Прогулюючись по набережній чи дамбі Каховського водосховища, рідко коли не побачиш рибалку. Навіть у найхолоднішу погоду затяті риболови приходять ловити карася чи бичка. Рибальство завжди було поширене на Нікопольщині, особливо, коли територію міста омивали води Дніпра та поруч були плавні, де водилися десятки видів смачної риби. Нікополь.City підготували матеріал про те, як та якими засобами колись рибалили нікопольці.
Згадки про риболовлю відомі ще з часів козацтва. Так, як зазвичай Січі будували біля Дніпра, то козаки рибалили вельми часто. Для запорожців це був один з традиційних промислів, а риба — одним з головних продуктів харчування. Вона у великій кількості водилася в усіх водоймах запорозьких земель. Ловили рибу неводами, косяками, самоловами, поширені були й рибальські мережі. Але, мабуть, найоригінальнішим способом лову риби був такий: « ... піймавши маленьку видру, запорожець приручав її до того, щоб вона, подібно кішці, лягала у його ніг і навіть спала разом з ним під одежею, якою прикривався козак; виростивши таку видру, запорожець використовував її для рибного лову: вона входила в воду, добувала там рибу і поверталася зі ставку до свого господаря, продовжуючи робити це кілька разів».
Нікополь, як місто на Дніпрі, без всяких сумнівів, був рибальським краєм. За статистикою, в першій половині 19 століття нараховувалось 6 рибних заводів, які, проте, вважалися досить незначними. Зазвичай, під «заводом» розумілася оселя, в якій мешкали забродчики. На заводі повинна була бути велика хата. Всякий забродчик — був поважною людиною. Передня частина заводу зазвичай оздоблювалася іконами і численними лампадками, наліплювалося багато великих воскових свічок. Щонеділі й на свята курили ладаном, світили лампадки й свічки. У заводі курити заборонялося. Тих, хто порушував цю заборону, карали ударами каната.
Снасті рибалок були традиційні — невід, який являв собою сітку, завдовжки разом з канатами до 3-х верств ( 1 верста = 1.0668 кілометра), та волокуша — така ж сітка, довжиною до версти.
Мешканці хуторів також займалися рибальським промислом. Для бідних верств населення риболовля була єдиною надією на виживання, так як рибу можна було і продати, і приготувати.
Рибалили як з берега, так і з човнів. Човни були трьох видів: великі, які використовували для того, щоб складати снасті і витягувати сіті, вони вміщували до 12 осіб. Середні, в яких вміщувалося 5-6 чоловік, і маленькі — на одну-дві особи. Останні дуже часто були видовбані з одного стовбура дерева. Такі невеликі човни використовувалися, щоб підпливати до великих човнів. Всі човни, крім маленьких, мали щоглу і чотирикутне вітрило, і по три-чотири пари весел.
Найбільш ефективною снастю були великі сітки, які називали матулами. Це був великий невід, який міг досягти понад чотирьохсот метрів, а разом з шнурами, за які його тягли - 800-900 метрів. Матулою ловили у Дніпрі протягом усього року усяку рибу, але тільки у добру погоду.
Щоб ловити рибу матулою, потрібно було мінімум два човни. Відправлючись на риболовлю, рибу складали на великий човен, а коли припливали на обране місце ловлі, то перекладали одне крило матули на довший човен, сітку закидали у воду і починали роз'їжджатися у різні боки. Коли вся вона вже була скинута у воду, човни починали просуватися уперед і наближатися один до одного. Після того, як човни сходилися один до одного і підпливали ближче до берегу на мілину, рибалки забивали біля човнів великі шести, для того, щоб човни не розходилися і тоді починали тягти матулу до берега.
Особливо популярним спослбом ловлі риби у Дніпровських плавнях була ловля гардом.
Між каменями були встановлені плетені корзини з лози , які призначалися для лову риби. Навесні, коли косяки прохідних і напівпрохідних риб рухалися до споконвічних нерестовищ, вода на перекатах ставала срібною від риби. Місцеві жителі робили пастки для риби – своєрідні кам‘яні мішки, куди вона набивалася. Найкращі пастки утворювалися між островом та берегом. Між ними влаштовували кам‘яну гать. Для того, щоб вона не сповзала під тиском течії, гать укріплювали палями. Для пропуску води в гаті робили спеціальні вікна, у яких ставили верші та язи. Ранньою весною рибалки спостерігали, як риба йшла з Дніпра до плавнів, річок, озер і помічали її шлях. Це тривало протягом кількох місяців. Помітивши, що риба вже не йде з глибокої ріки, а це, як правило, відбувалося десь у середині літа, самий досвідчений рибалка, якого називали або гардовим, або кошовим, починав лаштувати гард.
Для рибалок існувала ціла низка звичаїв та традицій.Наприклад, перед тим, як відправитися на риболовлю, потрібно було поститися. Не можна було ловити рибу п’яним. Коли рибалка йшов далеко і надовго, то прощався на березі не тільки з сім'єю, але й з близькими сусідами. А якщо у кого був на березі ворог, то він мусив з ним помиритися й попрощатися. Крім того, вірили, що на рибну ловлю треба їхати тоді, коли у календарі стоїть свято якогось святого, а на «мученика» їхати було не можна. Перед виїздом на лов всі говіли. Справлявся молебень. У день від'їзду з хати нікому нічого не давали і не позичали. Коли рибалки вже поклали снасті на човни, то кропили свяченою водою як самих рибаків, так і їхні снасті, а також весь завод. Після молебну влаштовували урочистий обід з невеличкою випивкою, а потім сідали на човни і перехрестившись тричі, а також звернувшись до Святого Миколи, щоб той захистив їх від негараздів, вирушали на лов риби.
Риба була ходовим товаром під час нікопольських ярмарків . Її у величезних кількостях виловлювали в Дніпрі, його притоках і затоках. Короп, сом, щука, судак, лящ, карась, плітка - усе це перероблялося, коптилося, солилося, в'ялилося і вирушало на рибну площу ярмарок.
Якщо раніше в Дніпрі ловили осетра, чехонь, тарань та іншу цінну рибу, то в наш час її у Каховському водосховищі вже не зустрінеш.
В статті використані матеріали А.В. Бойка та його стаття "Рибальство на Нікопольщині" з книги "Нариси з історії Нікопольського району".
