У середині 20 століття Нікопольщина мала багато літературних об’єднань — «Гренада», «Книголюб» та інші. Але що ми знаємо про це сьогодні? Який він, Нікополь літературний?
Про це у книжці «Літературні студії та клуби Нікополя» розповіла Лариса Архіпова. У своїх спогадах вона згадує відомих особистостей, які народились, жили в Нікополі та були членами цих об’єднань.
Нікополь.City, з допомогою розповіді Лариси Василівни, розповість про цих особистостей.
Нарис авторка присвятила діяльності літературних студій у Нікополі, в період з 30-х років минулого століття до початку 21-го. Лариса Василівна Архіпова — колишня директорка бібліотеки профкому НПТЗ, яка працювала там з 1974 по 2003 роки.
Сьогодні ми знайомимо вас лише з уривками цих спогадів та радимо обов’язково прочитати їх загалом!
Петро Біба
Петро Микитович Біба народився 1 липня 1913 року в місті Новомиргороді Кіровоградської області в сім’ї службовця. Закінчив Нікопольський учительський інститут.
Відомий в нашій країні поет, публіцист та журналіст, який почав свою діяльність у Нікополі, з посади редактора газети «Шахтар Мангана». Тривалий час працював у пресі — зокрема, в редакціях «Нікопольська правда», «Зоря», «Робітнича газета», «Культура і життя».
А саме вірші Петро Біба почав писати в шкільні роки.
Ось, що згадує про нього Лариса Василівна:
“...в городскую газету «Шахтар Мангана» пришел молодой редактор Петр Биба, ныне хорошо известный в Украине поэт. Он собрал таланты из среды пролетариев и селян, и бережно стал выращивать из них одаренных литераторов и журналистов, оказывая им помощь и поддержку в творческих исканиях. Пустословам и графоманам среди кружковцев места не находилось.
Война 1941-1945 гг. прервала эту работу. Петр Биба ушел на фронт, воевали и многие его литстудийцы. Но вернувшись в Никополь, Петр Биба снова окружил себя молодежью. Городская газета перед самой войной, в духе времени, называлась «Більшовик». В 1944 году стала называться традиционно, как и в других городах: «Нікопольська правда». В 1951 г. Петр Биба перешел на работу в Днепропетровск в газету «Зоря». Талантливого автора заметили и вот он уже в Киеве публикует свои материалы в «Рабочей газете», а со временем становится редактором газеты «Культура і життя». Его только поэтическое творческое наследие перевалило за 20 сборников стихов, не говоря уже о богатом журналистском творчестве”.
Игор Ляпін
Народився 10 жовтня 1941 року на Уралі в місті Кам'янка-Уральському. Виріс у Нікополі, де закінчив середню школу і Металургійний технікум. Працював на Південнотрубному заводі, займався в міському літературному об'єднанні та публікував вірші в місцевій пресі.
Після служби в лавах Радянської Армії вступив до Літературного інституту імені А.М. Горького. За першу книгу віршів в 1974 році був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Багато років був першим секретарем Спілки письменників Росії, головою приймальної комісії, вів семінар в Літературному інституті. Автор двадцяти двох поетичних книг, численних журнальних публікацій. Член-кореспондент Міжнародної слов'янської академії наук, культури, мистецтва і освіти.
“Имя Игоря Ляпина было известно всей стране. Он был воспитан, как поэт, в литкружке при многотиражке ЮТЗ «Трубник».
Из стихов Ляпина о родном заводе можно составить целый сборник, хотя после окончания Литературного института он был только гостем в Никополе. В последний его приезд он предложил руководителям города из родительского дома сделать городской литературный музей, фактически подарить городу прекрасный дом в админгородке ЮТЗ. Но город отказался, мотивируя свой отказ невозможностью содержать его из средств городского бюджета” , - пише про поета Лариса Архіпова.
Павло Богуш
Павло Михайлович народився 17 березня 1922 року в селі Леонтіївці, Херсонської області. У 1930 році батька розкулачили і вся сім’я була вислана у Вологодську область. У 1942 закінчив Череповецький лісотехнічний технікум. Після його закінчення був призваний до лав Радянської Армії. Тривала друга світова війна, Павло Михайлович у складі 10-ї мотобригади 3-го механізованого корпусу брав участь у боях на Калінинському фронті. 3 грудня 1942 року був тяжко поранений. А у червні 1943 року Павло Богуша було демобілізовано, як інваліда III групи.
У 1946 році переїхав до Нікополя та через 4 роки закінчив історичний факультет Херсонського учительського інституту.
Павло Михайлович проводив дослідження та видав низку книг про перебування на Нікопольщині Тараса Шевченка, Дмитра Яворницького, Сергія Прокоф’єва, Іллі Рєпіна.
Павло Богуш жив відродженням козацтва та козацької спадщини. Завдяки його старанням встановлено пам’ятні плити на місцях колишніх Запорозьких Січей. Він брав безпосередню участь у створенні художніх і документальних фільмів, був гідом по місцях розташування Січей. У 1996 році за значний внесок в історію міста Павлу Богушу було присвоєно звання Почесного громадянина Нікополя.
Про видатного історика Лариса Василівна згадує:
“В 60-е годы весь город знал о литстудии «Гренада». Из старшего поколения в «Гренаде» был Павел Михайлович Богуш. Он о себе говорил: «Я учитель, но в душе поэт». Мне трудно судить о его поэтическом творчестве, но его книги по краеведению были очень нужны тогда (уверена и сейчас) нашим никопольчанам”.
Олександр Черкащенко
Народився Олександр Дмитрович Черкащенко 24 квітня 1936 року. Його перші вірші були надруковані в газеті «Нікопольська правда», тоді він ще вчився в школі.
Ім'я Олександра Черкащенка відомо нікопольцям. Він працював у газеті «Візит-Венал», потім перейшов в «Проспект Трубників». Свого часу вірші Олександра Черкащенка друкувалися не тільки в міській, а й в обласній пресі. У 1986 році Черкащенко став членом Нікопольської регіональної організації Спілки журналістів України.
“Литстудия при «Трубнике» собрала много интересных и талантливых журналистов и поэтов. Массу интересного можно рассказать об Александре Дмитриевиче Черкащенко. Замечательный поэт, который так виртуозно владел словом, что стихи его поражали своей легкостью и неординарностью.
Он смело в стихах и в прозе писал о проблемах родного города и его деятелях вплоть до депутатов и первых секретарей, а уж потом и бандитов-предпринимателей.
«Так не горюя, не скучая,
Живут дельцы, набив мешок,
Любимый город превращая
В свой ненасытный кошелек»
Многие такие стихи печатались в местных газетах, наряду с его острыми статьями. Журналист и публицист Черкащенко при жизни не увидел своего 2-х томника стихов, но он успел написать и напечатать замечательную книгу «Ветер странствий». Это путевые заметки о поездках и путешествиях не только по Украине, странах СНГ и дальнего зарубежья, но и по Крайнему Северу и Аляске. Он мечтал побывать на всех островах всех океанов и сумел это исполнить”, - згадує Лариса Василівна.
Зараз, крізь роки, дякуючи Ларисі Василівні, молоді поети можуть дізнатися про тих, хто творив до них. Її спогади є фундаментом для подальшої роботи та відновлення спадщини Нікополя літературного. Зараз цим займається бібліотечно-інформаційний центр «Слово» (філія №6 КЗ "НМЦБС"), реалізуючи це через проєкт «Нікополь Літературний».
Також бібліотеки Нікополя постійно проводять літературні творчі зустрічі, де місту відкриваються нові таланти.
