Нікопольський край щедро дарує великим містам України творчих студентів. Одна із таких, Тетяна Згасла — авторка із Нікополя, студентка київського університета імені Карпенко Карого, майбутня сценаристка. Дівчина мріє змінювати українське кіно та погодилася розповісти про діло сценариста та поради абітурієнтам: що треба і не треба робити, якщо вступаєш до творчого вишу.
Із якими мріями ти ступала до вишу?
Я, звісно, мріяла про велику кар’єру геніальної сценаристки. Та хотіла підняти українське кіно до рівня Стівена Моффата. Але в мене не було ніяких ілюзій. Так, я знала, що хочу його поміняти, але бачила наші серіали та тодішнє кіно. Це був 2017, тільки виходила “Сторожова Застава” та “Кіборги”. Тобто до якоїсь цікавої української стрічки, яка окупається, було дуже довгеньке. Геніальна “Мої думки тихі” вийшла тільки минулого року.
Чи змінилося твоє відношення до кіно під час навчання?
Спочатку, воно сильно змінилося, коли я дізналася, що сценаристів не поважають. Але після другого курсу, я зрозуміла що люблю кіно, тільки ось, що мені більш близький театр. Для мене він живий та цікавіший. Взагалі, не знаю правда це, чи ні, але наша викладачка з принципу побудови телесеріалу, сказала це на найпершій парі:
“Людоньки, ви попали, нас не поважають, бо вважають що кожен може написати сценарій”.
Але, розумієш, так, режисер теж може написати сценарій, але не факт, що він буде хороший та пропрацьований, бо нас тому ж вчать 4 роки. Моя подружка, режисер анімації, сказала дуже класно, щодо цього: “Режисери - візуали, а сценаристи - логіки. Їх цікавить зміст”. Я можу написати міцну історію, а режисер вдихне в неї життя. Кіно - це командна робота. Колись я домовилася із режисеркою, та зараз по моєму сценарію знімають короткий метр. Для університету ім. Карпенка Карого це нормальна практика. Я написала історію про маньяка. Сценарій короткометражки було засновано на історії стосунків Чикатило та його дружини, хоча маніяка ми зрештою вигадали свого. Акторів уже знайшли і репетиції відбулися. І одну з потрібних локацій я вже бачила.
Але зйомки мають бути у Києві, і через локдаун поки до не дуже зрозуміло, що там та як. Потім буде постпродакшн, але це вже інша історія.
Творчий заклад вищої освіти — місце, де творча особистість має змогу набути професії. У майбутньому відчувати себе захищеною роблячи те, що подобається. Що б ти порадила абітурієнтам, що хочуть вступати до творчих університетів?
1. Не варто вступати на контракт, якщо не готові перейти на заочне, і шукати роботу. Велике місто вас, рано чи пізно, змусить це зробити.
2. Обов'язково дивіться, хто ваш майстер. Художник, сценарист, кераміст, скульптор, і таке інше. Знайдіть його роботи, інтерв’ю. Що він за людина взагалі!? Все одно що він подобається вашій мамі - він повинен подобатися вам! Спитайте: “Чого я можу навчитися у нього?”
3. Щодо творчого конкурсу: вибирайте найпростіше та найлегше завдання. Ніхто не дивиться, що ти взяв дивну та цікаву артхаусну тему, якщо вона належним чином не розкрита. У мене, на творчому конкурсу, потрібно було написати коротенький сценарій. На вибір, три теми: за мить до смерті, зрада, або на мотив вірша Євгена Плужника “Дівчинку здибав колись маленьку”. Гарний вірш, а я ж романтична архаусна натура, вибрала його та написала якусь маячню про маленьку дівчинку, що розповідає про свої очі. І прошла, тільки тому що воно було у форматі сценарію. Хоча могла написати про зраду. Це було б набагато простіше, та я б отримала трохи вищий бал, і була б на бюджеті. Тому розраховувати треба на себе і свої сили.
4. У творчому ВНЗ ти спочатку почнеш уважно слухати поради викладачів. Це, в принципі, має сенс, адже вони можуть дати тобі щось цікаве. Але ганяючись за авторитетними думками, ви можете втратити особистість. Творчість - штука суб’єктивна. Краще дотримуватися правил, але робити те, що болить. В мене була цікава історія на цю тема. На першому курсі я писала сценарій короткого метру. Там було про ляльковий театр і дівчинку, що закохалася в маріонетку і зуміла її оживити. Це була гарна, романтична історія з хепі-ендом, але коли її передивився викадач, у ній з’явилися мавки з перелесниками. До чого вони у ляльковому театрі? Ще й сюжет зник. А іронія в тому, що за сценарій я отримала 3 бали. І поставив мені їх той самий викладач, що вносив всі ті правки.
Та, останнє:
