в моєї мами також скроні білі.
Ой як рано в мами скроні побіліли!
Ми її лишаєм зовсім вже дорослі,
І пташки дорослі теж летять самі.
Та чому для мами ми завжди всі діти?
Дітьми залишаємось в серці назавжди.
В мами скроні білі, осінь побіліла.
А дорослі діти десь самі-самі.
«Портрет мами», Станіслав Фоменок
Материнство
Заглядає до сина в колиску квітка:
- Ти, хлопчику, звідки?
- З квітки.
Заглядає до доні в колиску сонечко:
- Чия ти, донечко?
- Сонечкова.
Заглядає в колиску мама.
«Мамині очі», Віктор Забіяка
